Причиною сварки Генрі і Якокки були аж ніяк не професійні розбіжності, справа була в характері шефа. Сьогодні він підносить тебе на п’єдестал, а завтра ревнує до твоєї слави. Якокку не можна було назвати людиною скромною. Його призвіще стало уособленням успіху, а Форд злякався успіху свого підлеглого. Незважаючи на те, що призвіще Форда красувалося на емблемі корпорації, його позиція не була міцною. Він став підозрювати своїх підлеглих у тому, що його хочуть усунути від влади, а на чолі компанії поставити щасливого та успішного Лі Якокку.
Генрі оголосив війну і першим ділом гнів обрушився на союзників президента. І так з 1975-1978 рр. були звільнені всі незгідні. Заступитися за легендарного президента компанії не було нікому: «Тепер, озираючись назад, думаю, в мені була якась слабинка. Люди, які знали мене добре, стверджували, що я твердий як кремінь і лише завдяки цій якості міг брати верх в рішучих сутичках. Чому я жодного разу не намагався завдати Генрі удару у відповідь? Бажання отримувати мільйон доларів на рік було настільки сильним, що мене зрадило відчуття реальності. Жадібність один з найстрашніших смертних гріхів. Я був покараний за те, що зрозумів це занадто пізно», - пояснював подібну метаморфозу сам Якокка.
Розправившись з друзями президента, Форд взявся за Раду Директорів, в хід пішли хабарі. Директорат закривав очі на те, що вчорашнього улюбленця Америки все далі відтісняють від керівництва компанією. Нарешті 13 липня 1978 року на засіданні Ради Директорів Генрі Форд закричав: «Або я, або він!». Найбільші акціонери компанії ухвалили рішення на користь Генрі. Через кілька днів Лі викликали в кабінет шефа, де він почув про те, що його звільнено. Розпорядження повинно було набути чинності з 15 жовтня, на 54 день народження президента компанії (це впливало на розмір пенсії). Почувши остаточний вердикт Лі Якокка вирішив сказати все: « Подивіться на мене, Генрі, я хочу, щоб ви добре запам’ятали мої слова. Зараз ви на вершині успіху. Компанія ще ніколи не отримувала такого божевільного прибутку – 1,8 млрд. доларів другий рік поспіль. За останні два роки – 3,5 млрд. доларів! Але цього більше не буде, тому що цього домоглися я і багато інших людей, які працювали на вас. А ви, Генрі, не маєте поняття, як заробляти гроші. Ви на це просто не здатні!»[4].
Помста була миттєвою. Вже наступного дня Якокка довідався про те, що до 15 жовтня він буде допрацьовувати не на посаді президента компанії, а директором складу автозапчастин, а інакше йому пенсії не бачити. Тепер в розпорядженні колишнього президента була маленька кімната, встелена потрісканим лінолеумом, маленький стіл і телефон на ньому. « Для мене це була Сибір, заслання. . .», - писав він. В перший же день о 10 годині Лі Якокка пішов звідти, щоб більше туди не повернутися.
2.2 Виведення корпорації «Крайслер» з кризи
Падіння з Олімпу – не найприємніше, що може статися в житті бізнесмена. В 54 роки Лі Якокка був занадто молодий, щоб піти на спокій, але вже надто старий, щоб знайти собі заняття в іншій сфері.
Як тільки про звільнення було офіційно оголошено, до Лі стали надходити пропозиції і деякі з них були дуже привабливими, але так як він пропрацював все життя в авто індустрії, то хотів там залишитися.
Правду кажуть, що не людина вибирає роботу, а робота людину. У листопаді 1978 року голова Ради Директорів « Крайслер Корпорейшн» Джон Рікард запросив Якокку на пост президента цієї компанії. Справи в «Крайслері» у той період йшли далеко не блискуче, збитки становили 158,8 млн. доларів. Пізніше Якокка напише: «Було б у мене хоч би найменше уявлення про те, що мене чекає, коли я зайняв місце в компанії, я б ні за які гроші в світі туди б не пішов!»[4]. На щастя він цього не знав і без вагань, взявся за розробку плану виходу з кризи.
Розробляючи теорію і практику антикризового управління, якомога краще використовувати той позитивний досвід , який накопичено кращими закордонними менеджерами на рівні фірми, не повторюючи їх помилок, творчо приміряючи кращі зразки і методи організації господарської діяльності до сучасної економічної дійсності.
Лі хотів точно знати на що він йде: «Скільки коштів готівкою ви маєте? Який оперативний план на наступний рік? Які ваші майбутні моделі? І особливо я хочу знати, чи впевнені ви в тому, що становище можна виправити?»[22]. Головна проблема полягала в тому, що навіть вище керівництво не мало уявлення про її справжній стан. Йому потрібна була повна свобода дій, щоб перебудувати корпорацію і повернути її до життя. Лі став босом у вересні 1979 року. Хоча корпорація «Крайслер» до кінця 70-х і опинилася у важкому стані, вона все ж зберегла давні традиції в розробці нових конструкцій і дизайну, на які можна було покластися. Корпорація вже володіла надійною дилерською мережею та першокласними конструкторськими кадрами. Так як Лі вже почав працювати в «Крайслері» і визначив для себе, що слід робити, у нього жодного разу не виникло бажання і думки про звільнення.
