Оцінюючи банківський менеджмент, фахівці Світового банку пропонують використовувати наступні компоненти для його оцінки:
· Компетенція.
· Лідерство.
· Виконання регулятивних норм.
· Здатність до планування.
· Здатність реагувати на зміни кон'юнктури.
· Адекватність проведеної політики положенню банку на ринку.
· Здатність до самоконтролю.
· Якість команди менеджерів і їхніх приймачів.
· Відносини з інсайдерами.
Органи банківського нагляду повинні переконатися в тім, що банки мають у своєму розпорядженні управлінські системи інформації, які дозволяють менеджменту банку ідентифікувати концентрації кредитно-інвестиційного портфеля. Також органи нагляду повинні встановлювати пруденційні нормативи, що обмежують ризик потенційних збитків від окремих позичальників чи груп пов'язаних між собою позичальників.
Поганий менеджмент і неадекватний контроль є причиною фінансового краху не тільки окремих установ. У випадку виникнення кризи на фінансовому ринку вони можуть підсилити його вплив на ринок і призвести до поразки всієї банківської системи.
Для аналізу якості менеджменту необхідно враховувати наступні основні параметри:
1. Підтримка достатнього рівня капіталу, якості активів, доходів і ліквідності.
2. Компетентність і здатність керувати.
3. Чесність і ділова репутація керівного складу банку.
4. Кваліфікація, досвід і здатність брати на себе відповідальність.
5. Якість нагляду з боку керівництва банку.
6. Достатність підготовки персоналу банку
7. Наявність системи підготовки зміни для керівників .
8. Виконання норм діючого законодавства.
9. Достатність внутрішніх процедур і положень. Якість їх виконання в банку.
10. Наявність механізмів внутрішнього контролю, системи документації і внутрішнього обліку.
11. Наявність системи планування і контролю за результатами діяльності.
12. Кадрова політика, достатність системи винагороди і механізмів просування по службі.
13. Виконання кредитної й інвестиційної політики, вимог до активів і пасивів.
Відносини з інсайдерами:
а) надання кредитів великим акціонерам, членам правління, керівникам банку і з ними пов'язаним підприємствам без відповідних передумов чи на пільгових умовах;
б) виплата надзвичайно високих окладів, гонорарів і дивідендів;
в) використання засобів банку для покриття невиправданих особистих витрат співробітників і членів правління.
Здатність передбачати зміни зовнішніх умов роботи банківської установи і реагувати на економічне, правове і політичне середовище. Здатність чи нездатність користатися такими змінами і коректувати роботу банку.
Відповідність вищого керівництва займаній посаді:
а) склад правління банку;
б) відвідуваність членами правління його засідань;
с) наявність достатньо документованих протоколів засідань правління, що відбивають активну участь усіх членів правління в процесі визначення стратегії і політики розвитку банку;
д) наявність домінуючої ролі деяких членів правління в процесі прийняття рішень, що негативно позначається на діяльності банку;
е) достатність і ефективність роботи спеціалізованих комітетів (кредитного, інвестиційного, по цінних паперах, аудиторського).
Наявність достатнього числа кваліфікованих співробітників у службі внутрішнього контролю банку, ступінь її незалежності, наявність процедур внутрішнього контролю в банку.
Одне з найактуальніших питань - як визначати ділову репутацію керівника. Найбільш істотними елементами оцінки ділової репутації керівника є оцінка якості його роботи на раніше займаних посадах. Нерідкі випадки, коли керівники одного банку, після того як акціонери знімають їх з посади голови правління одного банку за неякісне управління банком чи допущення великого обсягу безповоротних кредитів, знаходять можливість зайняти керівну посаду в іншому банку, і нерідко - посаду голови правління. У даному випадку ділова репутація такого керівника є незадовільною.
Зворотний випадок, коли керівник добре зарекомендував себе будучи директором філії банку, заступником правління чи на іншій відповідальній посаді, про що в органів нагляду є достовірна інформація, наприклад, після проведення виїзного інспектування, і визначення значної ролі даного керівника в успішній роботі банківської установи.
Відносини з інсайдерами важливий фактор для оцінки якості керівництва. В усіх країнах, кредитування проектів інсайдерів вимагає створення підвищеного рівня резервів, що показує небажаність кредитування інсайдерів. Однак, практика нагляду в Україні показує, що розсудливе інвестування в проекти інсайдерів буває не тільки позитивною, але й іноді єдиним способом існування деяких банків. Це пов'язано з загальним спадом виробництва і нестабільним станом багатьох галузей господарства. Тому деякі великі промислові підприємства створюють банківські установи для фінансування власних проектів. У цьому випадку органи нагляду повинні оцінювати надійність самих інвестиційних проектів, абстрагуючись від проблем взаємин з інсайдерами. Такі банки вимагають більш частого і детального аналізу їхньої роботи, а можливо навіть наявності постійних представників органів нагляду в банківській установі з правом доступу до документації й інформації про роботу підприємства, у яке інвестуються засоби банку. Для оцінки таких проектів органи нагляду можуть залучати аудиторські кампанії, з умовою фінансування їх за рахунок банку чи підприємства, а також фахівців державних відомств, у чиїй сфері банк здійснює фінансування.
