Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:
* нового використання вже відомого продукту;
* зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;
* фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);
* винаходу справді нового продукту.
У свою чергу, кожний новий продукт може характеризуватися:
* наявністю у нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект);
* впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект).
Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень— завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах і т. іп.
Таким, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим.
Рівень ризику залежатиме від таких чинників:
* ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик);
* рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик).
* ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з технологією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).
Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприємстві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 1.1.
Таблиця 1.1
ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНИЙ ШЛЯХ НОВОВВЕДЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
| Етапи опанування нововведенням | Сутність діяльності |
| І. Визначення необхідності в інновації | І Обізнаність з проблемою, рішання в необхідності ( нововведенні; переконання членів організації в необхідності нововведення) | |
| II. Збір інформації про інновацію | Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про нововведення |
| ІІГ. Попередній вибір нововведення | Оцінка інформації про нововведення, вибір інновації |
| /V. Прийняття рішення про впровадження нововведення | Розроблення рішення про впровадження інновації, затвердження рішення про впровадження інновації у виробництво |
| V. Упровадження | Пробне впровадження, повне впровадження і використання |
| VI. Інституціоналізація | Дифузія |
Як свідчить табл. 1.1, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування.
Темпи поширення нововведень позитивно пов'язані з прибутковістю і негативно— з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.
На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір . Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).
Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі створення комерційне вигідного товару (ініційованого ринком) здійснюється за такою схемою:
* розроблення стратегічних цілей:
* виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;
* визначення можливостей фірми для створення цих виробів;
* проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей, розроблення нового виробу (товару);
* проектування, конструювання виробу; у випуск дослідного зразка;
* пробний маркетинг (випробування дослідного зразка на ринку);
* запуск виробу в серійне виробництво.
Така схема організації процесу нововведення й управління ним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів.
Існують і інші підходи до визначення стадій процесу нововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель;
* Одержання інформації про межу технології, товару на основі 5-подібної кривої.
* Виникнення проблеми нововведення.
* Розробка ідей, аналіз властивостей інновації.
* Відбір ідей, оцінка їх економічної ефективності.
* Дослідження, розробка, упровадження.
* Розробка програми технологічного переозброєння підприємства.
* Виявлення вузьких місць виробництва.
* Вибір організаційної форми структури виробництва та управління з метою впровадження нововведення.
* Оперативне управління впровадженням інновації.
За такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), вони створюють автоматизовані банки даних.
Вузькі місця на підприємстві виявляються з допомогою паспортизації робочих місць. Паспорт підприємства дає змогу характеризувати можливості ефективного використання виробничих потужностей, устаткування, використання спеціалістів; оцінити економічну і соціальну ефективність інновацій, рзнжувати їх відбір з урахування витрат.
На успішність нововведень впливають такі чинники:
* наявність в організації джерела творчих ідей:
* ефективна система відбору та оцінки ідей нових виробів;
* орієнтація на ринок;
* перевага товару над товарами конкурентів;
* маркетингове ноу-хау;
*відповідність інноваційної стратегії меті організації;
* доступ організації до ресурсів;
* глобальна концентрація товару.
У конкретному середовищі організації (фірми, підприємства) намагаються першими вийти на ринок з новим продуктом (технологією), щоб отримати додаткові прибутки у вигляді інтелектуальної ренти, оскільки з дифузією інновації попит на неї зменшується. Крім того, керівництво підприємства зацікавлене у створенні продукції, яка б істотно перевершувала за своїми споживчими властивостями вже існуючі аналоги і яка б могла стати базовою для подальших модифікацій.
Тому ключовим чинником успіху нововведення с: 1) перевага товару над своїми конкурентами, тобто наявність у нього унікальних властивостей, що допомагає кращому сприйманню споживачем. Цей чинник відзначають усі дослідники як головний; 2) маркетингове ноу-хау фірми, тобто краще розуміння поведінки споживачів, психології сприйняття новинок, тривалості ЖЦТ і розмірів потенційного ринку; 3) висока синергія НДР і виробництва, або взаємодія всіх підрозділів підприємства як одного цілого — технологічне ноу-хау.
Усі три чинники перебувають під контролем підприємства, що виключає всякий фаталізм в інноваційній діяльності. Успіх тут визначається якістю інноваційного менеджменту.
Дослідження Буза, Аллсна і Хемілтоиа у СШЛ виявили такі основні чинники успіху нововведень:
* адаптивність товару до вимог ринку: е технологічна перевага товару;
* підтримка інновації керівництвом фірми;
* використання оцінних процедур;
* сприятливе конкурентне середовище;
* відповідність організаційної структури.
Нововведення бувають не лише успішними, а й невдалими. Особливо висока частка невдач у сфері споживчих товарів. У дослідженнях наводяться такі дані: приблизно 80 % нових споживчих товарів, ЗО % нових промислових продуктів і 20 % нових послуг приречені на невдачу . Більшість аналітиків гадають. що відсоток невдалих нововведень зростатиме, бо цьому сприяють такі чинники:
* скорочення життєвого циклу товарів:
* зростання витрат на дослідження новацій;
* глобалізація конкуренції;
* жорсткість законодавчих актів і захист прав споживачів;
* зменшення рентабельності торгових марок підприємств (компаній) послідовників:
* зволікання з розробленням інновацій,
Таким чином, невдачі — це невід'ємна частина інноваційного процесу, менеджерам необхідно постійно аналізувати причини, які ведуть до фіаско нововведень, що дасть змогу уникнути багатьох проблем або значно знизити ризики.
1.2 Підприємство як основний суб'єкт реалізації нововведень
1.2.1. Взаємодія організації та нововведень
Організації с конкретним середовищем, у якому здійснюється інноваційний процес від народження ідеї до її реалізації. До таких організацій належать об'єкти різної форми власності, різної величини за масштабами виробництва, Ідо мають майнову відокремленість, організаційну єдність, самостійну майнову відповідальність і виступають суб'єктами всіх наданих їм прав та обов'язків, діючи на основі статуту чи договору.
Організація з інноваційною діяльністю г відкритою науково-виробничою системою, якій притаманні всі ознаки систем, а саме: цілеспрямованість, єдність, взаємозалежність і взаємозумовленість усіх елементів; відносна стійкість і впорядкованість: неперервність розвитку, складність, подільність, імовірнісний характер результату інноваційного процесу, оскільки поведінка економічних систем до певної міри невизначена, адже прогнозування чинників зовнішнього середовища не детерміноване.
Трансформація зовнішнього середовища безперервно «удобрює» грунт для інновацій, зумовлює нові науково-технічні рішення щодо задоволення поточних і нових потреб, які постійно виникають.