Вивчення стилю управління колишнього керівництва показало, що у верхніх ешелонах влади відсутня організаційна дисципліна і елементарний порядок. Корпорація функціонувала аж не як одне ціле. Вона складалася зі скупчення малих фірм, кожною з яких управляв свій директор, причому жоден з них не звертав на те, що роблять інші.
Тут не існувало ніякої системи комітетів, не було практик нарад, на яких люди б могли обмінюватися думками, тобто кожен діяв сам по собі. Збут і виробництво знаходились під наглядом одного віце-президента. Виробники будували автомобілі, ніскільки не зацікавившись думкою відділу збуту, у результаті накопичувались великі запаси і виникав фінансовий кошмар. Ніхто у всій корпорації не мав повного уявлення про те, як складаються фінансові плани і проекти, а Рада Директорів фірми «Крайслер» не отримувала ніяких фінансових звітів.
У корпорації склався нездоровий моральний клімат. Люди були залякані, морально пригнічені, моральні цінності у багатьох втрачені. Відсутній контроль за збереженням промислових секретів, породив промислове шпигунство значних розмірів. Безпека в частині збереження секретів і майна не була забезпечена.
Проблеми корпорації не вирішувалися в значній мірі тому, що керівництво не представляло собою згуртовану єдину команду. Була «некерована група індивідуальних гравців, з яких багато хто ще не опанував мистецтва гри на своїй ділянці поля». Всі віце-президенти не відповідали своєму призначенню. Кар'єрна політика була не продумана і здійснювалася дуже довільно. Протягом ряду років людей просто переміщували з місця на місце. Наприклад, співробітника, який керував мережею автосервісу і забезпеченням запчастинами в Південній Америці, перевели на посаду головного бухгалтера-ревізора. Він свою посаду ненавидів і, звичайно, виконував її без належної сумлінності і професіоналізму. Менеджери корпорації користувалися популярністю як гравці в гольф, а не як фахівці з автомобільної справи.
Низький професійний і моральний рівень персоналу безпосередньо позначався на невтішних результатах роботи. Частка «Крайслер» на американському автомобільному ринку продовжувала знижуватися, втрачалася клієнтура. Проведені дослідження показали, що майже 2/3 покупців незадоволені автомобілями «Крайслер». Здавна автомобілі марки «Крайслер» вважалися машинами для літніх людей, сприймалися як манірними і нудними, терміново були потрібні новаторські моделі.
Корпорація прославилася найшвидшими гоночними автомобілями, проте тепер фірма займала дуже слабкі позиції, особливо в Каліфорнії. Цей штат перший забезпечив розгалужену мережу швидкісних автострад, саме звідси можна було проникнути на молодіжний ринок збуту. Щоб досягти успіху слід було змінити продукцію корпорації. Спочатку був скорочений виробничий план на 50 000 автомобілів, так як були відсутні замовлення з боку дилерів і тому не вистачало місця для розміщення нових автомобілів на заводських майданчиках. У результаті, кожного місяця проводилися розпродажі. Лі розумів, що корпорація не зможе стати прибутковою, якщо не відмовитися від цієї системи, причому раз і назавжди.
Поступово дилери розібрали залишки і корпорація позбулася «збутового запасу». Через декілька років було налагоджено виробництво, кількість продукції вироблялась строго за замовленням дилерів, система набула цілісності. «Крайслер» являвся найбільшою в світі фірмою по здачі автомобілів в лізинг. Кожні шість місяців компанія викуповувала машини назад і так корпорація перетворилася на агента по продажам вживаних машин. Дилери не хотіли продавати автомобілі і тоді було прийнято рішення продавати їх зі знижками на аукціоні. За перший рік після свого перебування Лі Якокка зумів списати 88 мільйонів доларів у вигляді збитків за вживані машини.
Згодом компанія обрала альтернативний принцип: продавати машини прокатним фірмам, навіть, якщо дохід від цього буде мінімальним. Це була водночас і гарна реклама. В середньому машину напрокат брали два-три рази на тиждень і це могли собі дозволити люди з будь-яким рівнем доходу. Це допомагало звернути увагу молоді, більш заможніших людей і врешті-решт людей які б раніше ніколи не купили автомобіль марки «Крайслер».
Лі Якоккі потрібна була надійна команда професійних фахівців. Йому треба було позбутися від багатьох людей, які не мали уявлення про те, що вони роблять. Оскільки «Крайслер» гостро потребував першокласних фахівців з фінансів, Лі найняв Джералда Грінуолда, який мав талант і вправність підприємця, мав здібності аналізувати проблему і шукати шляхи її практичного вирішення. Він був потрібен для того, щоб заново створити систему фінансового контролю. Вже через 2 роки Джеррі зайняв пост № 2 у корпорації, а на його місце Лі поставив Стіва Міллера, який зумів виявити багато хороших працівників, яких колишнє керівництво не помічало. Лі швидко підвищив Сперліха в посаді, призначивши його віце-президентом, відповідальним за планування нової продукції. Через короткий час Лі висунув його на пост керівника всіх операцій компанії в Північній Америці. Хел мав вражаючу здатність прогнозувати майбутнє, передбачити, на що люди пред'являть попит через 3-4 роки. З самого початку Грінуолд і Сперли співпрацювали чудово, але дві людини ще не утворюють команду менеджерів. Лі терміново потрібно було ще більше допомоги і він вирішив запросити до себе на роботуменеджерів компанії «Форд», які вийшли у відставку. Йому потрібно було мобілізувати їх знання і здоровий глузд, щоб привести до ладу справи у фірмі «Крайслер».