Міністерство освіти та наукиУкраїни
Київський національний торговельно-економічний університет
Кафедра менеджменту
Науково-дослідна робота
на тему:
“Лідерство, вплив та влада”
Студентки ІІ курсу ФЕМП
9 групи денної форми навчання
Цвілодуб Анастасії Олегівни
Науковий консультант,
Мошек Г.Є., доц.
Київ 2003
Сутрість, поняття карегорій «лідерство», «вплив» та «влада».. 4
Основні підходи до проблеми ефективності лідерства. 7
Огляд теорій поведінкового характеру. 8
в) двомірне трактування Р. Стогдилла. 10
г) управлінська ґратка Блэйка і Моутона. 10
Ситуаційні підходи до ефективного лідерства. 12
в) теорія життєвого циклу.. 14
Список використаної літератури:18
В другій половині минулого століття після перемоги промислової революції на Заході ринкові відносини оволоділи всіма сферами життя суспільства. Як гриби після дощу росли великі фірми, що вимагали великого числа керівників вищого і середнього рівнів, здатних приймати грамотні раціональні рішення, працювати з великими масами людей. о У результаті з'являється людей, яка спеціально займається управлінською діяльністю. Цим керівникам вже не потрібно тримати своїх підлеглих у покорі владною рукою. Головним завданням стає кропітка організація, і щоденне керування виробництвом з метою забезпечення найбільшого прибутку власникам фірми. Ці люди стали називатися менеджерами.
Будь-який менеджер, який прагне працювати якомого ефективніше, повиннен прагнути стати лідером. Навіщо? Чому? Що значить - бути лідером? Відповіді на ці питання дають ряд наук: соціальна психологія, філософія, педагогіка, економіка.
У США раніш усіх зрозуміли зв'язок між лідерством і результатами економічної діяльності, і за 50 років розробили значну кількість теорій і підходів до даної проблеми, видавши значну кількість як загальнотеоретичних праць (наприклад: робота У. Д. Дункана), так і вузькоспеціальних робіт (Д.Френсис, Б.Карлоф, Блейк). Для США ідея лідерства є національною й отут би хотілося процитувати американського економіста Ральфа Стогдилла: "Джаз - не єдиний споконвіку американський внесок у світову культуру. Лідерство, як зміст теорії і наукових досліджень є результат винятково американської творчості".
У класичному менеджментілідерство – це здатність завдяки особистим якостям здійснювати вплив на поведінку окремих осіб та груп працівників з метою зосередження їх зусиль на досягнення цілей організації. Поняття лідерство є невід’ємним від таких понять, як влада та вплив. Отже, влада – це можливість впливати на поведінку інших людей, і, нарешті, вплив – це будь-яка поведінка одного працівника, яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуття іншого працівника.
Отримуючі формальні повноваження, керівноик набуває необхідної влади. Менеджер повинен розуміти, що кількіть влади визначається не лише рівнем його формальних повноважень, а і ступенем залежності підлеглих від нього.
Американський менеджмент (дослідження Френча і Рейна) виділяє такі форми влади, які може застосовувати будь-який керівник:
-Влада примусу – це вплив через страх. Наприклад, старах втратити роботу, любов, повагу.
-Влада винагороди використовує бажання підлеглих отримати певну винагороду в обмін на виконану роботу. Винагорода повинна бути досить цінною.
-Законна влада базується на традиціях, які здатні задовольнити потребу виконавця в захищеності і приналежності. Традиції, на відміну від страху, спрямовані на задоволення потреб (а це вже винагорода). Виконавець при цьому реагує не на людину (керівника), а на відповідну посаду. Це забезпечує стабільність організації.
-Влада прикладу (еталонна) формується а засадах харизми, тобто не на логіці, не на традиціях, а на силі особистих якостей або здібностей лідерів. При цьому велике значення мають характеристики лідерів: енергійність, впливова зовнішність, незалежний характер, добрі ораторські здібності, освіченість, інтелігентність, достойні манери поведінки, впевненість та інші.
-Влада експерта у своїй основі має вплив через «розумну» віру. Виконавець свідомо і логічно приймає на віру цінність знань експерта (керівника)
Високий рівень освіти ліквідовує відмінності між керівником і підлеглими. Тому важко формувати владу тільки на примусі, винагородах, традиції, харизмі чи компетенції. Отже, потрібно переконувати працівників і залучати до управління з метою здійснення впливу.
