КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
КАФЕДРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Курсова робота
з «Інформаційного менеджменту»
на тему:
Державна політика в інформаційній сфері України
Київ 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
1.1 Основні принципи державного регулювання відносин в інформаційній сфері
1.2 Закон України “Про інформацію” — базовий правовий акт у системі державного регулювання інформаційних відносин в Україні
1.3 Державна інформаційна політика і національні інформаційні ресурси
РОЗДІЛІІ. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
2.1 Державна інформаційна політика та інформаційна безпека України
2.2 Роль державної політики інформатизації в умовах глобалізації
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми. Революція в науково-технічній сфері призвела до появи нових видів інформаційно-комунікаційних технологій, що стали матеріальним підґрунтям глобалізаційних процесів. Інформатизація усіх сфер життєдіяльності змінила розуміння сутності феномену безпеки, джерел та характер загроз.
Становлення інформаційного суспільства та державної політики має як безсумнівні позитивні, так і певні негативні наслідки. З одного боку, пришвидшилася передача інформації значного обсягу, прискорилась її обробка та впровадження. З іншого – серйозне занепокоєння викликає поширення фактів протизаконного збору і використання інформації, несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів, незаконного копіювання інформації в електронних системах, викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків та баз даних, порушення технологій обробки інформації, запуску програм-вірусів, знищення та модифікація даних у інформаційних системах, перехоплення інформації в технічних каналах її витоку, маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю.
Інформаційний статус суспільства, набутий ним упродовж останніх десятиліть, обумовив зміну статусу інформації: вона може бути як засобом забезпечення безпеки, так, у свою чергу, і загрозою та небезпекою.
Одним із головних стратегічних пріоритетів України є розвиток інформаційного суспільства та впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади. Саме цим зумовлена актуальність забезпечення інформаційної безпеки та державної політики України з метою задоволення національних інтересів людини (громадянина), суспільства та держави в інформаційній сфері.
Тривалий час розуміння інформаційної безпеки та державної політики України в наукових та нормативно-правових джерелах ототожнювалося тільки з безпекою інформації, що значно звужувало її сутність. Саме тому, з низки питань, присвячених розгляду проблеми забезпечення інформаційної безпеки України, найбільш вивченими та дослідженими її аспектами є безпека інформації (інформаційно-технічна безпека, в нашому розумінні). Хоча сучасний розвиток вищезазначеної проблематики зумовлює необхідність більш широкого її розгляду, а саме: забезпечення інформаційної безпеки у сфері прав і свобод людини та громадянина, а також інформаційно-психологічної безпеки.
Державна політика України забезпечення інформаційної безпеки безпосередньо пов’язана з проголошенням Україною зовнішньополітичного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу. Цей процес потребує гармонізації нормативно-правових засад у багатьох сферах життєдіяльності суспільства, зокрема інформаційній. Дедалі частіше спостерігається тенденція щодо посилення співробітництва Європейського Союзу з іншими країнами саме у сфері безпеки. Крім того, глобальність і транснаціональність інформаційної проблематики потребує взаємодії та узгодженості на міжнародному рівні. Саме тому для України особливо актуальним є міжнародне співробітництво у сфері інформації.
Проблема державної політики забезпечення інформаційної безпеки України у вітчизняній науковій літературі достатньо ґрунтовно не досліджувалась. Вона розглядалася лише через висвітлення окремих її аспектів вітчизняними та зарубіжними фахівцями теорії держави та права, інформаційного права, національної безпеки, соціального управління, адміністративного права, кримінального права, міжнародного права та ін. У даному контексті слід згадати наукові розробки таких вчених, як С. Алексєєв, І. Арістова, В. Артемов, І. Бачило, Д. Белл, З. Бжезінський, К. Бєляков, В. Білоус, В. Богуш, В. Брижко, В. Вернадський, В. Гавловський, В. Голубєв, В. Горобцов, В. Гурковський, М. Гуцалюк, О. Данільян, Д. Дарендорф, О. Дзьобань, О. Дубас, В. Іноземцев, Р. Калюжний, М. Кастельс, А. Колодій, В. Колос, С. Комов, В. Копилов, В. Копєйчиков, Т. Костецька, О. Кохановська, В. Крисько, С. Кудрявцева, Н. Кушакова, М. Левицька, В. Ліпкан, О. Литвиненко, О. Логінов, В. Макаренко, Є. Макаренко, А. Марущак, І. Мащенко, О.Мурашин, Н. Нижник, М. Пендюра, В. Петренко, В. Погорілко, Г. Почепцов, П. Рабінович, М. Рассолов, С. Расторгуєв, А. Селіванов, О. Скакун, Г. Ситник, О. Соснін, Е. Тоффлер, Б. Турен, В. Цимбалюк, І. Чиж, М. Швець, Ю. Шемшученко, В. Шилінгов.
