Так, підприємства водопровідно-каналізаційного господарства Київської області, перевиконуючи планові показники сплати за електроенергію на 12 %, водночас упродовж 2002 року збільшили заборгованість із заробітної плати в 1,5 раза, з бюджетних платежів – в 1,2 раза. Теплопостачальні підприємства Чернівецької області розрахувались за газ на 101,2%, спрямовуючи на ці цілі 60,3% коштів, водночас збільшили заборгованість із заробітної плати у 3,5 раза, з бюджетних платежів – в 1,5 раза.
Ряд підприємств при значній нестачі власних обігових коштів залучають банківські кредити для забезпечення більш повної сплати за енергоносії, що також негативно впливає на їх фінансовий стан, адже банківські кошти не включаються у виробничий процес і не впливають на підвищення його ефективності. Це стало характерним для підприємств водопровідно-каналізаційного господарства Кіровоградської, Волинської, Чернігівської та Одеської областей, теплопостачальних підприємств Миколаївської, Полтавської, Житомирської, Сумської, Одеської, Чернігівської, Івано-Франківської областей, АР Крим.
Переконані, що підприємства навіть у складних умовах господарювання повинні планувати свою фінансову діяльність виходячи з реальних можливостей, визначати пріоритетні напрями спрямування обігових коштів, прогнозувати наслідки прийнятих рішень.
Чому при рівних умовах господарювання вдається досягти зменшення дебіторської заборгованості в Сумській області на 36,9 відсотка, Луганській – на 18,8 відсотка та Волинській на 9,9 відсотка, а також кредиторської заборгованості в тій же Сумській області на 50,9 відсотка, Волинській – на 38,9 відсотка, Одеській – на 11,8 відсотка.
За рахунок зменшення собівартості послуг теплопостачання в першому кварталі поточного року у 13 областях рівень їх відшкодування споживачами зріс майже на 10 відсотків - це Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Харківська області та інші.
Крім того, фондовіддача на підприємствах комунальної теплоенергетики становить 0,45 грн., а у водопровідно-каналізаційному господарстві взагалі – 0,15 грн.
Наведений аналіз виконано на основі узагальнених обласних показників. З метою визначення ефективності функціонування кожного підприємства доцільно рекомендувати керівникам місцевих органів влади провести фінансовий аудит комунальних підприємств, виявити та усунути недоліки, що погіршують їх економічне становище, забезпечити планування фінансової діяльності.
За даними експертів, тільки за рахунок організаційних заходів стосовно закупівлі матеріальних ресурсів за оптимальними цінами, покращання структури виробничих і невиробничих фондів можна заощадити не менше 2% вартості річного обсягу послуг.
РОЗДІЛ 3. Основні напрямки реформування житлово-комунального господарства
3.1 Основні проблеми підприємств житлово-комунального господарства на сучасному етапі
Сучасний етап розвитку житлово-комунального господарства України є складним. Ситуація в галузі була запрограмована ще в період 70-80-х років, коли, незважаючи на всі неодноразово проголошувані зміни в житлово-комунальному господарстві, вони носили лише косметичний характер, залишаючи хибну основу - затратний механізм функціонування підприємств галузі.
Ще однією причиною негараздів був слабкий розвиток сфери послуг в цілому. Так, в колишньому СРСР обсяг платних послуг в структурі витрат сімей робітників та службовців навіть в два останні десятиріччя його існування складав в середньому 10%. І це не було свідченням високих доходів, а скоріше низького рівня побутового та житлово-комунального обслуговування населення. Громадяни отримували дуже мало, хоча і дешевих послуг. Про недостатню їх кількість свідчать дані ООН, за якими (1985 р.) СРСР займав 77 місце (з 128) по особистому споживанню на душу населення, або 25,8% від обсягів особистого споживання в США [43, с. 92].
При нормативі раціонального споживання послуг житлово-комунального господарства в 106,7 карбованця, фактичний обсяг послуг галузі по СРСР в останні роки його існування складав 39,86 карбованця на одного жителя, тобто лише 37,3% від нормативу. Загальна забезпеченість платними послугами по Союзу становила 47,7%. В той же час ще на початку 80-х років частка витрат населення на послуги складала, наприклад, в США та Японії - 42% від їх загальної величини, а протягом наступного десятиріччя в США вона перевищила 50%.
Подані загальносоюзні показники в повній мірі характеризували і ситуацію в Україні. Протягом останнього десятиліття робилися неодноразові спроби активізувати розвиток сфери. Ефективність подібних кроків була суперечливою, що відповідним чином впливало і на результативність роботи галузі.
Доречно зауважити, що хоча в період до початку реформ вартість житлово-комунальних послуг була невиправдано низькою (що в свою чергу позитивно не впливало на їх якість), не можна сьогодні здійснювати вірні кроки по приведенню цін на них хоча б до рівня їх собівартості, адміністративно підвищуючи тарифи, не продумавши механізму уможливлення сплати їх громадянами.
