Лише у випадку належної оцінки праці висококваліфікованих працівників, ми зможемо отримати реальні та якісні результати. Хоча, зрештою, ця проблема є поширеною в Україні і має вирішуватися як в житлово-комунальному господарстві, через зміну принципів та механізму його роботи , так і в інших галузях економіки держави.
Проблема забезпеченості житлово-комунального господарства працівниками виникає й у зв'язку зі значною питомою вагою робітників зайнятих ручною працею. Особливо це стосується житлового господарства, де в загальній чисельності працівників, наприклад, двірники складають приблизно половину. Вирішення проблеми механізації, що вже давно не стоїть в країнах Заходу, в Україні, у зв'язку зі структурою персоналу та економічним становищем підприємств, вимагає складних, але нагальних рішень. Тільки забезпечивши високий рівень механізації та автоматизації праці в галузі і, разом з тим, створивши умови праці, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам, зменшуючи чисельність робітників зайнятих на шкідливих роботах, та гарантувавши дотримання вимог охорони праці в цілому, поряд із забезпеченням роботою всіх тих, хто її потребує, можна сподіватися на покращання соціально-демографічної структури колективів та добробуту працюючих в житлово-комунальному господарстві - необхідних умов підвищення якості послуг та культури обслуговування.
Надзвичайно важливим джерелом розширення виробництва та підвищення його ефективності в житлово-комунальному господарстві є зниження собівартості продукції (робіт, послуг). І хоча підприємства галузі споживають відносно незначну кількість матеріалів і суттєво відрізняються за структурою собівартості по підгалузях, характерною спільною рисою їх є висока трудомісткість виробництва та його фондомісткість. До основних факторів, що визначають рівень собівартості підприємств житлово-комунального господарства слід віднести: рівень реформованості господарського механізму конкретних підприємств та їх адаптованість до роботи в ринкових умовах, розміри підприємств, ефективність використання основних фондів, наявність резервних потужностей, кваліфікацію персоналу, особливості місцевих умов.
На сучасному етапі розвитку економіки, у плані зниження собівартості продукції житлово-комунального господарства, поряд з необхідністю зростання, знову ж таки, продуктивності праці (темп росту якої повинен випереджати темп росту заробітної плати) і відповідному зменшенні частки заробітної плати робітників і умовно-постійних витрат в загальній їх сумі, скороченням цехових і загальноексплуатаційних витрат, покращанням використання виробничих потужностей та ліквідацією невиробничих втрат, особливої ваги набуває економія матеріалів, палива, електроенергії. Зниження їх витрат на виробництво одиниці продукції має досягатися шляхом покращання конструкції енергетичних котлів, насосних агрегатів, рухомого складу електротранспорту, удосконалення технологічних процесів, а також здійснення організаційно-технічних заходів спрямованих на підвищення коефіцієнта корисної дії електроагрегатів, своєчасного проведення профілактичних ремонтів енергетичного обладнання, покращання умов зберігання палива.
В житлово-комунальному господарстві, завдяки наявності сьогодні широкого доступу до обчислювальної техніки, в плануванні необхідно ширше застосовувати аналітично-розрахункові, багатоваріантного рішення задач та економіко-математичні методи, що дасть змогу точно розрахувати і вибрати оптимальний з можливих варіантів роботи на перспективу, забезпечивши безперебійне і якісне обслуговування споживачів та своєчасне введення в експлуатацію нових виробничих потужностей.
Разом з тим, планування будь-яких заходів підвищення ефективності роботи галузі, знову ж таки, повинно враховувати необхідність ефективного використання та економії енергетичних, фінансових та інших ресурсів підприємств. Найкраще їх використання пов'язане з розподілом наявних ресурсів між заходами таким чином, щоб по кожному з них дотримувався баланс об'єму необхідних ресурсів з джерелами їх отримання. Цього можна досягти планомірною організацією управління процесами ресурсозбереження. Формування плану управління повинно здійснюватись з врахуванням оптимального використання наявних ресурсів і у відповідності до вимог підвищення ефективності виробництва.
Розвиток планування в житлово-комунальному господарстві вимагає подальшого удосконалення показників планів, що сприятиме досягненню поставлених кінцевих результатів, підвищенню ролі врахування внутрішніх резервів виробництва і досягнень науково-технічного прогресу. Широкі можливості для залучення тут зарубіжного досвіду відкриває швидкий розвиток інформаційних технологій.
