Відповідні дії Уряду були непослідовними та суперечливими, зумовленими, за висновком науковців, потужним апаратним протистоянням прихильників форсованого збільшення амортизаційних відрахувань й їх опонентів, які домагалися штучного стримування обсягів амортизаційних нарахувань в інтересах якнайшвидшого поповнення бюджету.
Вітчизняна амортизаційна політика, основні приписи якої викладені у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", закономірно використала надбання зарубіжної практики, замінивши так звану "натуралістичну" модель відшкодування основних засобів у натуральній формі моделлю розміщення видатків (зменшення оподаткованої частини прибутку внаслідок амортизації), а рівномірно-лінійний метод оподаткування – нелінійним.
Проте порядок амортизаційних нарахувань в Україні має певні особливості. Паралельно існують дві системи амортизації: бухгалтерська і податкова. За першої нарахування її відбувається відповідно до затвердженого Міністерством фінансів України Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".
Цей документ надає корпоративним структурам можливості використання п'яти методів нарахування амортизації, в тому числі прискореної. Який з них застосовувати на конкретному об'єкті, визначено наказом щодо облікової політики корпоративної структури.
Податкові амортизаційні заходи передбачають нарахування відповідних коштів за єдиним, обов'язковим для всіх корпоративних структур методом зменшуваного залишку. Диференціацію основних фондів за їх видами і групами було скасовано, натомість затверджено лише чотири групи ОФ за функціональною ознакою, наведеною на Додатку В, в якому подана класифікація основних фондів з поділом їх на групи згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Податковий метод нарахування амортизації передбачає нарахування амортизації у фінансовому обліку згідно з нормами п. 8.6.1 Закону про оподаткування прибутку підприємств. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):
група 1 – 2 %;
група 2 – 10 %;
група 3 – 6 %;
група 4 – 15 %.
Передбачається два варіанти нарахування амортизації:
1. застосовувати норми податкової амортизації до первісної вартості основних засобів, визначеної у фінансовому обліку;
2. використовувати і податкові норми, і податкову балансову вартість основних засобів [15; c.35].
Однак результати проведеного дослідження доводять, що податковий метод амортизації у фінансовому обліку краще не застосовувати, оскільки бухгалтерська база для нарахування амортизації основних засобів найчастіше відрізняється від податкової. До того ж цей метод не враховує ні строку експлуатації об'єкта, ні його продуктивності, ні інших економічних характеристик.
З іншого боку, розмежування податкової та економічної амортизації призвело до необхідності ведення двох видів обліків основних фондів – один для цілей оподаткування, інший – для відображення у бухгалтерському обліку.
Внаслідок цього не тільки виникли суттєві відмінності між показниками основних фондів та амортизації за податковим та бухгалтерськими обліками, але й зросли управлінські витрати підприємств.
Встановлений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок проведення індексації основних фондів не співпадає з порядком визначення справедливої вартості основних засобів за бухгалтерським обліком. На практиці це призводить до значних відхилень між вартістю основних фондів за податковим та бухгалтерським обліками, викривлення відтворювального процесу в економіці, оскільки економічна амортизація є більшою за податкову.
Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що на сьогодні амортизаційна політика все більше перетворюється у знаряддя формування та підтримання попиту на основні засоби. Важелями регулювання попиту на основні засоби є норми амортизації. Встановлюючи найвищі норми амортизації на ті чи інші види основних засобів, уряд подає сигнал про те, що витрати, які спрямовуються на придбання основних засобів з найвищими нормами амортизації, будуть відшкодовуватися швидше, ніж витрата на придбання основних засобів із меншими нормами амортизації. Внаслідок такої корекції відбуваються зміни у структурі попиту на основні засоби: зростає виробництво та імпорт основних фондів, на які підвищено норми амортизації, та скорочується виробництво та імпорт основних фондів, норми амортизації на які знижено. Розуміння зазначених положень є вкрай важливим для аналізу дієвості реалізованих заходів з удосконалення амортизаційної політики та вироблення напрямів подальшого її реформування.
