В антикризовім керуванні на перший план нерідко виходять не- передбачуваність у діях, відсутні чіткий розподіл функцій між учасниками на тривалий період, надходить недостовірна або недостатня інформація.
Ефективність антикризового керування обумовлюється здатністю фірми конструктивно реагувати на зміни, що загрожують її нормальному функціонуванню. Ця здатність не залежить від того, здійснується процедура банкрутства або виникає лише її погроза. І в тому, і в іншому випадку необхідне застосування антикризових розв'язків, совокупність яких і являє собою антикризове керування.
Відмінною рисою антикризового керування є комбінація стратегічного й тактичного напрямків, оперативна реакція на, що відбуваються зміни в зовнішньому середовищі, розробка й використання альтернативних варіантів, що враховують можливі трансформації в економічної, політичної, соціальної та інших сферах. Такий підхід дозволяє на всіх стадіях розвитку кризового стану підприємства, фірми, корпорації виявляти й регулювати взаємозв'язок між ризиком і прибутком підприємства.
Для антикризового керування характерні нестандартні, экстремальні умови функціонування підприємства, що вимагають термінових заходів, непередбачуваність ситуації, істотні зміни середи діяльності господарюючих суб'єктів, виникнення нових управлінських проблем, що вимагають прийняття термінових розв'язків. Ключовим моментом тут є настання або наближення банкрутства, тобто неплатоспроможності підприємства, фірми, компанії. Саме ця ситуація і стає об'єктом антикризового керування. Таким чином, антикризисна політика є частиною загальної фінансово-господарчої політики підприємства й полягає в розробці системи методів діагностики платежеспроможності й фінансової стійкості підприємства, у реалізації механізму його оздоровлення.
Пропоновані рекомендації більшою мірою стосуються вироблення заходів щодо запобігання кризи, механізму банкрутства, а не лікування самої кризи.
Антикризовому керуванню властива специфічна система контроля й раннього виявлення ознак кризи, що наближається. У цих умовах виникає необхідність в особливих методах мотивації до більш упорній та самовідданій праці з метою подолання тимчасових важкостей, у нових, часом неординарних системах заохочення й стилях керівництва.
А. Ковальова відзначає, що незадовільна структура балансу - це стан майна й зобов'язань боржника, коли за рахунок майна не може бути забезпечене своєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами у зв'язку з недостатнім ступенем ліквідності майна боржника. При цьому загальна вартість майна може бути дорівнює загальній сумі зобов'язань боржника або перевищувати її.
Банкрутство проявляється насамперед як непогодженість грошових потоків на макрорівні. Ця проблема представляється досить актуальною і гострою через сложившиєся в Україні економічні умови. У значніймірі вони визначаються систематичними затримками платежів за реалізовану продукцію як з боку державних, так і недержавних споживачів, несвоєчасне погашення кредитної заборгованності.
Настанню банкрутства, як правило, передує ряд стадій: сховане банкрутство - фінансова дестабілізація - повна втрата платежоспроможності - стадія оформлення банкрутства. Причому, якщо із заявою до суду звертаються кредитори, яким не повернутий борг, то банкрутство називають примусовим. Щоб банкрутство не використовувалося в нелегальних цілях, наприклад, для приховання слідів шахрайства на підприємстві, у законі передбачена відповідальність за такого роду дії, як фиктивне й навмисне банкрутство. Останнє виникає, якщо керівник або власник підприємства навмисно створює або збільшує його неплатоспроможність, свідомо некомпетентно веде справи в особистих інтересах або інтересах інших осіб. Фіктивне ж банкрутство являє собою ситуацію, коли підприємство повідомляє себе банкрутом, щоб увести в оману кредиторів і одержати відстрочку, розстрочку або знижкузборгів.
Разом з тим банкрутство розглядається і як оздоровлююча процедура, як єдиний засіб порятунку підприємства від економічного краху й останній шанс для кредиторів і акціонерів містить некомпетентне, а може бути й корумповане, керівництво фірми.
Найчастіше трапляється й так, що банкрутство приводить до взаємовигідній для всіх сторін світовій угоді, досягтися якої без примінення процедури або погрози реального банкрутства було б складно або зовсім неможливо.
Є ще одна немаловажна деталь: початок відкритої процедури бан- крутства дає підприємству перепочинок від постійного тиску деяких кредиторів, і це може стати вирішальним фактором його оздоровлення.
