Усе це наполегливо вимагає суттєвих змін в організації діяльності і функціонуванні усіх навчальних закладів, а особливо – загальноосвітніх. І тут на перший план витікає управлінсько-організаторська та координаційно-контрольна діяльність керівника школи. В нинішніх умовах ця діяльність чітко набуває характеру менеджменства – сучасного процесу планування, організації, мотивації та контролю, необхідних для формування та досягнення найвищого рівня діяльності конкурентоспроможного середнього загальноосвітнього навчального закладу [109, 82].
Очевидно, що в даному процесі ключовою постаттю є особа директора школи. Розбудова принципово нової системи освіти передбачає і нові, модернізовані, інноваційні властивості управління закладом освіти, які генеруються його керівником. Сучасний директор має бути не простим реалізатором нормативних документів і вказівок, а діячем, що здатний не лише об’єднати колектив навколо нових завдань, генерувати нові ідеї та досягти нових результатів за рахунок оптимізації й кооперації наявних ресурсів, постійно націлених на саморозвиток, а й передбачати наслідки діяльності навчального закладу, його вплив як на учнів – майбутніх громадян країни, так і на саму країну.
У Великому тлумачному словнику сучасної української мови відзначено: "Управляти – спрямовувати діяльність, роботу кого –, чого–небудь; бути на чолі когось, чогось; керувати"'.
В.Г. Афанасьєв трактує поняття "управління" як "сукупність певних дій (операцій), що здійснюють суб'єкти управління з метою забезпечення та перетворення руху до заданої мети" [82, 54].
М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі вважають: "управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти мети організації" [74, 220].
У тому ж великому тлумачному словнику сучасної української мови відзначено, що "Менеджмент – сукупність принципів, методів і форм управління з метою підвищення ефективності, збільшення прибутків"
Керівництво школою – це не тільки складна і багатогранна сфера діяльності її директора, в якій поєднуються аспекти організаційного, педагогічного, соціального, психологічного та технічного характеру. Сьогодні це процес переводу складної динамічної системи, якою є школа, у більш високий якісний стан, що відповідає загальноєвропейським стандартам.
Важливими факторами, що визначають стан і результати управління ЗНЗ є норми та критерії їх оцінки. Березняк Є.С. у статті “ директор школи і вчитель: Етика взаємовідносин” визначає основні умови ефективної діяльності у галузі середньої освіти. Насамперед це такі:
- обов’язкове охоплення всіх дітей шкільного віку навчанням;
- створення у школі та вдома відповідних умов навчання;
- ґрунтовність вивчення шкільних дисциплін, якість знань, умінь та навичок учнів;
- залучення до справи навчання і виховання учнівських організацій та самоврядування, а також батьківського комітету;
- послідовне здійснення принципу виховуючого та розвивального навчання;
- постійна наполеглива робота педагогічного колективу з підвищення якості знань учнів;
- впровадження у школі принципів наукової організації праці;
- міцна трудова дисципліна в школі;
- організація системи внутрішньо-шкільного контролю, вивчення системи роботи вчителів;
- робота школи з батьками учнів.
Система управління освітою на державному, територіальному і внутрішньо-шкільному рівнях залишилася незмінною, як і десятиріччя тому. Таким чином, “незмінюваність” системи управління є потужним стабілізуючим, можна навіть сказати, “консервуючим” фактором. Зміни педагогічного процесу, не підкріплені організаційними та управлінськими діями не приведуть до реальних змін системи [6, 46].
Будь-яка організація, в тому числі й освітня, на перше місце у своєму функціонуванні ставить досягнення першості у своїй сфері діяльності. Адже зі зміною державних орієнтирів в освітній системі змінилися також і тенденції, що вивели на перший план особистісні цілі, які можна реалізувати через професійне визнання. Також фахівці з менеджменту вважають, що ґрунтом успішності є досягнення особистістю мети через певну професійну діяльність, бо професійна діяльність – одна зі сфер самореалізації особистості, де людина має можливість розкрити, проявити й розвинути професійні якості.