Для подолання існуючих негативних тенденцій в амортизаційній політиці, підвищення ролі амортизації як джерела фінансування оновлення основних фондів, створення зацікавленості до впровадження та виробництва сучасних основних засобів і технологій необхідно реалізувати комплекс заходів:
1. Переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Враховуючи досвід розвинених країн, пріоритет у нарахуванні амортизації для цілей оподаткування має бути відданий сучасним засобам виробництва, таким як повністю автоматизовані лінії виробництва, енергозберігаюче устаткування, системи очистки та захисту навколишнього середовища тощо. Група основних фондів, до якої включено автомобілі, має бути ліквідована, оскільки через високі амортизаційні нарахування стимулюється придбання та постійне оновлення дорогих марок автомобілів. В умовах відсутності повного циклу виробництва сучасних автомобілів в Україні застосування підвищених норм амортизації призводить до стимулювання попиту на імпортні автомобілі та витоку капіталу за межі країни. У встановити на рівні звичайних засобів виробництва, віднесених до третьої групи основних фондів.
2. Зважаючи на високий ступінь зношення основних фондів у сільському господарстві, вкрай низьку механізацію та автоматизацію праці у сільськогосподарському виробництві, доцільно також виділити в окрему групу для цілей оподаткування сільськогосподарську техніку та встановити для цієї групи норми амортизації на рівні не нижчому, ніж для комп'ютерної техніки.
3. З метою заохочення підприємців до збільшення інвестування у наукові дослідження та розробки доцільно встановити норми амортизації не матеріальних активів, що містять результати досліджень, на рівні, не нижчому за рівень норм амортизації, встановлених для комп'ютерної техніки, та передбачити можливість нарахування прискореної амортизації на нематеріальні активи, створені у процесі наукових розробок.
4. З метою стимулювання попиту на сучасні засоби виробництва, такі як роботи, необхідно сформувати окрему групу основних фондів, до якої включити роботи. Норму амортизації на роботи доцільно встановити на рівні 100 % в розрахунку на рік. Це означатиме, що витрати на придбання роботів мають повністю амортизуватися протягом першого року їх експлуатації. Тобто, за своїм економічним змістом капітальні витрати на придбання роботів прирівнюються до витрат оборотного капіталу. Наслідком реалізації цього положення буде зростання мотивації до інвестування у робототехніку, її виробництва в Україні та імпорту. Такі зміни сприятимуть оновленню виробництва, впровадженню сучасних технологій та випуску якісно нової продукції. Це також приведе до зростання кількості наукомістких робочих місць та зростання продуктивності праці.
5. Виділити в окрему групу основних фондів устаткування, яке використовується у біотехнологіях.
Річна норма амортизації на основні фонди цієї групи має бути встановлена на рівні 50 %. Встановлення такої норми амортизації дасть поштовх для впровадження біотехнологій у виробництво, що, у свою чергу, стимулюватиме розвиток наукових досліджень та попит на результати цих досліджень з боку виробництва.
6. Для усунення розбіжностей у підходах до індексації вартості основних фондів за податковим та бухгалтерським обліками доцільно ввести у податкове законодавство зміни щодо індексації вартості основних засобів на індекс інфляції, а не на величину, яка на 10 % перевищує її рівень. Запровадження такого порядку не тільки зблизить податковий та бухгалтерський обліки, але не сприятиме збільшенню вартості основних фондів та відповідно амортизації.
7. Для усунення протиріч між податковим та бухгалтерськими обліками, запобігання випадкам додаткового вилучення фінансових ресурсів підприємств через перевищення економічної амортизації над податковою доцільно внести зміни до податкового законодавства в частині надання права підприємствам нараховувати амортизацію для цілей оподаткування за методами, встановленими у бухгалтерському обліку.
8. Для забезпечення цільового використання амортизаційних коштів на оновлення основних фондів, запобігання використання амортизації як механізму виведення від оподаткування прибутку підприємств і можливих втрат бюджету слід внести до податкового законодавства норму щодо оподаткування податком на прибуток амортизаційних коштів, для спрямовуються не на оновлення основних фондів, а на інші цілі.
9. З метою відтворення у підприємств мотивації до інвестування у нові основні фонди доцільно скасувати порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів включаються до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватися вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватися у складі основних фондів цієї групи.
Продовження практики віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилюватиме технологічне відставання української економіки.