Між поняттями “управління” та “керівництво” існує, як ми вважаємо, своєрідний взаємозв’язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб’єктивний компонент, а з іншого, - воно само є змістом керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється людьми ( людиною) щодо інших людей. Управління – процес планування ( вироблення і прийняття управлінських рішень) і контроль як завершення управлінського циклу, що ґрунтується на зворотному зв’язку. Між його функціями різні автори відзначають найчастіше організацію як практичну реалізацію рішень.
Так, Д.Кліланд і В.Кінг вважають, що “управління складається з виконання певних функцій, головним чином, планування, організації, контролю”.
В.Г.Афанасьєв визначає такі основні функції управління: розробка і ухвала управлінського рішення: організація, регулювання та коригування, облік і контроль. Крім цих функцій, він також називає функцію, яка відповідає всім без винятку стадіям, управлінському циклу в цілому. Це функція збору та перетворення інформації.
Деякі фахівці – психологи, які досліджують процеси, типові для сфери управління, твердять, що менеджмент як теорія управління універсальний, і тому всі закономірності, принципи, вимоги, технології менеджменту можуть бути застосовані до будь – яких об’єктів. Тобто, професійно підготовленому в галузі менеджменту фахівцю нібито однаково, чим він керуватиме (лазнею, металургійним заводом, школою, торговим центром, інститутом, перукарнею чи комерційною структурою тощо).
Член – кореспондент Управлінської академії історичних наук Лікарчук спростовує доцільність такого підходу.
Спробуйте перенести методи управління з армії в школу ( і навпаки, зі школи в армію), говорить він, і абсурдність постулату про універсальність закономірностей, принципів управління стане очевидною. Грамотне управління завжди об’єктивно орієнтоване.
Керівник у сфері освіти, якщо він прагне стати високопрофесійним працівником, має досконало вивчити об’єкт управління, тобто структуру освітньої системи і всі процеси, що в ній відбуваються, бездоганно знати цей об’єкт, і насамперед – школу. Проте знати не як учитель, який має справу з окремими освітніми процесами, а як керівник, що бачить їх з позицій системного цілого і спроможній організувати прийняти управлінських рішень зі знанням справи, тобто специфіки школи.
Зазначимо, що підготовка менеджерів в університетах і бізнес – школах США нині справедливо критикується американською громад кістю саме за те, що в навчальних закладах готують керівників як фахівців так званого широкого профілю, що слабко знають особливості конкретних об’єктів.
Управління може бути ефективним, якщо воно характеризується такими властивостями, як цілеспрямованість, системність, прогностичність, циклічність та ін., й задовольняє низку вимог:
- механізм управління має відповідати складності об’єкта й можливостям суб’єкта
- є резерви ( часу, варіантів, управлінських рішень та ін.)
правильно обрано критерії
- має добре розвинену систему зворотного зв’язку
- враховано людський фактор
Управління в будь – якій соціальній організації може бути повно спроектоване, описане, схарактеризоване й реалізоване через сукупність своїх функцій, організаційну структуру й організаційний механізм.
Методологічні основи менеджменту в освіті
Призначення менеджменту в освіті – створити освітнє середовище, що ефективно працює та відповідає сучасним вимогам, є привабливим для реального та потенційного споживача
Управляти освітою означає керувати всіма компонентами, що її формують, а саме:
- ресурсами освіти, що включають інформаційно – методичну базу, персонал, фінанси
- безпосереднім освітнім процесом, тобто технологією навчання. Саме це найчастіше називають педагогічним менеджментом
- правильним використанням продукту освіти кадровими питаннями: оскільки освіта є сферою між особистісної взаємодії, то вислів “кадри вирішують все” – не гасло, а керівництво до дії менеджера освіти.
Менеджмент має налагоджувати ефективний механізм участі кожного в суспільному навчальному процесі. Учителі, учні і студенти складають різновікові, соціальні групи, проте цілі освіти у них однакові. Процес навчання багатопредметний, багатолюдний, багаторольовий. Завдання менеджменту – забезпечити взаємозв’язок, взаємозбагачення різних дисциплін, різних позицій і думок.
Сучасному погляду на управління освітою найбільшою мірою відповідає системний підхід. Саме він є методологічною основою досліджень у працях Ю.І.Конаржевського, Г.М.Серікова та цілого ряду інших фахівців у галузі управління освітою. Цей підхід забезпечує сучасне бачення управління освітою в науці, співвіднесення методології системного підходу з діалектичними протиріччями, що мають місце в сучасній освітній практиці, що мають місце в сучасній освітній практиці, а також із проблемами, що випливають з них: є самостійним напрямом у теоретичному осмисленні управління освітою.
