• відношення до свого здоров'я, сім'ї та друзів;
• відношення до підлеглих та вищого керівництва;
• ступінь відкритості тощо.
Цінності виробляються протягом довгого періоду і формують основні життєві позиції, які мають фундаментальний вплив на все життя. Керівник, який має чіткі особисті цінності, схильний до прояву у своїй поведінці рис, наведених у схемі.
Чіткі особисті цінності більше всього повинні мати керівники, які приймають стратегічні рішення, займаються врегулюванням принципових завдань, надають консультації по виконанню рішень вищого керівництва.
Сучасний керівник, маючи чіткі особисті цінності, керується наступними положеннями:
- поводить себе відповідно до декларованих цінностей;
- є послідовним;
- проголошує свої погляди для обговорення;
- прагне розуміти погляди інших;
- активний у житті;
- твердо стоїть на своєму;
- прагне встановлювати зворотній зв'язок;
- готовий відповідати за свої цінності.
3. Здатність встановлювати чіткі особисті цілі
Сучасне життя вимагає від керівника ясних і обґрунтованих цілей, які формуються під впливом таких чинників:
• швидкий розвиток технологій;
• фінансові та екологічні кризи;
• зміни вартості енергоресурсів;
• зростання безробіття;
• почуття відчуження віл управління і нездатність впливати на події;
• зростання порушень законодавства.
Не дивлячись на ці негаразди, керівники повинні прагнути контролювати зовнішні події, навчитись знаходити можливості, які надає наше життя. Тому ясність у питаннях особистих цілей є основним засобом здійснення цих можливостей.
Зміст встановлення цілей полягає у тому, щоб зосередити увагу на бажаних результатах, використовуючи різні терміни і завдання. Постановка цілей допомагає сучасним керівникам вирішувати, що є найбільш необхідним і корисним. Але наявність особистих цілей не забезпечує вирішення всіх проблем. Тому при встановленні цілей прагнуть передбачити можливе майбутнє, а якщо обставини змінюються, то цілі, поставлені у минулому, стають ближчими або недосяжними.
Звичайно, що легше встановити ціль, ніж її досягти. Це вимагає всебічного вивчення можливих обставин і реальності виконання цілі до того, як брати її на себе.
Для того, щоб поставити собі ціль. слід здійснити 7 кроків у такій послідовності:
1. Визначення своїх потреб.
2. Визначення можливостей.
3. Прийняття рішення про е. що потрібно.
4. Здійснення вибору цілі.
5. Уточнення вибору цілі.
6. Встановлення строків досягнення цілі.
7. Контроль за досягненням цілі.
Сучасного керівника, здатного встановлювати чіткі особисті цілі, характеризують такі риси:
уточнює поставлені завдання; послідовно виконує поставлені завдання; систематично оцінює своє просування; встановлює часові інтервали; вивчає можливості розвитку своєї кар'єри; іде на розумний ризик; роз’яснює цілі підлеглим; підтримує рівновагу між особистим життям і роботою; планує розвиток своєї кар'єри; вміло встановлює цілі; має спільні цілі з оточуючими; раціонально використовує час; раціонально використовує сили і ресурси; ефективно делегує повноваження; об'єктивно оцінює підлеглих.
4. Здатність постійного особистого саморозвитку
Здатність до саморозвитку — це здатність людини до набуття, оновлення та розвитку знань, вмінь, адаптації до змін в оточуючому середовищі. Це пов'язано з тим, що зрушення, які проходять у технологіях, організаційних структурах, на ринках, у виробничих відносинах посилюються і поглиблюються з кожним роком.
Всі люди мають можливість займатись своїм саморозвитком протягом усього життя. Якщо перші двадцять років розвиток людини тісно пов'язаний з досягненням фізичної зрілості (навчання у середній і вищій школі, набуття нових знань, яке розширює кругозір і розвиває здібності), то зі зрілістю віку підвищується роль і вплив зовнішніх чинників обмежень розвитку, подолання яких залежить від особистості, її ініціативи.
Здатність до саморозвитку тільки відносно залежить від уміння засвоювані теоретичні знання, у житті є багато чинників, які заважають людям реалізувати свій природній інтелектуальний потенціал. Основними із них є;
• вплив сім’ї;
• власна інерція, небажання щось змінити;
• передчасне розчарування, коли встановлюється позиція "нічого неможливо зробити";
• недостатність підтримки інших людей при можливих невдачах і труднощах, що виникають у ході перемін;
• необ'єктивна оцінка інших людей;
• ворожість інших людей, які вважають, що переміни можуть загрожувати їх статусу, або вносити дискомфорт. Окремі з них прагнуть саботувати можливі зміни, вносячи сумнів, висміюючи їх, або навіть вступають у прямий конфлікт.
• недостатність ресурсів.
Таким чином, індивідуальний розвиток — це процес всебічного удосконалення людини протягом усього життя.
Це набуття здатності управляти поточними подіями, боротьба з труднощами у конкурентному середовищі. Для керівника життєво важливим є розвиток здатності бути відкритим для нових знань і досвіду, вміння бути гнучким, пристосовуватись до зміни обставин.
