Значення цього показника дорівнювало у 2001 році Кєф = 1,07, у 2009 році Кєф = 1,15. Можна сказати, що спостерігається зростання ефективності використання основних фондів.
На аналізованому підприємстві ТОВ “Фудз Трейд” додаткові показники ефективності використання основних засобів зведені в таблицю 2.4.3
Таблиця 2.4.3
Аналіз додаткових показників ефективності використання основних засобів ТОВ “ Фудз Трейд ”у 2007-2009 рр.
| № п/п | Показник | Роки | Відхилення | ||||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2008 р. від 2007 р. | 2009 р. від 2007 р. | 2009 р. від 2007 р. | ||
| 1. | Товаровіддача торговельної площі | 5,11 | 5,37 | 6,62 | 0,26 | 1,25 | 1,51 |
| 2. | Віддача складської площі | 42,84 | 43,10 | 49,29 | 0,26 | 6,19 | 6,45 |
| 3. | Коефіцієнт використання складського об’єму | 0,88 | 0,92 | 0,95 | 0,04 | 0,03 | 0,07 |
| 4. | Коефіцієнт змінності роботи обладнання | 1,0 | 1,0 | 1,0 | - | - | - |
| 5. | Коефіцієнт ефективного використання обладнання | 0,98 | 0,99 | 0,99 | 0,01 | - | 0,01 |
| 6. | Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання | 0,96 | 0,98 | 0,99 | 0,02 | 0,01 | 0,03 |
| 7. | Коефіцієнт інтегрального використання обладнання | 0,94 | 0,97 | 0,98 | 0,03 | 0,01 | 0,04 |
Дані таблиці підтверджують висновки щодо ефективної роботи на аналізованому підприємстві щодо використання основних засобів. Всі додаткові показники за аналізований період мають тенденцію до зростання.
Найбільше зростання зафіксоване по товаровіддачі торговельної площі – зросла на 1,51 грн./м2 за 2 роки, віддачі складської площі – збільшилася на 6,45 грн./м2 за 2 роки (з 2007 по 2009 рік).
В цілому підсумки проведеного аналізу основних засобів говорять про ефективне використання основних фондів у діяльності ТОВ “ Фудз Трейд ”. Значущість зростання усіх аналізованих показників підвищується на тлі загального зростання товарообороту аналізованого підприємства. Дані аналізу підтверджують тезу про те, що ТОВ “ Фудз Трейд ”вступило в фазу розширення та поступового розвитку.
РОЗДІЛ 3
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Амортизаційна політика підприємств у сучасних умовах господарювання
Амортизаційна політика є складовою частиною системи зовнішнього керування відтворення зношених основних фондів підприємства. Вона визначає рівень індивідуалізації й можливість внутрішньої варіативності амортизаційної політики окремого підприємства.
Впродовж багатьох років амортизаційна політика залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції – не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво. В теперішній час відсутня цілеспрямована державна амортизаційна політика, не розроблена концепція відновлення, ефективного накопичення і використання фінансових ресурсів. Як наслідок, на рівні підприємств система амортизації розглядається як другорядна у розв’язанні задач відтворювального характеру, оновлення фінансових ресурсів.
Недоліки амортизаційної політики значною мірою пов'язані з тим, що протягом тривалого часу удосконалення амортизаційної політики здійснювалося під кутом її впливу на процеси оподаткування прибутку підприємств та удосконалення обліку. Дослідження такого спрямування є традиційними і мають практичне значення для формування цілеспрямованої податкової та облікової політики держави.
У процесі тривалого розвитку, ще з давніх часів, амортизація ніколи не втрачала своєї актуальності і завжди залишалась дискусійним питанням, що знайшла своє відображення у багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідженнях.
Увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв'язку з необхідністю проведення податкової реформи, зазначено в наукових працях Л. Бабич. Головну проблему автор вбачає у нецільовому використанні підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає, на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти.
Л. Городнянська, досліджуючи функції амортизації, вважає, що сутність податкової амортизації полягає у виведенні з оподаткування витрат на придбання основних засобів. Економічна амортизація реалізується через механізм економічної амортизації. Її сутність полягає в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в оборотні. Зазначена функція амортизації ґрунтується на бухгалтерському обліку.
Л. Ловінська досліджуючи методологічні засади відображення у бухгалтерському обліку зносу та амортизації основних засобів і нематеріальних активів, пропонує як варіант розв'язання цієї проблеми – повернення методики часів Радянського Союзу [26; c.98].
Однак питання теоретико-методичного характеру розроблено не досить повно і вони вимагають подальшого вирішення. Зокрема до таких завдань належать: необхідність поглибленого вивчення сутності амортизаційної політики держави та підприємства.
Амортизація є найважливішим фінансово-економічним механізмом, який утворює основу сучасної системи регулювання відтворення основних засобів та нематеріальних активів. Амортизація – це перенесення вартості зношених основних і нематеріальних активів на вироблений за їхньої участі продукт. Заходом із заміщення зносу стають амортизаційні нарахування коштів, які слід спрямовувати на інвестиції (будівництво, капітальний ремонт, створення нових основних засобів тощо).
Суму амортизаційних нарахувань зараховують у витрати на виробництво (собівартість) продукції. Таким чином, їх "включають" у ціну.
Теоретично виробники мають здійснювати накопичення амортизаційних нарахувань і знімати їх з доходу від продажу продукту. Накопичені амортизаційні нарахування формують амортизаційний фонд – кошти, призначені для відтворення виробничих засобів.
Поряд з фізичним зносом, який відбувається більшою мірою під впливом природних чинників, існує моральне старіння засобів праці. Первинним його чинником є конкуренція між виробниками, що дає поштовх до пошуку нових продуктивніших і менш витратних засобів праці, тобто стимулює розвиток науково-технічного прогресу.
Вагомий компонент системи амортизації – метод її нарахування, що може стимулювати оновлення основного капіталу. На сьогодні широкого застосування набули такі чотири її методи: рівномірного нарахування; прискореної компенсації витрат (прискореної амортизації); за сумою років служби (виробничих засобів) і зменшуваного залишку.
Обсяг амортизаційного фонду залежить від обсягів ОФ, середньої норми амортизації та цінових чинників, які впливають на зміну фактичної вартості фондів.
Специфікою економічної кризи першої половини 1990-х років було зменшення чистих капіталовкладень на фоні руйнування амортизаційних джерел фінансування капітальних інвестицій. Протягом 1991-1994 pp. амортизаційні відрахування підприємств й організацій були зведені практично до нульового рівня внаслідок неповної індексації, а з 1995 p., коли вони почали помалу відновлюватися, стримували їх штучно, використовуючи понижуючі коефіцієнти.
Уряд України визнав потребу регулярного цінового відновлення коштів амортизаційного фонду в умовах інфляції (Постанова Кабінету Міністрів України № 523 від 16 травня 1996 р. "Про проведення індексацій балансової вартості основних фондів та визначення розмірів амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1996-1997 pp.") [41].
Майже одночасно в Указі Президента України від 19 липня 1996 р. "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні" було наголошено на необхідності збільшення ресурсів нагромадження внаслідок упровадження активнішої амортизаційної політики.
Необхідність реформування амортизаційної системи відчувалася переважно на емпіричному рівні через критичне погіршення кількісних параметрів відтворення основного капіталу.
Належної концептуальної визначеності, не кажучи вже про методичну підготовку, така реформа не мала, реального посилення відтворювальних чинників вітчизняного нагромадження капіталу також не було.