Вплив через переконання. Переконання будуть мати вплив у разі ефективної передачі точки зору керівника. Керівник визнає залежність від виконавця, його компетентність. Виконавець, в свою чергу, впевнений, що керівник задовольнить його власну потребу.
Вплив через залучення працівників до управління здійснюється шляхом скерування їх зусиль на виконання потрібної цілі.
І все-таки, незважаючи на достатню кількість теорій лідерства, влади, усе ще немає єдиної думки з приводу того, як повинна поводитися людина, що є лідером? Які стилі поводження лідера найбільш ефективні в керуванні? Яку роль відіграютьграють особисті якості і ситуація? Чи може успішний менеджер не бути лідером? Можна обґрунтувати лідерство, як найважливіший фактор ефективного менеджменту?
У період між 1930 і 1950 р. вперше почали вивчати лідерство у великих масштабах і на системній основі з метою виявлення властивостей або особистісних характеристик ефективних керівників.
Відповідно до підходу з позиції особистих якостей, кращі з керівників мають набір загальних для всіх особистих якостей. Якщо ці якості можна було б виявити, то люди могли б навчитися їх виховувати в собі і тим самим ставати ефективними керівниками. Деякі з цих вивчених рис - рівень інтелекту, зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, висока ступінь впевненості в собі. . У 1948 році Р. Стогдилл довів, що в різних ситуаціях вимагаються різні здібності та якості.
Розчарування в підході до лідерства з позицій особистих якостей зосередило увагу дослідників на поведінці керівників. Відповідно до підходу з позиції поведінки, ефективність залежить не від особистих якостей, а вд манери поведінки керівника з підлеглими
Однак , узагальнюючи дослідження, теоретики лідерства змушені були визнати, что не існує "оптимального" стилю керівництва, тому що дуже верогідно, что на ефективність буде впливати характер конкретної ситуації, зміна якої веде до зміни стилю. Подальші дослідження показали, що в ефективності керівника вирішальну роль можуть зіграти додаткові фактори, такі как: потреби й особисті якостей підлеглих, характер завдання, вимоги і впливи середовища, а також інформація. Тому сучасна теорія лідерства звернулася до ситуаційного підходу, у якому вчені намагаються визначити, які стилі поведінки й особисті якості найбільше відповідають визначеним ситуаціям. -
1. Огляд теорій поведінкового характеру
Стиль керівництва - це звична манера поведінки керівника стосовно підлеглих, Він залежить від обсягу делегованих повноважень, використовуваних форм влади, турботи про людські стосунки і виконання завдань організації тощо.
У 1960 році Д. Мак Грегори опублікував свою роботу "Людська сторона підприємництва", у якій чітко обрисував два основних чи типи стилю лідерства:
| Автократичний стиль (теорія «Х») | Демократичний стиль (теорія "Y") |
| 1. Люди не люблять працювати і по можливості уникають роботи. | 1. Праця - процес природній, і якщо умови сприятливі, люди беруть на себе відповідальність і навіть прагнуть до неї. |
| 2. Люди, що не мають честолюбства, намагаються позбутися відповідальності | 2. Якщо люди залучені до організаційних цілей, то вони використовують самоврядування і самоконтроль |
| 3. Люди прагнуть бути захищеними | 3. Залучення є функцією винагороди |
| 4. Щоб змусити людей працювати, необхідно використовувати контроль та примус | 4. Інтелектуальний потенціал середньої людини використовується лише частково. |
| На основі цих припущень, автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, івдмовляє їм в свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, погрози. | Отже, демократичний керівник віддає перевагу таким механізмам впливу, що апелюють до потреб високого рівня: потреба в приналежності, високій меті, автономії і самовираженні. Він уникає нав'язувати свою волю підлеглим, а ті користаються широкою волею у виконанні завдань. |
Подальші роботи з класифікації стилів шляхом порівняння автократичного і демократичного континуумів были продовжені в Мичиганском університеті, де, порівнюючи групи з різною продуктивністю і керівником, Рэнсис Лайкерт запропонував чотири системи стилю лідерства:
1. Эксплуататорско-авторитарная - повна характеристика автократа.
2. Доброзичливо-авторитарна - обмежена участь працюючих у прийнятті рішень.
3. Консультативно-демократична - тактичні рішення приймаються підлеглими, а стратегічні - керівником.