Здатність бути гнучким визначається сукупністю таких навичок:
• точно оцінювати ситуацію;
• слухати і чути інших;
• постійно переглядати сьогодення;
• не зациклюватись на старому досвіді;
• одержувати задоволення від подолання бар'єрів;
• визнавати за іншими право на помилки.
Гнучкість пов'язана з відкритістю особистості. Відкрита людина має такі переваги:
• має силу переконання;
• викликає довіру і лояльність у інших;
• дає вихід своїм почуттям і цим знижує напругу:
• береться за важкі справи;
• встановлює взаємовідносини з іншими.
Відкритій людині протистоїть людина-гравець, яка має такі потенційні переваги:
• має вигляд ефективного і надійного;
• проявляє гнучкість:
• уміло надає сприяння іншим;
• обережна у зобов'язаннях;
• може змінювати свою позицію;
• переслідує перш за все свої інтереси.
Людина-гравець має потенційні недоліки:
• може викликати недовіру:
• має недійсний авторитет;
• підриває увагу до себе;
• не працює з повною віддачею.
Саморозвиток — це більш безперервний процес, ніж ціль, яку треба досягти.
У галузі менеджменту більшість видів діяльності вимагає високого індивідуального розвитку, а при зростанні рівня змін виникає потреба у розвитку свого творчого потенціалу.
Робота керівника, яка постійно змінюється, вимагає високої здатності до саморозвитку для успішного освоєння технологічних змін, нових ринків, нових організаційних структур управління в організації.
Характеристика сучасного керівника, який здатний до постійного особистого саморозвитку є такою:
відповідає за навчання; прагне вивчити свої слабкі і сильні сторони; має час для свого розвитку; не боїться бар’єрів на своєму шляху; шукає зворотні зв’язки; виділяє час для самоаналізу; вивчає свої почуття; оцінює свій досвід; вивчає нові технології і дискутує; знає свій потенціал; прагне бути більш відкритим; усвідомлює вплив на себе; управляє професійним розвитком; реагує на зміни у кар’єрі.
5. Навички вирішувати проблеми
Першочерговим завданням керівника є вирішення проблем. Проблема – це складне питання, завдання, яке вимагає вирішення, дослідження, що важко розв'язати або здійснити.
Рішення проблеми ніколи не буває простою справою і вимагає наявності відповідних навичок.
Менеджерська практика використовує три шляхи вирішення проблеми:
Перший — використання системного підходу. Другий — підбір методів для вирішення проблеми. Третій — використання людей і ресурсів, які могли б допомогти у вирішенні проблеми.
Системний підхід у вирішенні проблеми, полягає у здійсненні 7 послідовних кроків:
1. Оцінка проблеми.
2. Визначення цілі вирішення проблеми.
3. Визначення критеріїв оцінки успіху.
4. Збір інформації.
5. Планування.
6. Виконання.
7. Аналіз дій для їх поліпшення.
Таким чином, системний підхід до вирішення проблем є знаряддям пристосованим до гнучкого використання. На будь-якій стадії можна повернутись на декілька кроків і уточнити відповідність методів роботи і конкретних завдань вирішення проблеми. Для вирішення проблем керівник використовує методи: інструктивний, ініціативний, адаптивний, інноваційний.
Інструктивний метод полягає утому, що для вирішення проблеми керівник приймає рішення відповідно до інструктивних вказівок вищого керівництва. Він бере на себе відповідальність за своєчасне усунення проблем або труднощів, які виникли, робить вірні висновки і досягає того, що від нього вимагають. Тут не вимагається творчий підхід тому, що всі процедури попередньо прописані.
Ініціативний метод вимагає частки ініціативи і свободи дій, але у визначених межах. Тут керівник оцінює переваги низки можливих рішень і вибирає із декількох добре відпрацьованих альтернативних дій ті, які більше всього підходять до даної проблеми.
Результативність залежить від здатності керівника вибирати найбільш економічний і ефективний напрям дій.
Адаптивний метод оснований на розробці творчого рішення, яке у деякій частині може бути абсолютно новим. Тут є набір перевірених можливостей і деякі нові ідеї. Керівник виявляє особисту ініціативу і здібності, пропонуючи щось нове, пристосовуючи його до діючої системи, або технології.
Інноваційний метод є найбільш складним і вимагає зовсім нового підходу, нових уявлень. Керівнику слід знайти способи розуміння зовсім раптових і непередбачених проблем вирішення, що вимагає нового мислення, нового підходу. Сучасні проблеми потребують створення нових технологій та винахідництва.
Третім шляхом вирішення проблеми є використання працівників і ресурсів у різних формах. Для уточнення проблем і пошуку їх рішень, керівники використовують наради, на яких заохочують різні точки зору і вірні пропозиції. Для вирішення складних проблем створюються робочі групи, завданням яких є обстеження, аналіз стану і розробка пропозицій по поліпшенню або удосконаленню роботи підрозділу чи організації в цілому.