Надмірне розширення і швидкий ріст - одна з основних причин банкрутств. Це пов'язано з видачею кредитів в обсягах, що не відповідають капіталу банку, а також поширення діяльності банку в сферах бізнесу чи регіонах, де він не має навичок роботи.
Неякісне кредитування - допущення надмірно високих ризиків концентрації кредитів, надання дочірнім компаніям кредитів без твердого контролю. Кредитування дочірніх компаній таїть у собі наступні приховані небезпеки:
а) постійний легкий доступ до кредитних ресурсів погіршує управління в дочірніх компаніях;
б) основний банк звичайно не визнає кредити дочірнім компаніям як сумнівні чи безнадійні.
Косметичне управління - спроби приховати збитки з метою виграти час і зберегти контроль, у той час доки керівництво шукає шляхи виходу зі сформованої ситуації. Однієї з таких форм косметичного управління є складання звіту про прибутки і збитки з використанням техніки так називаного "переверненого звіту". Якщо в звичайному звіті дивіденди розраховуються в самому кінці після усіх відрахування, то в даному випадку вони закладаються у витрати до розрахунку отриманого чистого прибутку. Таким чином, банк жертвує відповідністю капіталу заради "гарного іміджу".
Безнадійне управління - ситуація, коли банкіри, побоюючись заявити про погіршення фінансового стану банку, прибігають до спекуляції чи залученню депозитів по невиправдано високих ставках.
Прибігаючи до спекуляції, банкіри намагаються отримати максимальний прибуток з ризикованих угод, що може ще більш погіршити фінансовий стан у тому випадку, якщо дані угоди прогоряють.
Шахрайство виникає тоді, коли банк був придбаний спекулянтами чи підприємцями, що мають визначені інтереси, а також у випадку погіршення положення банку, можливості його краху, коли керівництво прибігає до шахрайства з метою сховати чи поправити положення. Найбільш розповсюдженими типами шахрайства є "самопозичання" і "маятникова власність". Такий тип шахрайства як "маятникова власність" полягає в тім, що у випадку, якщо компанія, що належить банку, процвітає, то банкір викуповує в банку права на її володіння за низькою ціною, якщо ж вона нерентабельна, то банк із його подачі викуповує її акції за високою ціною, і та й інша операція збиткова для банку і приносить особисту вигоду тільки його власнику.
На жаль, однієї з основних проблем українських кредитно-фінансових установ є відсутність не просто сучасних, але хоч яких-небудь форм і методів управління Банком на стратегічному рівні.
Більшість вітчизняних банків стурбовано скоріше оперативними, ніж стратегічним аспектами діяльності. Якщо банки і використовують елементи стратегічного управління, то в неявному виді і на інтуїтивному рівні. Однак зрослі темпи і непередбачуваність змін навколишнього середовища вимагають збільшення обсягу використання стратегічного управління. Стратегічне й оперативне управління є двома принципово важливими напрямками в управлінні. Жодним з них не слід зневажати, оскільки вони доповнюють один одного. Однак предметом нашого розгляду буде лише стратегічне управління.
Якщо ми подивимося список найбільших банків світу, то ми не знайдемо жодного банку, що не має чітко виробленої стратегії. Це не данина моді - це реальна необхідність і результати, відбиті в рейтингах говорять самі за себе. Аналіз же систем управління українських банків показує, що більшість банків не мають не тільки системи стратегічного управління, але і системи стратегічного планування, що є найважливішим елементом стратегічного управління. Максимальний період планування - рік, у рідких випадках 2-3 року. Стратегії (якщо це можна так назвати), розроблені на період до п'яти років декількома банками і, містили в собі винятково оперативні моменти, далеко не пов'язані зі стратегічними аспектами діяльності банку. Адже хочеться нагадати, що стратегічні рішення - це рішення, наслідки від прийняття яких мають довгостроковий характер і дозволяють змінити напрямок діяльності банку, чи одного з його підрозділів чи сфер діяльності. Записаний у стратегії одного з банків пункт "Збільшення клієнтської бази на 7%" ні про що не говорить. Стратегічні аспекти полягають у відповідях на наступні питання: