Проект підвищення економічної ефективності виробництва винограду (стр. 3 из 9)

Докорінне перетворення економічних відносин в агропромисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково-технічного прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників.

1.2.Показники ефективності виробництва винограду і методика їх визначення.

Система показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, яка дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективностісільськогосподарського виробництва включає конкретні показники, які відображають вплив різних факторів на процес виробництва.

Економічна ефективність виробництва винограду слід оцінювати враховуючи і те, що виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств пов'язана із землею і залежить від її родючості та рівня використання.

Для оцінки економічної ефективності виробництва винограду використовують наступні показники: урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна, рентабельність; валовий дохід і прибуток з розрахунку на 1 ц продукції і на 1 га посіву.

Урожайність - це фактично зібрана кількість продукції з одиниці земельної площі. Урожайність сама по собі ще не вказує на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідною для вимірювання її, постільки вона характеризує ступінь ефекту, одержаного в процесі виробництва. Урожайність розраховується наступним чином:

У - урожайність

Q - фактична зібрана кількість продукції

П - зібрана площа

Продуктивність праці – здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу.

Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефективності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та затратами часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва.

Рівень продуктивності праці визначається через прямі і обернені показники.

, де

В - виробіток продукції на одного працівника.

Q - це кількість продукції виробленої у натуральних або вартісних одиницях;

Т - період часу, витраченого робітником на виробництво даної кількості продукції;

Виробіток на одного працівника може розраховуватись шляхом поділу кількості продукції, зробленої всім підприємством на чисельність працівників.

B – виробіток продукції на одного працівника;

Q - кількість продукції, виробленої всім підприємством;

N - кількість працівників, зайнятих на підприємстві.

При оберненому способі розрахунку продуктивності праці застосовують розмір обернений виробітку - трудомісткість, яка показує скільки часу потрібно для виробництва одиниці продукції:

T – трудомісткість

Q – кількість продукції;

t-час, втрачений для виробництва кількості продукції Q.

Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі в цілому є собівартість продукції. Собівартість являє собою грошовий вираз витрат на виробництво і реалізацію продукції. Це комплексний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва і витрати живої праці, тобто на зарплату працівників підприємства.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. Фактична собівартість виробництва продукції підприємства розрахується в процесі щоденного оперативно - технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції. Собівартість слугує базою товарів, і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не повинно встановлювати ціну нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки.

Ціна - це грошовий вираз вартості, що сплачується за одиницю товару. Ціна є засобом обчислення таких вартісних показників як вартість валової продукції, вартість товарної продукції, її собівартість, визначення валового, чистого доходу і прибутку. Особливостями встановлення цін на сільськогосподарську продукцію є те, що при встановлені цін враховують сезонність виробництва, слід дотримуватись еквівалентності між цінами на засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів. Важливими факторами які забезпечують зростання прибутку і рентабельність підприємства є зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу. Якомога повніше врахування цих факторів сприятиме підвищенню економічної ефективності його діяльності.

Рівень рентабельності визначають за формулою:

Р - рівень рентабельності, %

П - прибуток, грн.

С - повна собівартість реалізованої продукції, грн.

Прибуток характеризує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати відносним показником - рентабельністю. Економічний зміст цього показника в тому, що він характеризує прибуток, який отримується з кожної гривні засобів, що вкладені у підприємстві.

Для визначення економічної ефективності виробництва винограду використовують також і такі показники як виробництво валового прибутку і доходу, в гривнях, з розрахунку на 1 га посіву і на 1 ц продукції, валовий доход та чистий доход і прибуток на один гектар посіву винограду.

Розділ 2. Рівень виробництва винограду та їх економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

Сільськогосподарське ВАТ «Долинка» розміщується в c. Долинка Саратського району Одеської області. ВАТ знаходиться в південній частині області. Відстань від адміністративного центру смт. Сарата – 25 км, а від обласного центру м. Одеса – 145 км. Підприємство має дуже вузьку спеціалізацію, 95% всього виробництва займає виноградарство. Товариство реалізує весь обсяг виробленого винограду ТОВ «Одесавинпром», м. Одеса. Незначні обсяги продукції інших напрямків господарства (пшениця, ячмінь, соняшник, продукція тваринництва) використовується у власних потребах, або реалізується на місцевому ринку.

Господарство розміщене в зоні помірно-континентального клімату з достатньою кількістю опадів. Рельєф місцевості – рівнина. с

Середня температура повітря за рік дорівнює +7...+10°С. Для зимового періоду не притаманні значні похолодання. Найбільше їх вплив проявляється в січні та лютому місяцях. Щорічно мінімальна температура не буває нижчою −10^оС. Ймовірність мінімальної температури нижче −12^оС біля 90%, а нижче −17^оС біля 15%. Абсолютний мінімум на зиму знаходиться в рамках −17^оС...−19^оС. Середня багаторічна температура найхолоднішого місяця - січня дорівнює -3°С.

Найбільш інтенсивне підвищення температури проходить в травні. Це пов’язано зі зменшенням хмарності, збільшенням дня та висоти сонця над горизонтом. Різниця в середніх температурах за літні місяці невелика і становить 1-2^оС. Середня багаторічна температура найтеплішого місяця – липня дорівнює 21-27°С. Абсолютний максимум +45...+48^оС. В літній період по території підприємства переважають західні та північно-західні вітри. Сума позитивних температур (більше +10°С) перевищує 2900°С.

Річна кількість опадів 440 мм. За період з температурою вище 10°С випадає 320-340 мм. Із загальної річної кількості опадів більше 60% на вегетаційний період. Така кількість опадів повністю задовольняє потребу сільськогосподарських культур.

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля − охоронниця природних багатств, основа рослинного і тваринного світу, операційний базис розміщення об’єктів промисловості, населених пунктів і доріг. Земельні ресурси потрібні всім підприємствам, однак, якщо в промисловості земля є лише господарським базисом, то в сільському господарстві вона є основним засобом виробництва. Вона є одночасно предметом, засобом праці, базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Тому раціональне землекористування є обов’язковою частиною комплексної системи експлуатації та підвищення економічної ефективності використання земельних ресурсів.

Ґрунтовий покрив на території підприємства порівняно однорідний. Основними ґрунтами підприємства є чорноземи опідзолені, чорноземи глибокі, із великим вмістом гумусу.

Землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції називається сільськогосподарськими угіддями, до них відносяться: рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, зариблені ставки. А співвідношення окремих видів угідь у загальній площі називається структурою угідь. Її визначають за питомою вагою окремих видів угідь у загальній земельній площі. Їх використання супроводжується трансформацією - перетворенням і зміною основних (посівних) первісних природних властивостей, виникнення нових.

Розглянемо структуру земельних угідь нашого господарства.