Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління витратами на виробництво й реалізацію продукції. Це складний процес, що означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються.
Під керуванням собівартістю продукції розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції й собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів її зниження. Основними елементами системи керування собівартістю продукції є: прогнозування й планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю.
Важливим елементом керування витратами є планування. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і вишукування можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточної й перспективним. Перспективний план розробляється на кілька років. При поточному плануванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємством одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво й реалізацію. Промислові підприємства, що випускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівняльної продукції й величину витрат на один рубль товарної продукції. Розрахунки планової собівартості продукції використаються при плануванні прибутку, визначенні заходів технічного прогресу, а також при встановленні цін. При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зниження й досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому складанню плану за собівартістю повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів зменшення витрат.
Послідовність складання плану за собівартістю наступна: складається розрахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних факторів; визначається сума витрат на обслуговування виробництва й керування; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної й реалізованої продукції; складається кошторис витрат на виробництво.
Економічно обґрунтоване планування собівартості повинне опиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування спрямована на організацію контролю витрат й одержання прибутку, а також координацію всіх планів організації. Т.о. організація внутрівиробничого планування й обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрата персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.
Нормування – це метод розробки й установлення граничних величин запасу й витрати виробничих й інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва й збуту продукції.
Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання й контролю діяльності структурних підрозділів; порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об'єктивної оцінки оплати праці й стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.
На будь-якому підприємстві норми й нормативи повинні обов'язково переглядатися у зв'язку зі зміною технології й організації виробництва, характеристик матеріалів, відновленням випускає продукции, що.
Норми й нормативи встановлюються з метою: недопущення зайвої витрати ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик випускає продукции, що; дотримання нормальних умов праці й охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.
Удосконалювання нормативної бази припускає широке впровадження більш точних методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахункових норм на всі види робіт і процесів, використання обчислювальної техніки для розробки, твердження, автоматизації, збору, нагромадження, систематизації й відновлення норм і нормативів, використання економіко-математичних методів.
Керування витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, поліпшує політикові закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їхнє ефективне використання в майбутньому.
Іншим найважливішим елементом керування є облік і калькулювання витрат на виробництво. Його основне призначення - контроль за виробничою діяльністю й керування витратами на її здійснення.
Основними завданнями обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є:
- формування повної й достовірної інформації про господарські процеси й результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва й керування, а також для використання податковими й банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податковими, фінансовими й банківськими органами й іншими зацікавленими організаціями й особами;
- облік фактичних витрат на виробництво продукції й контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових й інших ресурсів у зіставленні із затвердженими нормами, нормативами й кошторисами з метою виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;
- калькулювання собівартості продукції й контроль за виконанням плану за собівартістю;
- виявлення й оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства;
- виявлення резервів зниження собівартості продукції, їхня мобілізація й ефективне використання;
- систематизація інформації виробничої діяльності для прийняття рішень, що мають довгостроковий характер;
- окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортиментів випускає продукции, що, ефективність капітальних вкладень в основні фонди й виробничі запаси й т.п.
У країнах з розвитий ринковою економікою облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції виділені в управлінський облік, покликаний дати інформацію для керування собівартістю продукції фахівцям й адміністрації підприємства і його підрозділів.
У вітчизняній практиці облік витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку.
У цей час у нашій країні йде реформування системи бухгалтерського обліку з метою «приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність із міжнародними стандартами фінансової звітності»[1] . Необхідність реформування вітчизняного обліку викликана змінами, що відбулися в економіці Росії, її активним вступом у світовий економічний й інформаційний простір.
Економічний аналіз, як елемент керування витратами перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими його складовими. Він будується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів. Головна мета аналізу – виявлення можливостей більше раціонального використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво й реалізацію й забезпечення прибутку.
Результати аналізу є основою для прийняття управлінських рішень на рівні керівництва підприємством й є вихідним матеріалом для роботи фінансових менеджерів.
У завдання аналізу витрат на виробництво й реалізацію продукції входить:
- оцінка динаміки й виконання плану за найважливішими показниками собівартості;
- визначення факторів, що вплинули на динаміку показників і виконання плану по них, а також сум і причин відхилення фактичних витрат від планових;
- оперативний вплив на формування показників собівартості;
- виявлення й мобілізація резервів подальшого зниження собівартості продукції.
Детальний аналіз сформовані в базисному періоді рівня витрат повинен передувати плануванню й прогнозуванню собівартості продукції. У процесі аналізу виявляються резерви зниження собівартості продукції, які потім ураховуються при розробці поточних і перспективних планів.
Аналізу належить найважливіша роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості, а отже максимізації прибутків і підвищенні конкурентноздатності підприємства. Однак в останні роки аналізу господарської діяльності не приділялося достатньої уваги, тому що в ньому не було об'єктивної необхідності. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалювання методології аналізу з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду й міжнародного досвіду.
Керування витратами на виробництво й реалізацію продукції здійснюється з метою вишукування резервів зниження собівартості продукції й отже максимізації прибутку підприємства.
У традиційному поданні найважливішими шляхами зниження собівартості промислової продукції є: ріст продуктивності праці й зниження трудомісткості продукції; поліпшення використання сировини, матеріалів, палива й впровадження нових видів сировини й матеріалів; поліпшення використання основних виробничих фондів; скорочення адміністративно-управлінських витрат і ліквідація непродуктивних втрат.
Ефективне керування собівартістю продукції неможливо без строго й регулярного контролю за рівнем витрат на виробництво.
Контроль – завершальний процес планування й аналізу, що направляє діяльність підприємства на виконання встановлених завдань, що дозволяє розкривати й усувати виникаючі відхилення. Існують різні сфери й види контролю. Однак вони постійно міняються, мають відмітні особливості на кожнім підприємстві, відбиваючи специфіку його діяльності. Уважають, що витрати виробництва найкраще контролювати по місцях виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.