Визначальним змісту і результатів дії планових служб є використання принципів планування. До числа основних з них відносяться системність, участь, безперервність, гнучкість, ефективність.
Принцип системності припускає, що планування на підприємстві повинне носити системний характер. Підприємство - це складна, багаторівнева соціально-економічна система. У кожній з підсистем здійснюється функція планування. Принцип системності планування реалізується по вертикалі шляхом інтеграції і диференціації, а по горизонталі - шляхом координації планів структурних підрозділів підприємства.
Принцип участі тісно зв'язаний із принципом системності. Він припускає, що кожен працівник підприємства повинний бути тією чи іншою мірою учасником планової діяльності. Дуже важливо залучити лінійних керівників вищого рівня до розробки стратегічних планів. Працівники планових служб повинні працювати в тісному контакті з лінійними керівниками. Робітників же можна і потрібно залучити до планування на рівні ділянки. Вирішальна роль при цьому належить майстру. Які проблеми тут можна вирішувати? Це збільшення (при необхідності) обсягів випуску продукції, ріст продуктивності праці, зниження витрат, підвищення якості. Реалізація принципу участі дає наступні результати: кожний із працівників підприємства одержує більш глибоке розуміння діяльності підприємства; участь працівників у процесі планування приводить до того, що плани підприємства стають особистими планами працюючих, а їхня реалізація приносить особисте задоволення; працівники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистості.
Принцип безперервності полягає в тім, що процес планування на підприємстві повинний здійснюватися постійно, а розроблені плани безупинно приходити на зміну один одному, перекривати один одного. Це обумовлено невизначеністю зовнішнього і внутрішнього середовища, зміною умов існування, і як наслідок відбувається коректування планів. Змінюються не тільки умови, але і представлення про умови і можливості підприємства.
Принцип гнучкості зв'язаний із принципом безперервності. Складається в доданні планам здатності змінювати свої параметри, тому в планах звичайно передбачаються резерви. Ці резерви повинні бути оптимальними, інакше витрати можуть виявитися настільки високими, що гнучкість плану і зв'язані з нею переваги не окупляться. В умовах ринкової економіки резерви звичайно створюються в потужностях. А взагалі принцип гнучкості реалізується у відомому афоризмі: «План не догма, а керівництво до дії».
Принцип ефективності полягає в тім, що витрати на планування не повинні перевищувати ефект від його застосування, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки це необхідно для керування при наявності відповідної планової служби, адже її зміст також вимагає засобів.
МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ
Процес планування здійснюється по своїх внутрішніх законах відповідно до логіки обґрунтування показника, тобто відповідно до методології планування. Методологія планування – це навчання про сукупність основних принципів, методів, про систему застосовуваних показників, мір (і дій), необхідних для виконання плану, а також його моніторингу. Методологія планування як наукова рекомендація зі здійснення процесу планування не є раз і назавжди даної, непорушної. Вона може удосконалюватися з появою нових знань в області економіки і планування.
Розглянемо елементи методології планування.
До основних методів планування відносяться: балансовий, дослідно-статистичний, нормативний, економіко-математичний.
Кожний із зазначених методів включає десятки, а то і сотні різновидів, прийомів і способів розрахунків. Розглянемо докладніше зазначені методи планування. Балансовий метод планування характеризується встановленням матеріально-речовинних і вартісних пропорцій у показниках. Метод припускає використання взаємно урівноваджуючихся розрахунків (таблиць), в одній частині яких указуються ресурси, а в іншій – напрямок їхнього використання. Правильне визначення ресурсів буде означати обґрунтований напрямок їхнього використання відповідно до наявних потреб.
Дослідно-статистичний метод планування характеризується орієнтацією на фактично досягнуті в минулому результати, по екстраполяції яких визначається план шуканого показника. Такий метод планування є досить простим, але він має істотні недоліки: плановий показник, розрахований таким чином, відбиває сформований рівень роботи з його недовикористаними резервами і погрішностями в минулому.