ЗасадидержавноїполітикизабезпеченняінформаційноїбезпекиУкраїнипокищонесталиціліснимоб’єктомдослідженнянауковців. У попередніх роботах порушувались важливі, але лише окремі аспекти цього явища.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – визначення теоретичних і правових засад забезпечення інформаційної безпеки України.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
− здійснити системний огляд українських і зарубіжних науково-практичних джерел щодо наукової розробленості теми;
− уточнити зміст основних понять теорії національної безпеки, а саме: „національна безпека”, „національні інтереси”, „національні інтереси в інформаційній сфері”, „інформаційна безпека”;
− виокремити складові інформаційної безпеки України та національні інтереси вінформаційнійсфері;
− охарактеризувати стан нормативно-правового забезпечення інформаційної безпеки України та окреслити головні проблеми у цій сфері.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері інформаційної безпеки України.
Предмет дослідження – засади державної політики забезпечення інформаційної безпеки України.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що інформаційна безпека держави як складова національної безпеки залежить від багатьох чинників з яких головним є попередження, виявлення й нейтралізацію тих обставин, факторів і дій, які можуть вчинити збиток чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що запропонована курсова робота є одним із досліджень, в межах якого здійснена спроба комплексної характеристики засад державної політики України.
інформаційний державний регулювання україна глобалізація
РОЗДІЛ І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ
В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
1.1 Основні принципи державного регулювання відносин в
інформаційній сфері
Сьогодні Україна переходить від індустріального суспільства до інформаційного.
На сучасному етапі інформаційна політика України здійснюється в умовах, коли концепція інформаційного суверенітету перебуває на стадії формування. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни й потребує особливої уваги, тому на сьогодні дослідження теми державної політики є актуальним.
На розвиток і захист свого інформаційного середовища та створення позитивного іміджу своїх країн у світі розвинені держави виділяють чималі кошти. У нас же ця галузь значною мірою перебуває на периферії суспільного розвитку. Нині, як ніколи, потрібно не тільки досліджувати й вивчати інформаційну галузь України, а й вживати конкретних заходів щодо відновлення та розбудови інформаційного середовища та приведення національного законодавства у відповідність зі світовими нормами.
У сучасних вітчизняних дослідженнях окремі теоретичні та практичні аспекти інформаційної політики розглянуті В. Івановим, О. Литвиненком, А. Москаленком, Г. Почепцовим, С. Чукут та ін. Проте основні завдання державної інформаційної політики в Україні потребують подальшого дослідження й розроблення. Мета цієї роботи - розглянути головні напрями та способи державної інформаційної політики в нашій державі.
Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації.
Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:
забезпечення доступу громадян до інформації;
створення національних систем і мереж інформації;
зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
забезпечення ефективного використання інформації;
сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
створення загальної системи охорони інформації;
сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України;
сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців.
Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції (ст. 6 Закону України “Про інформацію”).
Державна політика в цій сфері є основою функціонування інформації – реалізації права на пошук, отримання, передачу та використання інформації, зафіксованих у Загальній декларації прав людини та у Конституції України. Водночас інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни і тому потребує особливої уваги. Від рівня керованості національним інформаційним простором залежить стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки України. Під керованістю розуміється сучасний рівень управління галуззю, що зумовлений, насамперед, гармонізацією вітчизняного законодавства щодо інформаційної сфери з міжнародно-правовими нормами, європейськими стандартами та національними традиціями.