Метою кар’єрної стратегії є забезпечення стійкості кар’єрного процесу. За індивідуального просування використовуються принципи безперервності, осмислення, швидкості, маневреності, економічності, примітності.
Розглянемо кожний з них:
1. Принцип безперервності. Ознаки принципу: жодна з досягнутих цілей у кар’єрі не може бути остаточною або стати приводом для зупинки, відповідність обійманій посаді або статусу має підтверджуватись процесом реалізації службових очікувань або вимог, просування по службі може уповільнюватись або перегинатись через труднощі, що виникли або внаслідок призового стану розвитку суспільства.
2. Принцип осмислення. Ознаки принципу: будь – які кар’єрні дії повинні бути цілеспрямовані і здійснюватись відповідно до індивідуальних та загальних цілей, кар’єрний рух має забезпечувати оптимальність вибору маршруту й тактики його проходження, необхідна об’єктивна оцінка досягнутого становища, рівня здібностей і можливостей руху до вищих цілей.
3. Принцип маневреності. Ознаки принципу: прямолінійний рух можливий тільки на вільному від інших рухів шляху, а таких шляхів у кар’єрі не буває. Спроби рухатись тільки прямо на великій швидкості можуть спричинити зіткнення з іншими або катастрофу, кар’єрний маневр передбачає пом’якшення сили зіткнення через компроміс, “пропуск уперед” на небезпечній ділянці, “обхід бар’єра” без зміни маршруту, знання “обхідних” шляхів та їх використання з поверненням на основну лінію руху, рух “зигзагом” на крутому підйомі, вихід на інший службовий маршрут, усі названі та інші способи маневру треба вміло використовувати як кар’єрне мистецтво.
4. Принцип швидкості. Ознаки принципу: швидкість просування по службі підтверджується порівнянням із загальним рухом, у будь – якому русі є лідери і відсталі, успішна кар’єра – це просування у групі лідерів, кар’єрне просування командою вважається надійнішими.
5. Принцип економічності. Ознаки принципу: на конкретному кар’єрному шляху має переваги той спосіб діяльності, який дає найкращий результат за найменших витрат ресурсів, кар’єрний шлях дуже довгий, і для багатьох тягнеться все життя, треба вміло розподіляти сили на кар’єрному шляху, завжди порівнювати свої прагнення з реальними можливостями.
6. Принцип примітності. Ознаки принципу: людина, яка використовує названі вище принципи рано чи пізно буде поміченою, але чим раніше, тим краще, талановиті люди завжди мають невдачі у кар’єрі через непримітність, чим більше визнається людина і потреба у її праці, тим більше кар’єрне поле цієї людини.
Названі принципи кар’єрної стратегії є і принципами кар’єрної тактики.
Система оцінки професійних переваг менеджера повинна враховувати при рівні виміру успішності:
І. Рівень соціального сприйняття образу менеджера масовою свідомістю, де значну роль у кар’єрі особистості відіграє фактор його соціальної успішності.
ІІ. Рівень професіоналізму особистості.
ІІІ. Рівень професіоналізму діяльності, де чинником успішності є володіння конкретними видами технологій діяльності з урахуванням галузевої специфіки, статусу та функцій менеджера.
Отже, конкурентні переваги менеджера формуються під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників і можуть розглядатись як результат навчання, розвитку та діяльності. Особистий ресурс менеджера містить конкурентноздатні якості та вміння. Це суб’єктивна сторона конкурентноздатності. Вовна показує свідоме прагнення менеджера до успіху в професійній кар’єрі, а також комплекс його соціально – моральних настановлень, ціннісних орієнтацій, знання та досвід, рівень психологічної майстерності.
До об’єктивної сторони конкурентноздатності відносяться різні бар’єри, обмеження на шляху до досягнення поставлених цілей, подолання яких вимагає від менеджера напруження сил, що сприяє прояву конкурентних якостей та здібностей, використання відповідної психології та технології, які забезпечують високий результат втрачених зусиль. Треба враховувати насамперед умови, що впливають на досягнення соціального успіху і формування конкурентноздатності менеджера у процесі діяльності.
Таким чином, конкурентним можна вважати менеджера, який має явні переваги порівняно з іншими менеджерами завдяки своєму особистому професійному потенціалу, здатний витримувати конкуренцію, долати бар’єри, обмеження, досягти успіху в житті, професійній діяльності тощо. ( 1, ст.21)
Конкурентноздатний менеджер – це лідер, у якого добре розвинуті професійно – зорієнтовані та комунікативно – технологічні здібності. Професійно – зорієнтовані здібності – це якості та здібності менеджера, якими він реально володіє. Тут треба мати на увазі. Що багатий за можливостями особистий потенціал менеджера, у тому числі його освіченість, культура й досвід, ще не є показником професійної досконалості. Професійно досконалою з погляду успішної кар’єри, треба вважати тільки реалізовану та затребувану особистість.
