1. Появу наукового менеджменту пов’язують з працями Ф.У.Тейлора ( США) та Анрі Файоля ( Франція) – початок ХХ століття.
2. Менеджмент – це наука, що розвивалася ще у ХУІІІ – ХІХ столітті.
Головна заслуга фундаторів менеджменту Ф.Тейлора і А.Файоля полягає в тому, що вони довели: ефективно управляти людьми в організації можна лише науково.
Основною галуззю менеджменту є менеджмент в освіті, який має свою специфіку та притаманні тільки йому закономірності.
Ця специфіка полягає в особливостях предмету, продукту, знарядь та результатів праці менеджера освіти.
Предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність суб’єкта управління.
Продуктом праці менеджера є інформація про навчально – виховний процес.
Знаряддям праці є слово, мова.
Результатом праці менеджера є рівень грамотності, вихованості та розвитку об’єкта менеджменту – учнів.
Менеджмент в освіт – це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності.
Основні функції менеджменту в освіті ( 11, ст..30):
- Прийняти розумного рішення
- Організація виконання прийнятих рішень, створення належних умов для ефективної роботи освітнього закладу, кожного учасника освітнього процесу, забезпечення мотивів та стимулів їх діяльності
- Контроль виконання рішень.
Сучасний менеджмент в освіті стає наукомісткою сферою діяльності і все більшою мірою вимагає високого професіоналізму і різнобічних знань.
Підвищення ефективності навчального процесу зараз визначається формуванням сучасних управлінських відносин, зростання керованості цього процесу. Не можна керувати складними системами ( а навчальна група, навчальне середовище, навчальний процес є складними імовірнісними системами) за допомогою простих методів ( випливає з кібернетичного закону розмаїтості, відкритого У.Ембі).
Управлінські відносини, управлінські впливи, що виявляються у всіх функціях менеджменту, формують особистість учнів ефективніше , ніж пасивне середовище. Тільки лише організовуючи навчальний процес або приходячи з черговою лекцією на заняття в утворену кимсь навчальну групу ( клас), багато викладачів так і не стають керуючими навчальною діяльністю, за лишаються елементом “керуючої підсистеми”, звикнувши до режиму функціонування, “Зведеного порядку”.
Розвиток теорії управління освітою викликав безліч нетрадиційних трактувань цього явища, а внаслідок * й у практичній діяльності х керування освітнім процесом виникли такі поняття, як педагогічний менеджмент, дидактичний менеджмент, менеджери освіти, навчально – пізнавального, навчально – виховного процесів. Педагогічний і дидактичний менеджмент, що розвиваються в мережах освітнього менеджменту, мають свою специфіку у зв’язку з виконанням особливої функції – створення систем управління педагогічними і дидактичними процесами.
Дослідники цих феноменів дають різні їх визначення ( 22, 29):
“Педагогічний менеджмент – це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності,” – таке визначення дає В.П.Симонов. Під освітнім процесом він розуміє сукупність трьох складових: навчально – пізнавального, навчально – виховного, самоосвітнього процесів.
Виходячи з такого визначення, він відзначає, що будь – який викладач по суті є менеджером навчально – пізнавального процесу, а керівник навчального закладу – менеджером навчально – виховного процесу в цілому ( як суб’єкти управління цими процесами).
Такий погляд на менеджмент в освіті ми розділяємо, розуміючи всю умовність розподілу навчально – пізнавальної та навчально – виховної діяльності.
На основі теоретичного аналізу психологічних особливостей менеджменту освіти Н.Л.Коломінський запропонував наступне визначення цього поняття ( 22, 30): Менеджмент в освіті – це усвідомлена взаємодія керівника з іншими людьми – підлеглими, партнерами, своїми керівниками, учнями, батьками й інше, спрямована на забезпечення їх активної скоординованої участі в досягненні поставленої мети.
Відповідну ієрархію можна побудувати за схемою ( дод. 8 допечатать ст31)) і на континіумі : студент – ректор ВНЗу – Міністерство освіти і науки.
Отже, менеджмент в освіті ( освітній менеджмент) – це теорія і практика управління стратегічною галуззю національного господарства в ринкових умовах, об’єкт якої – процес управління освітніми системами.
Об’єктом педагогічного менеджменту є управління педагогічними системами, що функціонують в умовах ринку.
Предмет освітнього, педагогічного і дидактичного менеджменту ( відповідно) – протиріччя, закономірності, відносини процесу управління освітніми системами в ринковій економіці, навчальними закладами та навчальними групами.
Поки буде існувати цивілізація і людське суспільство, держави будуть вирішувати вічні проблеми навчання і виховання, вести пошук закономірностей управління педагогічним процесом з метою досягнення кращих результатів.
