Фахова орієнтація являє собою систему заходів для профінформації, профконсультації, профпідбору і профадаптації, що допомагає людині вибирати професію, найбільше відповідну потребам товариства, його особистисним спроможностям і особливостям. Є ще одна важлива задача профорієнтації - це сприяння швидким структурним зсувам у зайнятості. Однієї з проблем роботи з персоналом в організації при притягненні кадрів є управління трудовою адаптацією. В ході взаємодії робітника та організації відбувається їхнє взаємне пристосування, основу якого складає поступове входження робітника в нові фахові і соціально-економічні умови праці.
Принципові цілі адаптації можна зводити до такого:
· зменшення стартових витрат, тому що доки новий робітник погано знає своє робоче місце, він працює менше ефективно і потребує додаткових витрат;
· зниження занепокоєності і непевності в нових робітниках;
· скорочення текучості робочої сили;
· економія часу керівника і співробітників;
· розвиток позитивного відношення до роботи, задоволеності роботою.
Для досягнення цих цілей в організації доцільно мати в чинних підрозділах по управлінню персоналом спеціалістів або самостійний підрозділ по управлінню профорієнтацією та адаптацією кадрів. Штат такого підрозділу повинний складатися як мінімум із двох людин: профконсультант (фахова орієнтація) і менеджер з персоналу (добір, підготування та адаптація робітників). В здійсненні процесу адаптації особисту участь приймають лінійні керівники.
Підрозділ по управлінню профорієнтацією та адаптацією повинен виконувати такі функції:
· вивчення і прогнозування кон'юнктури ринку праці, проведення заходів щодо адаптації до нього, здійснення відповідної переструктурізації кадрового потенціалу;
· наймання і добір персоналу з використанням професіограм і описів робіт, тестування та інтерв'ювання робітників із метою їх кращої профорієнтації;
· розставляння кадрів по підрозділам, ділянкам, робочим місцям, закріпленням ротацій і внутрішньовиробничих переміщень кадрів, формування стабільного трудового колективу.
3.2. Методи підвищення продуктивності персоналу.
Працездатність - параметр, що описує рівень ресурсів, що можуть бути використані при виконанні роботи.
Коли говорять про працездатність конкретного виконавця, виділяють загальну (потенційну) працездатність - ті ресурси, що могли б бути використані при максимальній напрузі всіх сил, і фактичну (стандартну) працездатність - ті ресурси, що звичайно використовуються. Фактична працездатність всегда нижче, ніж потенційна.
Говорячи про працездатність персоналу, будемо мати на увазі ті можливості (як індивідуальні, так і групові), що можуть бути використані в діяльності організації:
· ефективні системи оцінки і стимулювання праці;
· використання соціально-психологічних аспектів колективної діяльності;
· програми спеціалізованого підготування, навчання і розвитку персоналу;
· методи планування кар'єри.
Продуктивність праці - кількісна характеристика роботи, виконуваної персоналом, що пов'язана з рівнем ефективності праці.
Основна проблема організаторів виробництва в даній області поза залежністю від форм власності - тенденція до зниження ефективності виробництва. В зв'язку з цим головними цілями діяльності служб управління персоналом у цьому напрямку є:
· скорочення виробничих витрат і збільшення прибутковості;
· підвищення гнучкості виробництва;
· підвищення якості товарів;
· удосконалювання процесів технічного і технологічного контролю.
Загальний рівень продуктивності визначає такі типи факторів:
· короткострокові - об'єктивні (наприклад, зміна номенклатури сировини і видів енергії в зв'язку з аваріями, циклічні коливання якості сировини); суб'єктивні (наприклад, коливання рівня працездатності протягом дня, тижні, роки);
· довгострокові (наприклад, ціни на матеріали, енергію, якість устаткування).
Можна виділити два основних підходи до оцінки продуктивності праці.
1. Визначення прямих трудовитрат (шляхом оцінки співвідношення прямих трудовитрат до нормо-часів визначається фактична інтенсивність).
2. Оцінка відношення обсягу продажу що до витрат на:
· вартість контролю якості;
· вартість гарантованого ремонту;
· чисельність виробничих робітників;
· чисельність усього персоналу;
Управління продуктивністю праці включає такі елементи:
· управління якістю;
· планування процедур, підвищення ефективності;
· вимір трудовитрат і нормування праці;
· бухгалтерський облік і фінансовий контроль.
Необхідно брати до уваги і фактори, що перешкоджають росту продуктивності, такі, як зниження ціни праці при постійному рості рівня життя і збільшення рівня витрат на відновлення працездатності.
Нормування праці - це заходи щодо оцінки кількості праці, що повинно бути реалізоване в рамках заданої технології.
Діяльність по нормуванню праці в управлінні персоналом є комплексної і дає можливість вирішувати суміжні задачі. Основні цілі нормування:
· планування виробництва і визначення потреби в персоналі (якість і кількість);
· розрахунок витрат на заробітну платню;
· оцінка зміни продуктивності, ефективності виробництва.
