ОСНОВНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ
ОПЕРАЦІЙНИМИ СИСТЕМАМИ
План
1. Стратегічне планування в операційній системі
1.1 Класифікація операційних систем з технологічної точки зору
1.2 Основні питання стратегічного управління
1.3 Виражена компетентність. Конкурентні переваги
2. Агрегатне планування
2.1 Поняття агрегатного планування
2.2 Стратегії агрегатного плану
2.3 Дезагрегування
3. Управління запасами залежного і незалежного попиту
3.1 Загальний підхід до управління запасами
3.2 Моделі запасів незалежного попиту
3.3 Запаси залежного попиту
1. Стратегічне планування в операційній системі
1.1 Класифікація операційних систем з технологічної точки зору
Щоб реалізувати загальний стратегічний план компанії, керівник виробництвом повинен прийняти ряд стратегічних рішень. Ці рішення можуть бути класифіковані за наступними загальними категоріями:
– Вибір процесу виробництва. Складальний конвеєр. Спеціалізація праці.
– Рішення по виробничих потужностях. Який розмір підприємства?
– Вертикальна інтеграція. Купувати або випускати самим початкові матеріали?
– Організація робочої сили. Спеціалізація праці.
– Технологія. Лідерство або використовування досвіду інших.
– Матеріально-технічні запаси. Виробництво на склад або по конкретних замовленнях.
– Місцеположення. Поряд з ринками або джерелами сировини.
Стратегічні рішення у сфері виробництва, звичайно, передбачають довгострокове скріплення ресурсів. Тактичні рішення є короткостроковими і служать для забезпечення виконання стратегічних рішень. На початку 1900 рр. Генрі Форд ухвалив стратегічне рішення про розроблення складального конвейєра із спеціалізованим розподілом праці для виробництва стандартизованих легких автомобілів моделі «Ті». Ця стратегія дозволила йому зайняти провідне положення в галузі за рахунок скорочення витрат. Його тактичні виробничі рішення, зокрема по диспетчеризації виробництва, побудові технологічних потоків матеріалів, забезпечували підтримку прийнятої стратегії протягом 20-х років. Форд, звичайно, був найефективнішим виробником автомобілів свого часу. Витрати на виробництво (і ціна) продовжували падати. Проте Форд допустив серйозну помилку, не адаптувавши стратегію своєї компанії до умов середовища, що змінюються. Споживачі почали розчаровуватися в єдиній моделі, що випускалася в одному кольорі і з обмеженою кількістю варіантів комплектації. Навіть і тоді, коли Форд побачив необхідність змін, йому було дуже важко провести реорганізацію, оскільки раніше ухвалені ключові виробничі рішення сильно обмежили його гнучкість у зміні моделей. Того дня, коли він зупинив конвейєр по збірці моделі «Ті», він як і раніше залишався найефективнішим автомобілебудівником у світі, але в стратегії задоволення потреб покупців він виявився не таким ефективним.
Стратегічне планування – це адаптивний процес, який передбачає регулярне розроблення та корекцію стратегічних планів, перегляд заходів щодо їх використання в операційній системі на основі безперервного контролю та оцінки змін, що відбуваються зовні та всередині підприємства. Підставою для визначення напрямку розроблення стратегічного плану операційної системи є аналіз перероблювальної підсистеми.
Перероблювальні підсистеми розрізняються за:
· обсягом і характером споживання ресурсів;
· типом технології перероблення;
· характером продукції.
За типом перероблювального процесу (технології) операційні системи поділяють на три основні групи:
1) обробка продукції або виконання послуг за окремими операціями (функціональна);
2) потокова (лінійна) обробка продукції;
3) проектна обробка продукції.
Обробка за окремими операціями має такі ознаки:
· угрупування виробничих процесів за функціональною ознакою – ділянка токарних верстатів, ділянка фрезерних верстатів, або ділянка миття машин, ділянка профілактичного огляду, ділянка ремонту кузовів і т.д.;
· оброблювана продукція переміщається по ділянках, а якщо це послуги, то клієнт переміщається вздовж ділянок;
· зручність при серійному виробництві із змінним маршрутом руху оброблюваних предметів;
· традиційна проблема – узгодження різних маршрутів з метою мінімізації витрат робочого часу для виконання повного циклу робіт.
Потокова обробка має такі ознаки:
· устаткування групується у вигляді лінійної схеми, що дозволяє продукції переміщатися лінійно від верстата до верстата, проходячи повний технологічний цикл до виходу готового виробу;
· оброблювана продукція переміщається стандартно (незмінний маршрут) за технологічним ланцюгом устаткування;
· використовується в масовому виробництві конвеєрного типу, безперервному виробництві (літейний, хімічний, добувний цикл);
· традиційна проблема – різна трудомісткість (машиноємність) і складність обробки на різних одиницях устаткування, що вимагає погоджування потужності цих одиниць або формування проміжних запасів.
