Небанківські фінансово-кредитні установи (стр. 1 из 7)
З М І С Т:
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Діяльність небанківських фінансово – кредитних установ
1.1. Спеціалізація небанківських посередників
1.2. Класифікація небанківських установ
РОЗДІЛ 2. Аналіз діяльності страхових компаній
2.1. Ризикові страхові компанії, особливості їх функціонування
2.2. Страхові накопичувальні компанії, їх специфіка
РОЗДІЛ 3. Недержавні пенсійні фонди, їх суть та особливості
РОЗДІЛ 4. Специфіка діяльності кредитних спілок
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Небанківські фінансові інститути відіграють важливу роль у кредитних системах розвинених країн. Однак є певні відмінності у ступенях розвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями.
Активна робота небанківських фінансових посередників здатна нівелювати деякі негативні наслідки малозабезпеченості більшої частини населення. Їх участь у фінансовому посередництві сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу і підприємницької ініціативи громадян, підвищить добробут населення й допомагатиме подоланню бідності. Небанківські установи розширюють ринки кредитних та депозитних ресурсів, роблять їх доступнішими і підвищують рентабельність, зміцнюють фінансову систему вцілому та окремі її сегменти, створюють додаткові можливості перерозподілу вільних фінансових ресурсів.
Спеціалізовані кредитно-фінансові установи являють собою різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту.
До системи небанківських кредитних установ належать інвестиційні фонди, кредитні спілки, пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства і деякі інші установи.
Поява цих інститутів обумовлена низкою причин, серед яких можна назвати і деякі загальні, котрі визначили розвиток усієї системи небанківських кредитних установ:
- по-перше, на початку 20 ст. виникла як явище і постійно посилюється інвестиційна активність населення, що, у свою чергу, обумовлено зростанням його доходів і постійним перетворенням частини цих доходів на заощадження;
- по-друге, з боку суб’єктів господарювання помітно зростає потреба в інвестиціях, що викликано високим динамізмом сучасного суспільного виробництва;
- по-третє, залучення заощаджень населення характеризується дорожнечею, і водночас зростає складність організації ефективного управління ними.
У сучасному світі форми конкуренції між фінансовими посередниками весь час розвиваються та ускладнюються. Це пов’язано зі збільшенням їхньої чисельності, розширенням сфери послуг та швидким розвитком технологій. Тому успішна діяльність все більше залежить від здатності пристосовуватися до зовнішніх умов.
Небанківські фінансово кредитні установи останнім часом набувають все більшого розвитку та складають конкуренцію банкам. Ці економічні суб’єкти акумулюють заощадження населення та є постачальниками позичкового капіталу. На відміну від клієнтів банків, клієнти цих установ втрачають право розпоряджатися вкладеними коштами. Але небанківські – фінансово кредитні установи мають і спільні риси з банками: функціонують в спільному секторі опосередкованого фінансування, випускають та купують боргові зобов’язання, подібно до банків.
РОЗДІЛ 1. Діяльність небанківських фінансово – кредитних установ
1.1. Спеціалізація небанківських посередників
Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які і здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери та кредити (переважно довгострокові).
У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:
- функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, - у секторі опосередкованого фінансування;
- формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
- розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов'язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб'єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків;
- діяльність їх щодо створення зобов'язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов'язання менші за розмірами, більш ліквідні і коротші за термінами, ніж власні вимоги, внаслідок чого їх платежі за зобов'язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов'язання в інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку - трансформацію строкову, обсягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.
Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:
- вона не пов'язана з тими операціями, які визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим з таких установ, то рано чи пізно останні підпадають під вимоги банківського законодавства і набувають статусу банків;
- вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов'язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;
- вона є вузько спеціалізованою.
Спеціалізація небанківських посередників здійснюється за двома критеріями:
- за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;
- за тими додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.
Формування грошових ресурсів небанківських фінансово-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами ми їм коштами власники не можуть так вільно скористатися, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим довший цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення і тим вищі доходи воно повинно приносити.
Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами:
- на договірних засадах,
- шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій).
Звідси всі ці посередники поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.
1.2. Класифікація небанківських установ
У середині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти.
У середині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:
- страхові компанії;
- пенсійні фонди;
- ломбарди, лізингові та факторингові компанії.
У середині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:
- інвестиційні фонди;
- фінансові компанії;
- кредитні товариства, спілки тощо.
Загальна схема класифікації небанківських фінансово-кредитних установ наведена на рис. 1.1.
| Небанківські фінансові посередники |
Договірні фінансово -
кредитні установи
Інвестиційні фінансово - кредитні установи
Страхові компанії
Інвестиційні фонди
Пенсійні фондиФінансові компанії
ЛомбардиКредитні товариства
Лізингові компаніїКредитні спілки
Факторингові компанії