Для створення ефективної системи нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати:
1) аналіз діяльності;
2) розрахунок і твердження базових норм;
3) моніторинг технічного рівня виробництва, планування перегляду норм у залежності від зміни стана матеріально-технічного забезпечення;
4) упровадження форм матеріального стимулювання за підвищення продуктивності;
5) моніторинг норм праці.
До основних методів нормування праці відносять:
· традиційний - хронометраж, при якому шляхом численних вимірів проводиться розрахунок часу на виробництво одиниці продукції;
· оцінка "вартості праці" - вартість праці за 1 годину роботи визначається множенням одного бала за годину (затверджується керівництвом) на суму балів по факторах: рівень кваліфікації, умови праці на робочому місці, інтенсивність праці, відповідальність роботи;
· визначення "плаваючого тарифу”
Нормування управлінської праці. Через нерегламентованість, мінливість діяльності інженерно-технічного та управлінського персоналу традиційні методи нормування їх праці можуть виявитися неефективними.
В даний час використовуються такі методи управлінської праці:
· метод аналогії - заснований на урахуванні досвіду роботи ефективно чинних підприємств;
· метод укрупнених нормативів чисельності - заснований на непрямому вимірі трудомісткості робіт і розрахунку чисельності ІТП і управлінців для усього виробництва і по підрозділах;
· метод прямого нормування (для постійно повторюваних робіт або робіт, що можуть бути розчленовані на повторювані операції) - через розчленовування на операції та аналіз часу, необхідного для проведення операцій.
Етапи оцінки праці на конкретному робочому місці припускають:
· опис функцій;
· визначення вимог;
· оцінку по факторах (конкретного виконавця);
· розрахунок загальної оцінки;
· зіставлення зі стандартом;
· оцінку рівня співробітника;
· доведення результатів оцінки до підпорядкованого.
Говорячи про системи оцінки праці, можна виділити три основних рівня оцінки: Таблиця 7.
Рівень оцінки | Періодичність | Метод | Можливості використання |
1.Повсякденна оцінка фахової діяльності (сильних і слабких сторін) | Один раз на день, один раз на тиждень | Анкетування по фактичних діях Обговорення | Зворотний зв'язок з оцінюваним із метою модифікації поводження і навчання |
2.Періодична оцінка виконання обов'язків | Один раз у півроку, рік | Анкетування по фактичних діях і результатах праці Інтерв'ю Обговорення | Визначення перспективи і розробка спільних цілей |
3.Оцінка потенціалу | Разова, перманентна | Тестування Центр оцінки | Побудова кадрового прогнозу, планування кар'єри |
Основні підходи до оцінки праці
1. Оцінка результату (наприклад, отриманого прибутку).
2. Оцінка поводження (по критеріях, пов'язаних із діяльністю, що виконується).
3. Рейтинги успішності (по ряді шкал, відбиваючих поведінкові виміри або виміри рис).
Існують таки методи індивідуальної оцінки.
· Оцінна анкета являє собою стандартизований набір питань або описів.
· Модифікація оцінної анкети - порівняльна анкета.
· Використовують також анкету заданого вибору, в якій задаються основні характеристики і перелік варіантів поводження оцінюваного.
· Шкала рейтингів поведінкових установок, де описуються вирішальні ситуації фахової діяльності.
До методів групової оцінки відносять:
· Метод класифікації.
· Метод альтернативної класифікації.
· Порівняння по парах.
· Метод заданого розподілу.
Атестація персоналу це кадрові заходи, що покликані оцінити відповідність рівня праці, якостей і потенціалу особистості вимогам виконуваної діяльності. Головне призначення атестації - не контроль виконання (хоча це теж дуже важливо), а виявлення резервів підвищення рівня віддачі робітника.
Функції по проведенню атестації розподіляються між лінійними керівниками (менеджерами) і менеджерами з персоналу (кадровими службами):
Таблиця 8.
Лінійні керівники | Кадрові служби |
Базуючись на корпоративної політиці, розробляють загальні принципи оцінки персоналу | |
Консультують по виділенню істотних параметрів оцінки | Розробляють нормативні і методичні матеріали Організують атестаційні процедури |
Навчають лінійних менеджерів ефективній роботі в рамках атестаційних процедур і співбесід | |
Беруть участь в атестаційних процедурах в якості експертів, готують індивідуальні оцінні матеріали (анкети, характеристики, рекомендації) для тих, що атестуються | |
Беруть участь у роботі атестаційних комісій | Контролюють реалізацію атестаційних процедур Опрацьовують і аналізують дані Здійснюють збереження і використання кадрової інформації (зокрема, для формування резерву і планування кар'єри) |
З урахуванням цілей атестації можна говорити про дві її складові частини: оцінку праці та оцінку персоналу.