У суспільстві, що розвивається за рахунок нових знань, де усе більше працівників займається інтелектуальною працею, освітній менеджмент перестає бути тим, чим він був протягом багатьох років. Переосмислюється суть знань, ставлення до доброти, специфіка власне роботи і такі фундаментальні поняття, як влада, довіра, кооперація.
Менеджмент – це не фіксація існуючого положення, а створення необхідних умов для ефективної роботи. Не існує неживої експертної системи, що могла б замінити менеджера. Якщо процес прийняття і реалізації рішень не відпрацьований , у керівництва виникає спокуса знайти готові теоретичні рецепти й інструменти, за допомогою яких менеджерам можна діяти в будь – яких ситуаціях. Але замість “ інструментального підходу потрібно вчити менеджерів думати в конкретній ситуації “.
Менеджер зможе передбачити зміни й керувати ними, бути здатними до постійного відновлення. Менеджер повинен уміти обирати вірну стратегію і чіткий напрямок розвитку, створювати комбінацію можливостей, оскільки успіх рідко залежить від досягнень в одному напрямку. Творчість, уміння синтезувати різноманітні знання й навички, готовність йти на ризик будуть властиві всім менеджерам. На менеджерів, які здатні і прагнуть постійно удосконалювати свої майстерність і мистецтво управління, шукати нові грані в теорії й практиці управління, попит буде більший, ніж на їх менш честолюбних колег.
Менеджера можна порівняти з диригентом оркестру. Але в диригента є партитура, написана композитором. Він тільки інтерпретатор. А менеджер одночасно і композитор і диригент. Це потребує від нього максимального ефективного використання , які він має, насамперед людських ресурсів. Друга задача – гармонізувати кожне рішення і ідею згідно з вимогами найближчого і віддаленого майбутнього . (23, 32).
У перспективі основна задача освітнього менеджменту полягатиме в інтегруванні невизначеності в систему прогнозування, прийняття рішень та організаційну структуру, що потребує від менеджера високого професіоналізму – здатності до адаптації, інноваційної діяльності.
Об’єктом управління педагога, підкреслимо, є не учень, а його пізнавальна діяльність. Ось чому у В.П.Симонова логічно звучить словосполучення педагог – менеджер або менеджер навчально – пізнавального процесу. Ось чому викладачеві потрібно мати управлінські знання, знання законів і закономірностей розвитку системи освіти і системи управління освітою.
Пізнавання законів взаємодії елементів цих систем має своє кінцевою метою використання їх на практиці на будь – якому рівні освітньої системи, у тому числі й на рівні навчальної групи.
Щоб об’єднати всі елементи освітньої діяльності і використовувати можливості , що виникають під час інтеграції елементів діяльності , потрібна влада і глибоке розуміння еволюції взаємодії всіх частин системи .А також бажання і вміння запроваджувати інтегральні можливості в життя , час для його втілення. Таким суб’єктом освітньої діяльності на рівні навчальної групи є вчитель і викладач. Він , по суті , єдиний суб’єкт , якому надані повноваження починати або припиняти навчальний процес . Це також залежить від учнів , що згодом стають повноправними суб’єктами навчальної діяльності.
Погляд на ефективність управління навчальним процесом багато в чому залежить від відповіді на питання? Чи є учень, що безпосередньо бере участь у навчальному процесі, керованим об’єктом або він є одночасно і кінцевим суб’єктом управління, що приймає самостійні рішення?
Навіть у документах ЮНЕСКО зафіксовано, що учень суб’єкт, а не об’єкт управління. Ми йдемо далі, стверджуючи, що учень є співуправляючим навчальним процесом ( разом із учителем і “ колегами “ - учнями) ( 22, 33).
Людина в системі управління розглядається в трьох аспектах :
- у межах самоорганізації ,
- у межах суборганізації вона є організатором інших систем і підсистем ,
- у межах метаорганізації вона сама є предметом , який організовують інші люди .
Саме частина управління , що характеризується впливом суб’єкта управління на людей ,багатьма авторами визначається як керівництво , або менеджмент.
Як пише Л.І. Євенко , “ менеджмент – це вміння досягати поставленої мети , використовуючи працю , інтелект , мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – управління – функція , вид діяльності щодо керівництва людьми в різноманітних організаціях.”
М. Мескон , М. Альберт і Ф.Хедоурі зазначають, що менеджер – це не тільки посада, а й певний рівень професіоналізму в управлінні. Іншими словами, на відміну від підприємця, менеджер – професійний управлінець, керівник. Аналізуючи управління із загально правової точки зору, І.П.Волков дає таке визначення: “Керівництво – процес правової організації і управління спільною діяльністю членів колективу, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади”.