Залежно від того, який суб'єкт правовідносин є боржником, застосовуються різні принципи банкрутства. Для визначення банкрутства громадянина використовується принцип неплатоспроможності. Він означає, що боржник може бути визнаний банкрутом, якщо відповідні зобов'язання не виконані їм протягом трьох місяців, а їх сума перевищує вартість приналежного йому майна.
Отже, криза правомірно розглядати під кутом зору його внутрішнього й зовнішнього прояву. Зовнішній аспект кризи полягає в нездатності підприємства мобілізувати необхідний обсяг обігових коштів для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами - виплати й обслуговування боргу. Внутрішній - у відсутності можливості забезпечити фінансово-господарчу діяльність фірми необхідним обсягом оборотних засобів. Підтримка величини обігових коштів на должному рівні здійснюється за рахунок грошових і еквівалентних їм ресурсів підприємства. Таким чином, в економічному змісті криза означає дефіцит коштів для підтримки поточної господарської (виробництво) і фінансової (кредитори) потреб в оборотних засобах. Цьому визначенню відповідає наступна нерівність, яка составила економічну формулу кризи:
Грошові засоби < Поточна господарськапотреба в оборотних засобах + Поточна фінансова потребаь в оборотных засобах.
Поточна фінансова потреба (ТФП) - найбільш проста і зрозуміла частина формули. ТФП визначається як сума майбутніх на момент розр-та формули виплат з повернення боргів (включаючи відсотки за ними), а також штрафів і пені (у разі прострочених платежів) за планований період. Покривається грошовими коштами або прийнятними для кредиторів за змістом і умовами взаємозалікові операціями.
Поточна господарська потреба в обігових коштах (ТХП) являє собою різницю між сумою виробничих і непроізвод-дарських витрат на планований період, з одного боку, і обсягом виробничих запасів підприємства а межах розмірів, передбачений-них кошторисом, з іншого. Іншими словами, якщо за кошторисом місячний витрата сировини А становить 10 тис.грн., Тоді як на складі його є лише на 8 тис. грн., То ТХП складає 2 тис.грн. Якщо ж сировини на складі на 12 тис. грн., То по-требность в обігових коштах відсутній ( «негативної» потреби при цьому не виникає.)
Визначення порогового значення ТХП, неможливість забезпечення якого є критичним, залежить від галузевої належності та інших особливостей підприємства. Наприклад, у хімії та металургії суще-ствует мінімальний технологічно допустимий обсяг виробництва, а для металообробки немає. Обсяг постійних (накладних) витрат також не може служити однозначним критерієм порогового значення потреби в обігових коштах, оскільки може бути скоригований. ТХП покривається грошовими коштами або прийнятними для підприємства за змістом та умов взаємозалікові операціями (тобто. поставкою в потрібні сро-ки за прийнятною ціною саме тих товарів і послуг, на які і були б витрачені кошти підприємства).
Для визначення показників кризи підприємства використовується вели-чина грошових коштів. В даний час до 85% всіх розрахунків здійснюва-ся на основі взаємозаліків. При цьому, кожна взаємозалікові операція може бути досить легко приведена до грошової оцінки (з урахуванням стои-мостних і тимчасових втрат). Крім того, конкретні короткострокові акти-ви сильно розрізняються за ступенем ліквідності. Так, дебіторська Заборго-ність може бути безнадійної незалежно від формальних термінів і орга-нізацією щодо її погашення, а запаси готової продукції - мертвим вантажем. При цьому їх наявність ніяк не забезпечує реальної платоспроможності підприємства, яку, в кінцевому рахунку також визначають саме грошово-ні кошти.
Під еквівалентом грошових коштів розуміється величина покриття потреби підприємства в обігових коштах за конкретний період вре-мени не грошовими видами короткострокових активів підприємства. Наприклад, якщо партія готової продукції вартістю 100 тис. грн. буде протягом місяця шляхом взаємозаліку обмінена на суму 90 тис.грн., То вона є місячним еквівалентом грошових коштів у розмірі 90 тис. грн.
При розрахунку грошових і еквівалентних ним коштів підприємства прин-ціпіальное значення мають два фактори - структура потреб підпри-ємства (сировина, матеріали, грошові кошти) та час, протягом якого ці потреби повинні бути задоволені.
Час завжди має економічну ціну. Особливість її розрахунку в умовах кризи проілюструємо на наступному прикладі. Так, скажімо, прострочений платіж на суму 500 мінімальних розмірів оплати праці (МРОТ) через 3 місяці може обернутися обвалом всіх зобов'язань підприємства, навіть тих, які повинні бути погашені через кілька років. Ця обставина визначає ціну кожного дня з вартості 90 днів, тобто візника свого роду «релятивістський ефект».