Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети і проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.
Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:
- здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для
- реалізації;
- розробляється план реалізації інноваційного проекту;
- зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом (команди проекту);
- виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.
Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.
Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.
Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту.
2.Які перспективи гнучкого графіку роботи в наукових підрозділах?
Як відомо, склад працівників наукових організацій не однорідний. Так, поряд з науковцями в цих організаціях працюють інженери, і також техніки і лаборанти. Крім того, і сама праця вчених не однорідна за змістом. Вона може включати оригінальні і типові роботи, і. також роботи організаційного характеру, пов'язані з узгодженням і контролем над діяльністю фахівців.
Зрозуміло, і розклад роботи не може бути універсальним для всіх категорій працівників наукового підрозділу і навіть для фахівців однієї категорії.
При впровадженні нових типів робочих графіків варто звертати увагу не тільки на характер роботи фахівців, але також на економічні вигоди (витрати на опалення, освітлення, оренди приміщень, харчування працівників, оплату автостоянок і т.д.) і технічні можливості наявність телефонів, факсів, персональних комп'ютерів і т.д.).
Нові типи робочих графіків можна розцінювати і як своєрідні не-грошові методи стимулювання результативності працівників.
Звичайно люди працюють 5 днів на тиждень — 40 годин, з 9 годин ранку до 18. Мають стандартний обідній час. Поряд з очевидними достоїнствами такий розпорядок має і ряд недоліків. В "час пік" створюються пробки на дорогах, транспорт перевантажений людьми, що поспішають на роботу, створюються черги в ліфтах. Люди нервують, переживають стреси. Через запізнення на роботу виникають конфлікти з керівництвом.
Як більш ефективним графіком, що найбільшою мірою відповідає специфіці працівників розумової, творчої праці називають: гнучкий графік, стиснутий робочий тиждень (підсумований робочий день), часткову зайнятість.
Під гнучким робочим графіком розуміється розклад роботи, при якому працівник може вибрати час приходу і відходу у визначених межах, що встановлюються керівництвом.
Стиснутий робочий тиждень являє собою графік, за яким певна кількість годин протягом робочого тижня відпрацьовується в різну кількість робочих днів.
Часткова зайнятість — це робота з виконанням тих же обов'язків, але протягом меншого часу.
Найбільш розповсюджений у наукових установах гнучкий графік (гнучкий час, гнучкі робочі години). Він будується різними способами:
щоденний вибір часу початку і закінчення роботи;
перемінна тривалість робочого дня;
виділення загального (присутнього) часу, тобто часу, встановленого керівником, коли всі працівники повинні бути на роботі.
У залежності від ступеня гнучкості, можна виділити різні типи розкладів. Розглянемо їх у напрямку від найменш до найбільш гнучких. Усі вони використовуються на практиці.
Гнучкий цикл жадає від працівників вибору визначеного часу початку і закінчення роботи, а також роботи з цього розкладу протягом визначеного періоду (наприклад, тижня).
Змінний графік дозволяє змінювати час початку і закінчення роботи, але при цьому необхідно працювати повний робочий день — 8 годин.
Перемінний день дозволяє змінювати тривалість робочого дня (наприклад, працювати один день 10 годин, а інший — 6 годин, але так, щоб у підсумку наприкінці тижня вийшло всього 40 годин, чи за місяць 160 годин).
Змінний графік і перемінний день є найбільш ефективними в галузевій науці. Тут. як правило, існує нормований робочий день. Однак нерідко виникають проблеми, пов'язані з необхідністю роботи в бібліотеці, неможливістю виконати відповідальну роботу в приміщенні, де зосереджено багато співробітників. За рубежем такий графік використовують лабораторії промислових фірм і приватного малого бізнесу.
Гнучкий графік вимагає присутності працівників у загальний час (наприклад, з 10 годин ранку до 2 годин дня, але лише в понеділок і п’ятницю).
Гнучке розміщення дозволяє змінювати не тільки години, але й розташування місця роботи — можна працювати в дома, у філіях і т.п.
Гнучкий графік і гнучке розміщення найбільш характерні для деяких установ НАН України.
Ці види розкладу роботи за рубежем розглядаються як перспективні, особливо в умовах, коли працівник пов'язаний за допомогою електронного пристрою з головним офісом.
