Названі завдання фінансового аналізу діяльності підприємства не вичерпують його змісту. Паралельно вирішується низка взаємопов’язаних аналітичних завдань, критерієм оцінки якості використання яких є ступень впливу на прийняття управлінських рішень і досягнення підприємством реальних позитивних результатів у фінансового-господарській діяльності.
Для досягнення успіху у ринковій конкурентній боротьбі підприємець повинен мати інформацію про розвиток таких економічних явищ, як попит і пропозиція на засоби виробництва, конкретні товари і послуги, що його підприємство пропонує ринкові, зниження виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), підвищення ефективності використання наявних ресурсів та про інші складові підвищення ефективності своєї діяльності. Системний підхід передбачає вивчення й аналіз будь-якого об’єкта як єдиного цілого, як єдиної системи. Економічне явище в цілому не можна дослідити, якщо чітко не сформульовані проблема, мета і критерії оцінки її досягнення, та не визначена система пріоритетів у діяльності підприємства.
Економічна ефективність роботи підприємства як основного об’єкта фінансового аналізу не може оцінюватися без урахування і визначення соціальної спрямованості його діяльності. Цей аспект проблеми, однак, не модна сприймати лише в межах розвитку на підприємстві об’єктів соціальної сфери – спрямування того чи іншого обсягу фінансових ресурсів на будівництво житла, утримання закладів охорони здоров’я, освіти, культури. Таке розуміння соціального ефекту діяльності підприємств є повним. Йдеться про такі соціальні напрями, як вплив організації та результатів роботи підприємства на створення в колективах атмосфери творчості, здорового трудового суперництва, стимулювання участі кожного працівника в управлінні, у прийняті господарських рішень.
1.2 Види, метод і прийоми фінансового аналізу
Фінансовий аналіз – це складова загальноекономічного аналізу господарської діяльності, що охоплює два взаємопов’язаних блоки: зовнішній та внутрішній фінансовий аналіз. Такий розподіл досить умовний і відповідає поділу бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, що є об’єктивною потребою у процесі діяльності підприємства.
Види фінансового аналізу.
| Види фінансового аналізу | Значення фінансового аналізу | Мета проведення аналізу | Основні інформаційні джерела |
| Зовнішній фінансово-економічний аналіз | Призначений для так званих зовнішніх споживачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства), зокрема кредитори і потенційні інвестори підприємства. | Контроль за діяльністю підприємства, визначення податкового потенціалу, ступень ліквідності та ризику при інвестуванні засобів, перспектив своєчасного повернення боргів. | Орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську і статистичну звітності. Його основними інформаційними джерелами виступають, перш за все, бухгалтерський баланс підприємства 9річний, квартальний), звіт про фінансові результати, звіт про фінансово-майновий стан підприємства, документи податкової звітності. Це відкрита звітна інформація, звідки можна одержати максимальну відкритість результатів аналізу. |
| Внутрішній (управлінський) фінансово-економічний аналіз | Основний зміст – факторний аналіз прибутку (збитку), рентабельності, собівартості виробництва за видами продукції та витрат, пошук точки беззбитковості, фінансовий аналіз інвестиційних проектів. | Аналіз спрямовано головним чином на використання керівництвом підприємства при ухваленні рішень щодо управління його фінансовими ресурсами. | Ґрунтується не тільки на даних публічної звітності, а й на використання всіх доступних джерел облікової та позаоблікової інформації, зокрема, первинних документів, а також матеріалів нерегламентованого, так званого управлінського обліку. |
Метод економічного аналізу – це науково обґрунтована система теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дозволяють приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання.
До категорії фінансового аналізу належать фактори, резерви, модель, результативний показник, відсоток, дисконт, фінансовий результат, капітал, зобов’язання, активи, грошовий потік тощо. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики.
Метод фінансово-економічного аналізу має певні специфічні особливості. До них належать:
· використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства;
· вивчення причин зміни показників;
· визначення та вимірювання взаємозв’язків та взаємозалежностей між ними з допомогою спеціальних прийомів.
Метод аналізу реалізується через сукупність прийомів дослідження. Найважливішим елементом методики економічного аналізу є технічні прийоми та способи його здійснення, які можна назвати інструментарієм аналізу. Вони використовуються на різних етапах дослідження, зокрема, для:
· первинної обробки зібраної інформації;
· вивчення стану та закономірностей розвитку об’єктів, що досліджуються;
· визначення впливу факторів на результати виробничо-фінансової діяльності підприємства;
· виявлення резервів зростання ефективності виробництва;
· узагальнення результатів аналізу комплексної оцінки діяльності підприємств;
· обґрунтування управлінських рішень, заходів, спрямованих на підвищення ефективності господарювання.
Усі прийоми, що застосовуються у фінансово-економічному аналізі можна об’єднати у дві групи: формалізовані способи економічного аналізу (опис аналітичних процедур на основі точних залежностей) і неформалізовані (опис аналітичних процедур на логічному рівні).
До формалізованих прийомів аналізу належать:
· класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування;
· традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників динаміці;
· методи математичної статистики вивчення зв’язків – кореляційний, регресійний, дискримінантний, дисперсійний, факторний тощо;
· економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу;
· методи економічної кібернетики і оптимального програмування – системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування тощо;
· методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.
До неформалізованих прийомів аналізу відносять:
· експертні оцінки;
· імітаційне моделювання (сценарії, ділові ігри);
· порівняння;
· система показників;
· аналітичні таблиці.
За ознакою предмета методи та прийоми фінансового аналізу поділяють на: вертикальний, горизонтальний та трендовий аналіз.
Вертикальний аналіз полягає у визначенні у відсотках структури досліджуваного об’єкта (структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрати тощо). За допомогою вертикального аналізу можуть порівнюватися відносні показники за підприємствами, що суттєво різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.
Горизонтальний аналіз дозволяє виявити відхилення статей звітності порівняно з іншим періодом, тобто його мета дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).
Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці одночасно використовують прийоми вертикального і горизонтального аналізів. За їх допомогою відстежуються зміни в динаміці й структурі балансу чи звіту про фінансові результати.
Трендовий аналіз – це порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренду.
Суспільство для забезпечення нормального, комфортного рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів праці. З цією метою люди створюють певні організації, трудові колективи, які спільно реалізують свою мету і діють на засаді певних правил і процедур. Організації з підприємницьким характером називають підприємствами.
Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Закон України «Про підприємства в Україні» визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.
Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами та організаціями, органами державного керування.
Підприємство – самостійний статутний суб'єкт, що володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.