Будь – який об’єкт наукового дослідження може бути розглянутий як особлива система. Людина в сучасному світі діє, оперуючи численними системами, наприклад, лінгвістичними, психологічними: вона сама входить до чинних виробничих, організаційних та інших систем.
Системний підхід базується на принципах, які висвітлюють доцільність його використання як методології управління:
- будь – який предмет, будь – яке явище розглядається як деяка система. Системний підхід виступає як методологія, яка або управляється ззовні, або самокерована, або керована за змішаним типом
- будь – яка система трактується як елемент більш загальної системи
( мета системи). Система може піддаватися зовнішнім впливам у формі контролю, стимулювання, організації, корекції, ціле покладання
- будь – яка система розвивається від стадії зародження, через стадії становлення до зрілості
Управління має опиратися на об’єктивно існуючі потенційні можливості системи. Ніякі керівні впливи не здатні змусити систему виконувати більший обсяг функцій, ніж закладено в її системних властивостях.
Для зародження і розвитку будь – якої системи існують об’єктивні підстави. В освіті це – соціальне замовлення, яке виконує управлінські ( перспективно орієнтовані, регулюючі) функції щодо системи:
- коли стадію зрілості в системі, що розвивається, пройдено, вона відмирає
- впливи на систему, що управляється людиною, не слід здійснювати без урахування особливостей самих систем. При реалізації управлінського впливу треба враховувати і цілі людини, і цілі системи. Вони не повинні суперечити одні одним.
- управління не може бути назавжди жорстоко визначене. Управляючи, людина спирається і на попередній досвід розвитку системи і управління нею, і на свою поточну діяльність. У діяльності вони неначе синтезуються, зливаються воєдино.
Кожний з перерахованих постулатів є методологічною основою управління освітою у вищому навчальному закладі на двох його складових: внутрішньому і зовнішньому управлінні. Внутрішнє управління непереборне, воно супроводжує будь – які дії людини, опираючись на особисті потреби й цілі. Зовнішнє управління також обумовлене цілями, що можуть бути і особистими, і груповими, і суспільними. Кожний із перелічених видів управління характеризується наявністю мети і виробленням управлінських впливів, орієнтованих на її досягнення. Для зовнішнього управління, таким чином, є необхідність створення програм розвитку освіти. Аналіз поняття менеджменту та його структури в теорії управління, школознавства, працях з педагогічного менеджменту показує, що в науці та практиці під цим поняттям розуміють:
- Частину процесу управління щодо впливу на людей, тобто керівництва
- Комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом щодо підвищення його ефективності
- Галузь людського знання, що допомагає здійснити функцію щодо керівництва людьми
Із соціально – психологічної точки зору, менеджмент (як діяльність, процес) – це взаємодія менеджера ( керівника) з іншими людьми ( підлеглими партнерами, керівниками тощо), що забезпечує їхню скоординовану активну участь у досягненні поставленої мети.
Професійна специфіка менеджменту в освіті полягає:
- У суб’єктивності, особистісності об’єкта впливу, а також його результату
- У значній залежності результату ( особистості дитини) від ступеня гуманізації управлінської концепції менеджера
- У багаторівневій будові системи управління, яка зумовлює опосередкованість, віддаленість кінцевого результату від безпосередніх продуктів діяльності менеджерів ( управлінських рішень).
Залежно від логічної основи, управлінська діяльність менеджера освіти може бути проаналізована за змістом і метою ( цільові посадові функції), а також за процесом – як процесуальні, динамічні ( оперативні ) функції.
В.О.Сухомлинський у книзі “Розмова з молодим директором” висловив декілька слушних думок про поле діяльності керівника школи:
- директор – це перш за все педагог, і педагог першокласний
- якщо ви хочете бути хорошим директором, намагайтеся насамперед стати гарним педагогом, гарним вихователем дітей
- директор – садівник ( метафоричне бачення ролі директора ): він з любов’ю обробляє землю, яка дає життя, і робить будь – який паросток культурним
- зв’язок управління із процесами самоорганізації дитячого та дорослого товариства сприяє тому, що зникає проблема опору, з’являються добровільність, відповідальність, інтерес.
Л.Калініна виділяє чотири моделі директора сучасної школи (32)
1. Директор – вчитель тяжіє до педагогічної діяльності, він учитель вищої категорії. Багато уваги приділяє підготовці та проведенню своїх уроків, виховних заходів. Бере активну участь у методичній роботі школи. Дає відкриті уроки, запрошує вчителів до себе на заняття. Залюбки надає консультації з актуальних та складних педагогічних проблем. Цікавиться новими підходами до викладання навчальних предметів. Особисто впроваджує інновації. Створює умови для оптимізації навчально – виховного процесу в закладі освіти. Користується авторитетом у дітей та батьків як учитель.