Тим часом дослідження виявили, що деякі люди, що працюють вдома, відчувають незадоволеність у зв'язку з відсутністю, наприклад, звичних соціальних контактів і т.д. Гнучкий графік не можна використовувати в тому випадку, якщо період роботи залежить від функціонування якого-небудь устаткування, наприклад, для працівників, що виконують досвідчені й експериментальні роботи.
Велике значення поряд з вибором оптимального режиму роботи для вченого має ефективне використання часу.
3.B чому сутність бальної оцінки проекту?
У складних випадках рішення вибору інноваційного проекту застосовують звичайно бальну систему оцінок варіантів. Вона полягає в оцінці окремих параметрів виробу певною кількістю балів. Бальна шкала досить диференційована і дозволяє оцінювати як аналогічні параметри різних виробів, так і різні параметри однакових виробів. Ясніше це можна представити на конкретному прикладі (табл. 1).
На основі даних, наведених у таблиці, можна зробити ряд зіставлень. Наприклад, з продуктивності кращим є варіант А, потім варіанти D i B i, нарешті, С. Після оцінки за всіма шістьма критеріями найбільшу суму балів одержав варіант D, наступні місця зайняли варіанти С, В і А.
Таблиця 1. Бальні оцінки параметрів нових виробів (п‘ятибальна шкала)
| Параметри виробу (критерії) | Оцінка окремих варіантних виконання виробів | Оцінка однакового виробу (наприкпад, В різних виготовлювачів) | ||||||
| А | В | С | D | Z | X | U | V | |
| 1 .Продуктивність | 5 | 3 | 1 | 4 | 4 | 4 | 5 | 3 |
| 2.Споживання енергії | 4 | 4 | 2 | 3 | 2 | 3 | 4 | 3 |
| 3. Довговічність | 1 | 3 | 4 | 2 | 3 | 4 | 4 | 5 |
| 4. Точність | 2 | 4 | 5 | 4 | 2 | 4 | 4 | 3 |
| 5. Ціна | 4 | 7 | 4 | 3 | 5 | 3 | 3 | 4 |
| 6. Аварійність | 1 | 2 | 3 | 5 | 4 | 2 | 5 | 4 |
| РАЗОМ: | 17 | 18 | 19 | 21 | 20 | 20 | 25 | 22 |
Аналогічно можна оцінити однакові вироби різних виготовлювачів. З прикладу бачимо, що за ціною кращим виробом є виріб В підприємства Z, за довговічністю — виріб підприємства V. При порівнянні за всіма параметрами перше місце займає виріб підприємства U, що набрало 25 балів.
Перевагою бального методу оцінки є те, що він забезпечує можливість звести різні властивості варіантів, що змінюються, до загального '"знаменнику" і виконати їхню комплексну оцінку.
Однак реальна цінність таких висновків залежить від точності бальної оцінки, обумовленої інтуїтивно.
Тому головним етапом даного методу є якісний аналіз окремих варіантів. Відносно більш точним можна вважати порівняння за горизонтальними критеріями, наведеним у табл. 2. При оцінці ознаки за багатьма варіантами у зіставленні якісних різних сторін виробу по вертикалі.
Відповідно до бальної оцінки найбільш прийнятний варіант У, якщо важливість окремих критеріїв неоднакова, механічно робити вибір нерозумно — необхідно спочатку розробити й оцінити ієрархію критеріїв.
Таблиця 2 Бальні оцінки критеріїв відновлення виробництва (десятибальна шкала)
| Критерії | Варіанти | ||
| А | В | С | |
| 1.Затрати на виріб | 9 | 1 | 9 |
| 2. Потреба в капвкладеннях | 9 | 5 | 1 |
| 3. Вимоги до технічної підготовки | 1 | 5 | 9 |
| 4. Рентабельність виробу | 9 | 9 | 1 |
| 5. Ефективність реалізації | 1 | 9 | 5 |
| 6.Точність виробу | 1 | 9 | 5 |
| 7. Необхідність в реорганізації виробництва | 1 | 9 | 1 |
| 8. Використання виробничої потужності | 1 | 9 | 5 |
| 9. Своєчасність поставки | 1 | 9 | 1 |
Список літератури
1. Антонюк, Л.Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації [Текст] : монографія / Л. Л. Антонюк, А. М. Поручник, В. С. Савчук ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К. : КНЕУ, 2003. - 394 с.
2. Василенко, В.О. Інноваційний менеджмент [Текст] : навчальний посібник / В. О. Василенко, В. Г. Шматько. - К. : ЦУЛ, 2003. - 440 с.