Тільки комплексний підхід до вирішення даної проблеми, що одночасно збільшив би як пропозицію послуг (через створення житлово-комунальних підприємств різних форм власності, забезпечення їх самофінансування, самоокупності, прибутковості, а отже, і ефективності) так і забезпечив би можливість населенню їх оплатити (отримати), здатний розірвати замкнене коло. Якщо вирішити питання економічної дисципліни всіх стабільно працюючих господарюючих суб'єктів та створити сприятливі законодавчі умови для розвитку виробництва, то питання конкретних галузей і, зокрема, житлово-комунального господарства, треба буде вирішувати не в плані "існуватиме - зазнає руйнації", а у розрізі проведення науково обґрунтованого реформування підприємств та галузі в цілому для забезпечення їх продуктивної роботи з врахуванням всіх діючих чинників.
Впровадження комплексного системного підходу до удосконалення управління в житлово-комунальному господарстві, що зумовлене необхідністю подальшого інтенсивного розвитку галузі, повинно передбачати:
а) організацію наукових досліджень і проектні розробки по проблемах управління;
б) власне, раціоналізацію управління (функцій, методів, процесів) на конкретному об'єкті. Ці завдання є взаємопов'язаними і вирішення одного з них вимагає виконання робіт по іншому.
Аналіз висловлених в економічній та спеціальній літературі міркувань дозволяє зробити висновок, що метою управління житлово-комунальним господарством є досягнення конкретизованого в часі і просторі його стану, що виступає як база для оцінки різних альтернатив та вибору найкращого варіанту виробничо-господарської діяльності об'єкту управління. Вирішувані проблеми та здійснювані дії формулюються у вигляді комплексу цілей, чітких постановок задач, що передбачають можливість оцінки досягнутих результатів.
Джерелом зменшення втрат і значним резервом покращання роботи житлово-комунального господарства є поліпшення використання його виробничих фондів. Слід зазначити, що у зв'язку з великою кількістю та різноманітністю наявних на балансах підприємств житлово-комунального господарства основних фондів, підвищення ефективності функціонування останніх є важливим фактором сприяння покращанню діяльності галузі в цілому. Забезпечення зростання продуктивності обладнання і споруд шляхом удосконалення технології та організації виробництва і підвищення кваліфікації працівників (інтенсивний шлях) та удосконалення режимів роботи основних засобів, скорочення часу їх перебування у ремонтах та ліквідації позапланових простоїв (екстенсивний шлях) здатні значно збільшити економічний ефект та підвищити ефективність роботи житлово-комунального господарства.
Поліпшення ситуації в економіці країни в цілому, за умови паралельного реформування галузі, повинно позитивно вплинути на стан забезпечення житлово-комунальних підприємств оборотними засобами. Тоді підвищення швидкості їх обороту, зумовлене вже мікроекономічними чинниками, створить додаткові умови для прибуткової роботи підприємств галузі, зменшивши втрати на всіх ланках економічної ієрархії.
Підвищення продуктивності праці в галузях житлово-комунального господарства наразі вимагає не лише прискорення впровадження досягнень науково-технічного прогресу (який на сучасному етапі розвитку є запорукою не тільки ефективності, а власне й виживання господарських суб'єктів), удосконалення організації виробництва і праці, а й особливого врахування соціально-економічного аспекту проблеми в плані покращання умов праці й зростання кваліфікації кадрів. Дані питання залишаються невирішеними в ситуації, коли часто незадовільні умови праці та низький рівень доходів працівників житлово-комунального господарства спричиняють масовий відтік з галузі кваліфікованих кадрів.
Особливості житлово-комунального господарства, спричинені характером продукції (робіт, послуг), вносять своєрідність і в систему планування, фінансування, організації та стимулювання праці і багато в чому визначають її ефективність. Це зумовлює необхідність покращання діючих і розробки нових систем стимулювання, розпочинаючи з рівня окремих підприємств, що, при науково обґрунтованому підході, сприяло б підвищенню ефективності їх роботи, а отже позитивно відбилося б і на роботі галузі в цілому.
Дослідження свідчать, що недооцінка особливостей галузі при розробці систем стимулювання знижує дієвість стимулів. Адже підвищення темпів виробництва продукції (робіт, послуг) досягається не лише за рахунок збільшення винагород. Важливим є з допомогою останніх спрямувати інтереси працівників на усунення причин, що ускладнюють виконання виробничої програми. Система стимулювання, що сприяє реалізації лише поверхневих резервів, не забезпечує ефективного впливу на економічну зацікавленість працівників в напрямку збільшення обсягів виробництва і підвищення якості.