До комунікативно – технологічного ресурсу менеджера відносяться особисті і професійні якості та здібності, які відповідають його внутрішнім та зовнішнім умовам діяльності, свідчать про комплекс здоровя, підтримують конкурентноздатність і забезпечують професіоналізм діяльності на психологічному рівні.
Свого часу Л.Фейєрбах, який досліджував особистість в системі управління, вважав, що досконала особистість володіє силою мислення, силою волі, силою почуття ( 7, ст. 148)
Спираючись на це висловлювання професійно – досконалим можна вважати менеджера, який вирізняється у своїй особистісно – предметній характеристиці:
1. Силою інтелекту
2. Силою волі
3. Силою емоцій та почуттів
4. Комунікативною силою
5. Силою здоровя ( професійного довголіття)
Залежність успішної кар’єри менеджера визначається рівнем конкурентноздатності його інтелектуальних, емоційно – вольових, комунікативних переваг та збереження його здоров’я
2.2 Деякі проблеми процесу управління діловою кар’єрою.
Сучасний менеджер у всьому світі сприймається як ефективний, інноваційний керівник. Менеджер повинен мати широкий кругозір і системне, стандартне мислення з питань внутрішнього взаємозв’язку із середовищем. Він повинен мати високі загальнолюдські якості та психологічні здібності, бути готовим йти на розумний і зважений ризик, уміти здійснювати бізнес проектування, розробити коригувати і здійснювати бізнес – план, прогнозувати розвиток організації з урахування потреб і заняття інноваційних ніш.
Цінним є той керівник, який знає свою справу вміє добре керувати і досягає поставленої мети, незалежно від зовнішності і освіти. Це головний стандарт справжнього керівника. Але навіть при наявності всіх вище перерахованих навичок керівник не буде успішним якщо він не буде правильно організовувати свій час і робочий день. Адже такий ресурс як час стоїть поряд із такими ресурсами, як люди та фінанси. Менеджер завжди знаходиться у трьох вимірах: в дійсності, в минулому і в майбутньому. Час не повернеш. Його неможливо накопичити, примножити чи передати.
Для того щоб зрозуміти всю глибину проблеми дефіциту часу необхідно зрозуміти, перш за все його причини, які заключаються у:
1. Постійний поспіх. Поспішаючи керівник не встигає навіть зосередитися на тій проблемі, яку він виконує в даний момент. Як наслідок він не думає про інші способи вирішення які можливо кращі ніж той спосіб який прийшов йому на думку першим.
2. Нагромадження роботи. При цьому керівник починає займатись різними дрібними і не настільки важливими справами. У нього не чітко розподілена праця по ступеню важливості. Він не займається аналізом ключових, перспективних питань.
3. Постійне доопрацювання вдома. При цьому час відведений на відпочинок затрачається на працю, керівник не встигає відпочивати що негативно впливає на його працездатність в наступний день і в кінцевому результаті веде до погіршення здоровя.
4. Перевтома. Зумовлена тривалою працею в умовах постійного поспіху.
5. Суєтливість. Це результат поганої організації робочого дня яка інколи залежить від імпульсивності та особливостей керівника.
6. Неспланованість роботи. Є результатом способу життя не лише самого керівника, а і спільного життя даної організації.
7. Слабка мотивація праці. Наслідком цього є низький рівень виконаної роботи, що переростає в хронічний брак часу.
Необхідно проводити інвентаризацію часу за декілька робочих днів, щоб проаналізувати свій робочий стиль і виявити причини які впливають на дефіцит часу. Ці проблеми можливо виявити за такими ознаками:
- Відсутність чіткого розкладу роботи на поточний день ( керівник не знає що йому сьогодні треба виконати в першу чергу, а що в другу).
- Секретар необізнаний в справах свого керівника ( секретар – перш за все помічник свого керівника).
- Несвоєчасність відповіді на ділові листи.
- Продовження роботи над діловими паперами вдома ( в робочий період не вистачає часу)
- Постійне виконання роботи за своїх підлеглих ( керівнику здається , що так надійніше).
- Постійний поспіх при виконанні завдань з боку вищого керівництва.
Важливу роль в досягненні поставлених завдань відіграє організація робочого процесу.
Організація робочого дня повинна відповідати основному принципу : “ Праця повинна підпорядковуватись мені , а не навпаки “. Існує 14 правил , котрі можна розділити на 3 групи : правила початку дня , основної частини і кінця дня.
Правила початку дня:
1. починати день з позитивного настрою ,
2. добре поснідати без поспіху на роботу ,
3. починати роботу по можливості в один і той час ,
4. перевірити план дня ,