В той же час прогнозування на підприємствах житлово-комунального господарства має повною мірою включати узгодження виробничих програм підприємств галузі, що повинні розроблятися на основі уточненого попиту споживачів на житлово-комунальні послуги, з виробничими потужностями даних підприємств, для забезпечення якомога повнішого використання усіх наявних потужностей, звичайно, з урахуванням технологічних та місцевих особливостей.
Вказані проблеми розвитку підгалузей та житлово-комунального господарства в цілому, наявні питання обслуговування та утримання його основних фондів поряд з необхідністю розробки нового механізму використання оборотних засобів, формування собівартості та прибутку на основі ефективної тарифної політики, разом з новим механізмом управління, а отже, і організації галузі, та потребою у використанні сучасних інформаційних технологій, конституюють цілий спектр складних наукових теоретичних та практичних задач, розв'язання яких сприятиме зростанню якісного рівня обслуговування населення та підвищенню ефективності функціонування галузі.
3.3 Перспективні напрямки реформування житлово-комунального господарства
В умовах, що склалися в економіці України, низький рівень і темпи розвитку галузі, її структура прямо впливають не тільки на ступінь задоволення потреб населення й ефективність та якість суспільного виробництва в цілому, але й на вирішення соціально-економічних проблем, що передбачають створення умов для високопродуктивної праці. Існує пряма залежність, суть якої полягає в тому, що чим вища ефективність і якість виробництва продукції (робіт, послуг) в житлово-комунальному господарстві, тим вищий рівень продуктивності суспільної праці та економічної ефективності суспільного виробництва [42, с. 92].
Оцінка ефективності житлово-комунального господарства повинна базуватись не тільки на визначенні величин фондовіддачі, росту продуктивності праці, прибутку та рентабельності в галузі, але й характеризувати соціально-економічний (отримуваний жителями) результат. Для цього не досить застосування нині діючих критеріїв, так як специфіка, а також недоліки в організації функціонування житлово-комунального господарства, нерідко є причиною того, що зростання ефективності роботи підприємств, особливо якості виробництва та рівня обслуговування населення, негативно відбивається на соціально-економічних результатах.
Аналіз господарської діяльності житлово-комунальних підприємств дозволяє зробити висновок, що матеріальне зацікавлення та стимулювання, коли, в умовах ринку, основну роль відіграють не адміністративні, а економічні чинники, набуває першочергового значення. Таке стимулювання сприяє ефективному використанню виробничих потужностей, скороченню термінів будівництва, ремонту, реконструкції, модернізації, швидшому освоєнню нової техніки та технологій, економному використанню матеріально-технічних ресурсів, підвищенню продуктивності і якості праці як окремих працівників так і колективів в цілому.
Основним засобом матеріального стимулювання підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства є заробітна плата. Відомо, що особиста зацікавленість стає реальною силою збільшення обсягів виробництва лише у випадку, коли забезпечується безпосередній зв'язок між заробітком працюючих і результатами їх праці. Незначне малообгрунтоване підвищення заробітної плати, що не компенсує навіть інфляційних втрат, не досягає поставленої мети, так як є неадекватним життєвим економічним реаліям. Про заохочення до високопродуктивної праці в таких випадках говорити важко. Тому вирішенню цього питання при реформуванні підприємств галузі повинна бути приділена значна увага. Тільки належним чином оцінивши працю висококваліфікованих працівників, ми зможемо отримати реальні та якісні результати.
В умовах трансформації галузі, значної ваги набуває питання встановлення і регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги. Перехід від сплати фіксованих сум, які досить часто складали лише незначну частку від собівартості послуг, до сплати повної величини їх вартості виявився надзвичайно складним. І хоча збільшення тарифів носило поступовий характер, в умовах зниження реальних доходів, проблема їх несплати розвивалась швидкими темпами.
В той же час і підприємства житлово-комунального господарства не отримували необхідних сум через несплату населенням і підприємствами коштів за послуги в необхідних розмірах. Питання ж неповного відшкодування державою житлово-комунальним підприємствам нарахованих громадянам субсидій ще більше ускладнювало ситуацію.