КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра менеджменту ім. Й. С. Завадського
Курсова робота
на тему:
«Упраління трудовими ресурсами»
Студента 3 курсу
2 групи ФАМ
________________.
Науковий керівник:
Степасюк О. С.
Дата здачі роботи
На перевірку та
Рецензування_____
Реєстраційний номер
Дата захисту______
Оцінка___________
Комісія із захисту
_______________ ______
_______________ ______
_______________ ______
(ПІБ) (підпис)
Київ – 2008
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………3
Розділ І. Теоретичне обґрунтування теми.
1.1. Зайнятість населення - як економічна, правова та соціальна категорія...............................................................................................................4
1.2. Основні принципи формування трудового колективу підприємства...6
1.3. Етапи формування трудового колективу та роль менеджера в підборі та управління кадрами підприємства.....................................................................10
1.4. Методи управління кадрами підприємства ............................................11
Розділ ІІ. Формування кадрів підприємства.
2.1. Оцінка потреби організації в персоналу та фактори, що на неї впливають………………………………………………………………...16
2.2. Оцінювання діяльності трудовогоколективу…………………………23
2.3. Досвід підготовки кадрів на прикладі інших країн………................26
Розділ III. Шляхи вдосконалення кадрової роботи на підприємстві.
3.1. Основи кадрової політики на підприємстві................................................32
3.2. Атестація........................................................................................................34
3.3. Навчання і підвищення кваліфікації............................................................35
3.4. Трудова дисципліна.......................................................................................36
Висновки і пропозиції..........................................................................................38
Список використаної літератури.........................................................................39
Вступ.
Трудовий колектив — це сукупність людей, об'єднаних спільною метою і діяльністю, єдністю інтересів, єдиною організацією і взаємною відповідальністю кожного, відносинами співробітництва та взаємодопомоги.
Трудовий колектив є відносно відокремлена, організаційно оформлена група людей, об'єднаних спільною діяльністю.
Трудовий колектив підприємства має складну структуру.
Адміністративно-виробнича структура колективу складається з органів управління і торгово-виробничих підрозділів. Адміністративно-виробнича структура — це формальна структура колективу підприємства, в якій функції трудового колективу підприємства, права і обов'язки його підрозділів і кожного працівника визначені відповідними статутом, положеннями і посадовими інструкціями.
Найголовнішим обов'язком колективу є виконання конкретних завдань і досягнення конкретних цілей.
Соціальна структура характеризується складом працівників колективу підприємства за кваліфікаційною, статево - віковою і культурно-технічною ознаками.
Соціально-кваліфікаційна структура колективу відображує кількісне і якісне співвідношення між відповідними групами працівників: керівниками, спеціалістами і т. д. Ці співвідношення мають бути оптимальними, такими, що дають змогу колективу ефективно здійснювати свої функції.
Статево - вікова структура характеризує співвідношення працівників колективу за статтю і віком. Важливо, щоб колектив був різностатевим і поєднував у собі людей різних вікових груп.
Культурно-технічний рівень характеризує співвідношення працівників колективу за рівнем загальної та спеціальної освіти, відповідність рівня освіти посаді, оволодіння членами колективу своєю спеціальністю, досягненнями науково-технічного прогресу. Слід також ураховувати вимоги практики.
Соціально-психологічна структура колективу — це його внутрішня або неформальна структура, що ґрунтується на певних, соціально зумовлених цінностях, нормах і очікуваннях, які поділяються всіма членами колективу і приймають форму безпосередніх міжособових (психологічних) взаємовідносин між членами колективу.
.
Розділ І. Теоретичне обґрунтування теми
1.1. Зайнятість населення - як економічна, правова та соціальна категорія
Відповідно до діючого в Украіні законодавства, під зайнятістю розуміється - діяльність громадян, зв'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, які не суперечать законодавству і що приносить ним, як правило, заробіток, трудовий доход.
Розрізняють поняття повної й ефективної зайнятості. Повна зайнятість характеризує такий стан, при якому забезпечені роботою всі нужденні в ній і бажаючі працювати, що відповідає наявності збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили. Ефективна зайнятість характеризується з двох точок зору: з економічної, як найбільш раціональне використання людського ресурсу і соціальної, як найбільш повна відповідність інтересам людини праці. Таким чином, якщо повна зайнятість відображає зайнятість з кількісної сторони, те ефективна з якісної.