Ще однією аксіомою є положення про безпосередню залежність результатів роботи педагогічних колективів навчальних закладів від управлінської діяльності керівників. Підтвердженням цього є слова В. Сухомлинського, який зазначав, що „мистецтво керівництва загальноосвітньою школою полягає в тому, щоб учителів початкових класів і вчителів середніх та старших класів об'єднували єдині педагогічні переконання, щоб індивідуальна творчість, а без цього неможливий творчий колектив, образно кажучи, текла невичерпними джерелами в єдиний потік колективної майстерності, колективного досвіду, колективної турботи про знання учнів", бо саме учень стоїть у центрі педагогічного процесу й саме на формування різних освітніх можливостей останнього скерована система освіти [73, 6].
Сучасними фахівцями виділяються три групи закономірностей управління загальноосвітніми навчальними закладами. Це закономірності, що обумовлені впливом систем більш загального рівня та закономірності динаміки процесу управління; соціально-психологічні закономірності управління.
До першої групи відносять: залежність мети, технологій управління та стилю керівництва навчальним закладом від соціально-економічних процесів, ідеології державного устрою на кожному конкретному історичному етапі розвитку суспільства; вирішальний вплив систем більш загального рівня у сфері освіти на характер і зміст управління підпорядкованих систем; адаптивність – урахування в управлінні поряд із загальнодержавними законодавчо-нормативними положеннями місцевих регіональних і муніципальних умов; збалансованість зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають ефективність управління загальноосвітнім закладом; підзвітність результатів управління вищестоящим освітянським і регіональним органам влади.
До другої групи належать закономірності процесу управління школами: циклічність, логічна послідовність функцій управління; єдність централістських (централізованих) і децентралістських (децентралізованих) тенденцій і чинників в управлінні; відповідність внутрішньої структури управління меті та змісту діяльності навчального закладу; залежність ефективності управління від рівня аналітичного прогнозування та якості моделювання діяльності; збалансованість стратегічного і регулятивного менеджментів; ієрархічність та якісна взаємозалежність усіх структурних елементів управління; прямо пропорційна залежність якості управління від повноти й рівноваги між прямим та зворотним зв'язками; функціональна визначеність суб'єктів і компонентів управління; наявність деструктивних і дестабілізаційних факторів і процесів; залежність ефективності управління від адекватного керівництва на всіх структурних рівнях та в усій системі в цілому.
До третьої групи соціально-психологічних закономірностей управління навчальним закладом належать такі: прямо пропорційну залежність ціннісної орієнтації до праці педагогічного колективу від матеріально-технічного і побутового забезпечення, культури управління; залежність згуртованості педагогічного колективу від роботи керівництва закладу, спрямованої на запобігання конфліктам і створення позитивного психологічного клімату; залежність розвитку творчої педагогічної діяльності від ступеня демократизації управління та рівня професійної свободи; прямої залежності стабільності кадрів від індивідуального підходу до особистості; залежність задоволення результатами праці від її об'єктивної оцінки та своєчасного, систематичного стимулювання; залежність ефективності управління навчальним закладом від психологічної готовності адміністрації до керівництва, а також її лідерських і професійних якостей.
Наявність виокремлених, систематизованих і певною мірою розкритих закономірностей є підґрунтям для визначення принципів управління навчальним закладом [56, 45].
В Україні на початку XXI століття склалися досить сприятливі умови для оновлення управління освітою. Нова система управління має бути державно-громадською, враховувати регіональні особливості, орієнтувати освітній заклад на розвиток.
Процес усвідомлення оновлення й адаптації до змін вимагає терпіння й часу. А ще – підготовки професійного керівника, що є висококваліфікованим фахівцем як у галузі управління взагалі, так і у конкретній галузі, якою він управляє. Однак, якщо рівень управлінської культури, як компонента даної компетентності нового директора є недостатнім, не має сенсу говорити про ефективну роботу навчального закладу. Адже саме високий рівень управлінської культури є запорукою результативної діяльності керівника.
За всю історію розвитку цивілізації людство виробило лише три принципово різні інструментарії управління,тобто впливу на людей: ієрархія, культура, ринок. Основний засіб впливу на людей у системі ієрархії – це відносини “влада – підлеглість”; тиск на людину “згори”; примус; контроль над розподілом матеріальних благ та ін.