Проектна обробка має такі ознаки:
· всі виробничі ресурси ґрунтуються навколо створюваного об’єкта;
· переміщається не продукція, а ресурси виробництва;
· використовується в будівництві, де для виконання конкретного проекту на будівельний майданчик завозять ресурси, що перебувають у русі навколо створюваної будівлі або споруди;
· використовується в разі виконання індивідуальних проектів і має нестандартний (індивідуальний) характер;
· традиційна проблема – раціональне (оптимальне) зосередження ресурсів на майданчику для виконання проекту з метою мінімізації терміну виконання замовлення.
1.2 Основні питання стратегічного управління
Стратегічне управління вирішує такі основні питання:
· оптимізація виробничої програми;
· управління витратами (контролінг і госпрозрахунок);
· управління продуктивністю;
· оновлювання фірми з погляду продуктової стратегії;
· розміщення виробничих об’єктів.
В основі всіх цих питань покладено співвідношення витрат і результатів. Розглянемо докладніше ці питання.
Оптимізація виробничої програмив операційному менеджменті полягає в визначенні типу переробної підсистеми та розробленні такого алгоритму використання виробничих ресурсів підприємства, за якого співвідношення між виробничою програмою та витратами на її реалізацію буде найбільш ефективним.
З урахуванням того, що тип переробної підсистеми зумовлений типом виробництва на підприємстві (масове, серійне, одиничне виробництво), визначають такі шляхи оптимізації виробничої програми:
1 Якщо виробництво належить до проектного типу (індивідуальне замовлення), то виробнича програма на певний період просто не планується і трудовий процес залежить від поточного портфеля замовлень. Недоліком такого типу є складність в оцінюванні ступеня використання наявної потужності (можливостей) операційної системи.
2 Якщо виробництво належить до серійного типу, формують замовлення на партію і запускають технологічну лінію (при цьому виробничу програму розробляють не завжди, хоча потужність вже відома). Існує ймовірність комбінації зовнішнього індивідуального і внутрішнього серійного виробничого замовлення (наприклад, дорогі престижні марки автомобілів виробляються за індивідуальним замовленням, а деталі – серійно), а також комбінації зовнішнього серійного (партіонного) замовлення, що не перекриває потужність підприємства з надмірним виробництвом на склад.
3 Якщо виробництво належить до безперервного (масового) типу (металургія, гірничодобувні підприємства, хімічні комбінати), то обов’язкове повне завантаження виробничих потужностей, які в деяких випадках можуть варіювати внаслідок зміни швидкості основного технологічного процесу. У такому разі робота на склад неминуча.
Таке питання стратегічного управління як управління витратамиповністю спирається на елементи контролінгу та госпрозрахунку. Необхідною умовою для вирішення цього питання є визначення різниці між результатами господарської діяльності і витратами, що обумовили цю діяльність. Саме в визначенні управлінських дій, що спрямовані на мінімізацію цих витрат і полягає сутність розроблення операційної стратегії, спрямованої на ефективне використання ресурсів операційної системи.
Ступінь ефективності використання ресурсів операційної системи зумовлений таким питанням стратегічного управління, як управління продуктивністю, про що вже йшла мова у пункті 5.1.
Оновлювання фірми з погляду продуктової стратегіїполягає в дослідженні конкурентного середовища та визначенні попиту, який впливає на формування обсягів виробництва організації. Досить вагомим для нього є визначення показника вираженої компетентності та критеріїв конкурентоспроможності.
Розроблення питання, пов’язаного з розміщенням виробничих об’єктів, полягає у визначенні таких критеріїв:
1 Близькість до споживачів (близьке розміщення виробництва і споживання гарантує, що інтереси споживачів будуть ураховані швидше при створенні нових видів товарів. Основою для ухвалення рішення з цього приводу слугують дані про характер населення).
2 Діловий клімат. Дослідження ділового клімату полягає у визначенні: компаній, що працюють у тій самій галузі; визначенні масштабів підприємницької діяльності в окремому сегменті ринку; наявності належного законодавства у сфері бізнесу; підтримки підприємницької діяльності місцевими органами управління, а також можливості надання субсидій та податкових пільг.
3 Загальні витрати, що складаються з:
· регіональних витрат:
- вартість землі;
- вартість споруд;
- оплата робочої сили;
- податки;
- енергетичні витрати;
· внутрішніх і зовнішніх витрат розподілу;