Перші спільні підприємства (СП) були створені в епоху так званої "вільної конкуренції" в ІХ ст. В ХХ ст. спільні підприємства отримали широке розповсюдження в сфері обігу, а до середини століття стали типовою формою організації виробництва монополістичним капіталом. За даними вчених, до 1959 року близько 1000 американських корпорацій створили 345 спільних підприємств.
Якщо спочатку такі підприємства виникали для здійснення крупномасштабних проектів в галузях видобувної промисловості США і будівництві, то з 60-их років спостерігається процес інтенсивного створення спільних підприємств у галузях обробної промисловості. Так, за період із 1960 по 1969 роки 1131 американська фірма створила 520 спільних підприємств переважно в галузях обробної промисловості.
Слід відмітити, що в дослідженнях учених на дану тему не існує єдиної думки з приводу визначення цього типу підприємств. В спеціалізованій економічній та юридичній літературі поширені різноманітні терміни – "спільні підприємства", "змішані підприємства", "спільні компанії", "підприємства з участю іноземного капіталу". Самим же терміном "спільне підприємництво" позначаються в сучасній західній економічній літературі різноманітні форми співробітництва або кооперації між фірмами. Це поняття тлумачиться розширено, що відбиває зростаюче число угод, які заключаються компаніями не на принципі участі в капіталі.
У працях деяких вітчизняних авторів спільне підприємство позначається через "усі форми узгоджень, посередництвом яких діяльність двох чи більше фірм функціонально інтегрується (не повністю, але частково); це можуть бути операції в сфері купівлі-продажу, наукових досліджень, добування ресурсів, виробничого процесу НТП і основних засобів, надання послуг". У більш вузькому змісті спільне підприємство визначається вченими-економістами західних країн як створена двома чи більше партнерами економічна одиниця – підприємство, де обидві сторони мають крім вкладу, вираженого умовним капіталом, право на прийняття рішень, які впливають на управління даним підприємством. Деякі дослідники визначають в якості основної ознаки спільних підприємств паритетну участь партнерів в акціонерному капіталі підприємства, позначаючи спільне підприємство як "знову створені і формально самостійні… акціонерні товариства, засновані на паритетних початках, - така основна їх відмінність від звичайних філіалів зі змішаним капіталом, де доля акцій… може бути різною".
В доповіді Європейської економічної комісії з питань спільного підприємництва спільне підприємство визначалось як "підприємство, корпорація чи товариство, яке створюється двома чи більше компаніями, індивідами чи організаціями, в меншій ступені одна з яких, що мотивується отриманням прибутку, намагається розширити свою діяльність за рахунок нового бізнесу на довгостроковій основі. Власність розподіляється між партнерами за принципом більш-менш рівного володіння без абсолютного переважання одного з них". На мою думку, це визначення є найбільш оптимальним, а також і досить актуальним на сьогоднішній день.
Таким чином, спільне підприємство може пояснюватися як у вузькому, так і в широкому змісті. Але все ж як форма економічних міжнародних відносин спільні підприємства закономірно розвиваються в ході еволюції міжгосподарських зв’язків, що пояснюється їх перевагами в порівнянні з іншими формами співробітництва.
Технологічний розвиток виробництва у XX столітті, особливо в другій його половині, зблизив провідні держави світу в багатьох сферах їхньої діяльності. Це зближення значною мірою забезпечується спільним підприємництвом, тобто співробітництвом з іноземними підприємствами та виробничими об'єднаннями.
Необхідно відмітити, що спільні підприємства сприяють розвитку національної науково-дослідницької бази; підвищують попит на ціни на національні фактори виробництва; стимулюється конкуренція; збільшуються експортні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародного спільного підприємництва; в умовах слабкого контролю використання державних позик ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно розв’язують проблему самоокупності.
Навіть за рівних технологічних умов ефект спільного підприємництва дає корпораціям та фірмам розвинених країн можливість зниження їх витрат у конкурентній боротьбі за рахунок спільного освоєння ринків збуту. Крім того, при імпортних обмеженнях щодо вивезення продукції іноземного виробництва, створення спільних підприємств для іноземного виробника виступає найбільш прийнятним способом проникнення на ринки співзасновників. Організація спільного підприємства дозволяє використовувати знання партнером внутрішнього ринку своєї країни, і тим самим зменшувати ризик, та отримувати нову сировинну базу, мати дешеву робочу силу.