Зайнятість являє собою важливий сектор соціально-економічного розвитку суспільства, що з'єднує в собі економічні і соціальні результати функціонування всієї економічної системи. Більшість соціальних, демографічних, економічний явищ у тім чи іншому ступені виступає як фактори чи результатів процесів, що відбуваються в сфері зайнятості.
Розглядаючи зайнятість як індикатор результативності проведених реформ, слід зазначити, що сукупний вплив на стан зайнятості перетворень у виробництві, фінансовій системі, зовнішньоекономічний відносинах, соціальній сфері й ін. виявилося незначним. Зайнятість зберігає неринковий характер.
Причин сучасного стану зайнятості декілька. По-перше, значно складніше реформувати соціально-трудові відносини, чим загальні макроекономічні умови розвитку. Зайнятість – це насамперед відносини між людьми з приводу задоволення особистих і суспільних потреб і одержання заробітку, особистий інтерес і особисті мотиви складають найважливіший стимул до ефективного виробництва. Тому практично для кожної людини реформи умов зайнятості сполучені з необхідністю пристосовуватися і змінювати економічні, соціальні і психологічні стереотипи, що складалися часом не одне десятиліття.
По-друге, до початку реформ переважало спрощене розуміння зайнятості населення. Усі проблеми зводилися до безробіття. Головна ж ціль політики зайнятості зводилася до створення механізмів узгодження попиту та пропозиції робочої сили, тобто ринку праці. Таким проблемам використання трудового потенціалу на макрорівні, як формування його економічної активності, трудова мотивація, галузеві і професійні структури, перерозподіл робочої сили між галузями і видами діяльності приділялося недостатньо уваги й у наукових дослідженнях, і в діяльності центральних економічних відомств.
В ефективній ринковій економіці зайнятість – це картина, що відображає ступінь налагодженості механізму по балансуванню попиту та пропозиції робочої сили. Таким чином, через ринок праці регулюються всі складові зайнятості, включаючи відтворення, використання і розподіл людських ресурсів. При цьому механізми регулювання ринку праці діють в умовах визначеної політики зайнятості, елементи якої охоплюють усі рівні керування економікою.
Оскільки Україна йде від планово-розподільної економіки до ринкової, то зайнятість, що сформувалася в неринковій економіці, стримує розвиток ринкових механізмів узгодження попиту та пропозиції робочої сили. Тому розділяють політику зайнятості і політику ринку праці, регулювання зайнятості і регулювання ринку.
Можна виділити чотири аспекти, необхідних для успішного і соціально прийнятного перетворення сучасної зайнятості в зайнятість ринкового типу:
1) нерозривний зв'язок зайнятості з найважливішим конституційним правом людини на працю. Усвідомлено чи неусвідомлено, але зайнятість стала зв'язуватися з можливістю реалізувати право на працю;
2) визначальна роль зайнятості у формуванні рівня життя і гідних умов існування. Саме через зайнятість, підвищення трудової активності реалізується зараз найважливіша гарантія росту рівня життя працездатних громадян і їхніх родин;
3) Формування нової трудової мотивації високоефективної праці як основи росту добробуту кожного і суспільства в цілому;
4) вплив трудової діяльності на людину, розкриття і збільшення його професійних можливостей, стимулювання розвитку особистості, виникнення нових її потреб і інтересів.
Основні риси зайнятості в соціально орієнтованій економіці наступні:
збалансоване сполучення повної й ефективної зайнятості;
добровільність праці і гармонізація прав і обов'язків людини в трудовій сфері, подолання соціального утриманства працівників, рівна відповідальність громадянина і держави за можливість мати роботу, що забезпечує гідний спосіб життя;
вільний перелив робочої сили між сферами додатка праці, галузями, професіями і територіями;
нова трудова мотивація, заповзятливість і висока зацікавленість працівників у результатах праці як основа поліпшення умов життя;
соціальна захищеність у сфері зайнятості, покликана адаптувати працівників до вимог ринку і зм'якшувати негативні наслідки ринкової економіки на пропозицію трудящих.
Характеризують ефективність зайнятості показники, що відображають ідеологію державного розвитку. Вони формуються під впливом динаміки продуктивності суспільної праці. По-перше, це пропорції розподілу ресурсів праці суспільства по характері їхньої участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, при якому рівні продуктивності праці задовольняється потреба населення в роботі і яких шляхах досягається повна зайнятість.