Нормативний метод планування (чи метод техніко-економічних розрахунків) використовує нормативи і норми. В економіці розрізняють поняття "норматив" і "норма". Норматив – це науково обґрунтована величина витрат, розроблена в централізованому порядку спеціальними науковими установами чи галузі держави. Норма – це обґрунтована величина витрат, розроблена фірмою. Вважається, що більш обґрунтованими є нормативи, застосування яких підвищує точність і об'єктивність планового показника. Однак вони не завжди враховують особливості конкретного чи регіону фірми
Група економіко-математичних методів планування характеризується можливостями оптимізації планових рішень. Ці методи ідентичні застосовуваними в прогнозуванні. Однак у процесі планування вони ще передбачають ефект від визначених дій працівників по досягненню мети, у тому числі:
– розрахунки на окрему трудову операцію працівника, що приведе до додаткової зміни показника під впливом застосовуваних зусиль;
– екстраполяцію результатів минулих дій працівників і ін.
Сутність економіко-математичних методів планування полягає в тому, що вони дозволяють з меншими витратами часу і засобів знаходити кількісне вираження взаємозв'язку між складними соціально-економічними, технологічними й іншими процесами, опосередкованими в показниках. По суті, будь-який показник може бути запланований за допомогою економіко-математичного методу. Застосування цієї групи методів сприяє усуненню суб'єктивізму в плануванні і підвищує науковий рівень обґрунтованості плану. Однак застосування цих методів вимагає точного математичного опису економічної задачі й обов'язкової експертної оцінки отриманих даних.
Ще один елемент методології планування – це система мір (дій), необхідних для виконання плану. План – реальний орієнтир до дій. І дії плану вимагають своїх обґрунтувань. Без них план ніколи не стане реальністю. Тому міри виконання плану включають:
– розгорнутий опис необхідних дій;
– ресурсне забезпечення;
– перелік виконавців, що беруть участь, (служб) і визначення їхніх диференційованих задач;
– терміни виконання розрахункових показників.
Міри досягнення цілей плану вимагають обґрунтування з організаційної, технологічної, маркетингової, кадрової й іншої сторін. Ці сторони повинні мати економічний зміст, тобто необхідні ресурси й очікувані результати, виражені у вартісному еквіваленті. Зрозуміло, що міри виконання бізнес-плану за рівнем розробленості будуть відрізнятися від мір виконання стратегічного плану. Зрозуміло, що даний елемент методології планування має свої особливості в кожнім виді плану. Але обов'язковість його присутності в плані не викликає сумнівів.
Типові міри (дії) по виконанню планового показника передбачаються для різних сфер діяльності:
У сфері основного капіталу:
– пошук джерел інвестицій на вигідних умовах;
– модернізація, реконструкція і розширення діяльності;
– збільшення частки активної частини основних фондів;
– міри підвищення рівня автоматизації і механізації праці;
– профілактичний ремонт і своєчасна заміна зношених частин устаткування, часткова або повна модернізація вузлів;
– захист авторських прав суб'єкта господарювання;
– застосування виправданої прискореної амортизації;
– відкриття нової мережі, у тому числі торгової: знижених цін, мереж, що торгують по каталогах, складів-магазинів, демонстраційних залів, поштової торгівлі й ін.
У сфері персоналу:
1) нові системи мотивації праці:
– а) відрядні системи;
– б) доплати і надбавки;
– в) преміювання, з них спеціальні й індивідуальні види преміювання;
2) міри підвищення продуктивності праці, у тому числі за рахунок ефективного використання основного й оборотного капіталу, раціоналізації чисельності працівників;
3) застосування нормативів і норм праці;
4) наймання висококваліфікованих працівників;
5) застосування посадових інструкцій;
6) розвиток персоналу, у тому числі його навчання;
7) заходу для дотримання трудового законодавства;
8) створення атмосфери ділового співробітництва адміністрації і профспілок;
9) обов'язкове виконання всіх пунктів трудових угод і договорів;
10) зміцнення трудової дисципліни;
11) зниження втрат робочого часу.
У сфері менеджменту:
– застосування схем керування, адекватних умовам діяльності;
– планування кар'єри співробітників;
– організація об'єднань об'єктів господарювання;
– диверсифікованість діяльності, у тому числі впровадження нових видів бізнесу;
– розвиток культури об'єкта господарювання.
У сфері оборотного капіталу:
– прискорення оборотності капіталу в межах норми;
– нормування елементів капіталу;
– міри нормалізації виробничих і торгових запасів;