Взагалі, спільні підприємства класифікують за такими ознаками:
- За комплексним співробітництвом – на рівноправні й договірні;
- За місцезнаходженням – на вітчизняні і міжнародні;
- За видом зв’язку економічних етапів – на горизонтальні, вертикальні та діагональні;
- За впливом на управління – на рівноважні та асиметричні.
Перед тим, як почати свою діяльність, засновникам спільного підприємства слід вирішити, у якій організаційно-правовій формі створювати підприємство. Крім того, засновникам необхідно до державної реєстрації підприємства вирішити для себе такі питання, як вибір назви підприємства, склад його засновників, місцезнаходження, розмір статутного фонду, процентне відношення внесків засновників, сфера діяльності фірми.
Назва підприємства повинна бути новою і відповідати вимогам статті 2 Закону "Про господарські товариства". Для державної реєстрації засновники спільного підприємства подають відомості і документи, передбачені Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 29.04.1996 р. №276.
У випадку, якщо підприємство планує здійснювати види діяльності, які потребують отримання спеціального дозволу (ліцензії) згідно зі ст.4 Закону України "Про підприємництво", необхідно їх отримати до початку практичної діяльності.
Крім того, створення спільного підприємства передбачає вибір стратегії та мотивів, які обґрунтовують це започаткування. Вони поділяються на загальні та спеціальні. Основними стратегіями створення спільних підприємств виступають:
- підвищення ефективності виробництва;
- розширення зовнішньоекономічних операцій;
- зменшення ризиків;
- розвиток за рахунок залучення інвестицій технології та підвищення кваліфікації.
Мотиви створення спільних підприємств залежать від критеріїв вибору партнера, в якості яких виступають ринкові умови і спрямування діяльності, розмір підприємства, його місцезнаходження, ресурси, технологічні стандарти, культуру і метод керівництва.
Щодо стратегії розвитку спільних підприємств, то вона має формуватися на основі глобальної стратегії зовнішньоекономічної діяльності, маркетингової, виробничої, фінансової стратегії і стратегії науково-дослідницьких робіт.
Структуру розробки стратегії управління підприємством можна зобразити так (див. ст.36) [4].
Досвід різних країн світу, зокрема Китаю, свідчить, що створення спільних підприємств – ефективний шлях випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Така ефективність забезпечується багатьма факторами:
- прямою зацікавленістю іноземного партнера у швидкому освоєнні прогресивної технології, в її подальшому вдосконаленні, у своєчасній заміні виробничого устаткування, в контролі за якістю продукції, яка випускається, в поділі між партнерами всієї міри ризику;
- отриманням доступу до певних видів техніки, яку неможливо придбати за каналами ліцензійної торгівлі через існування обмежень;
- істотним підвищенням продуктивності праці (в середньому вдвічі);
- можливою залучення прогресивної технології за каналами прямого інвестування, які не потребують додаткових витрат;
- сприятливими умовами для вдосконалення виробничої, галузевої та асортиментної структури;
- зростанням експортного потенціалу;
- встановленням тісних і тривалих відносин ділового співробітництва з іноземними партнерами;
- можливістю комплексного отримання ноу-хау (разом з технологічною документацією та технічною допомогою);
- умовами для підвищення кваліфікації національних кадрів;
- урахуванням здатності приймаючої сторони сприймати нову техніку та технології;
- збільшенням масштабів поширення технологічних нововведень;
- можливістю створення на базі діючих виробництв великої кількості об'єктів спільного підприємництва шляхом розукрупнення великих підприємств і налагодження інтеграційних зв'язків між суміжниками;
- можливістю в межах ліцензійних угод, укладених додатково до договору при створенні СП, протягом 2 — 5 років освоїти самостійне виробництво імпортної продукції;
- відповідальністю іноземних партнерів за високу ефективність виробництва протягом усього періоду функціонування спільного підприємства.
Отже, кінцева мета створення спільного підприємства полягає переважно у прагненні одержати прибутковий ефект від взаємодії активів двох або більшої кількості установ, розташованих у різних країнах і спроможних поєднати свої зусилля і технологічні можливості задля досягнення максимальної вигоди від виробництва.