Прорив в галузі інформаційно-комп'ютерної індустрії, що забезпечує перетин і злиття дійсної і віртуальної реальностей, найширше впровадження “Інтернету” і використання програмування в складних суспільних і економічних процесах перетворюють світ у чітко прораховувану керовану структуру, а розвиток інформаційних технологій, які впливають на психіку людей, і моделювання людської свідомості за допомогою електронних засобів масової інформації дозволяють прийти до найжорстокішого диктату над кожною окремою особистістю.
Водночас усе більш віртуальною стає сама навколишня щодо людини соціально-економічна реальність. Частина суспільного багатства, що швидко зростає, концентрується в “фінансових пірамідах”, що розкручуються на електронних торгах без якогось зв'язку з реальною економікою. Грошові потоки замикаються у віртуально-спекулятивних операціях, що висмоктують із виробничої сфери утворюваний у ній прибуток. Все це веде до виникнення якісно нової всеохоплюючої ієрархічної структури суспільних зв'язків, що буде цілком підпорядковуватися тому, хто перший розробить її базові правила.
Перед таким загрозливим викликом стоїть зараз і Україна - політично залежна, економічно розорена, світоглядно спустошена. Ігнорувати цей виклик неможливо, а підпорядкування чужій волі означає повну втрату державного суверенітету. За цих умов, спроба копіювати чужі досягнення - даремна витрата часу.
Тому, на мою думку, визначення, правове і організаційне закріплення напрямів державної політики управління національними інформаційними ресурсами повинно випливати з об’єктивних законів розвитку інформаційної сфери та державної управлінської діяльності. Тобто, в процесі формування системи державного управління національними інформаційними ресурсами доцільно забезпечити цілісність такої системи, ієрархію побудови, стабільність організації та погодженість її зв’язків, врахуючи якость інформаційних ресурсів і засобів їх збереження, обробки і передачі.
Державна інформаційна політики має створювати умови для реалізації конституційного права громадян своєї держави вільно отримувати і використовувати інформацію для вирішення таких важливих завдань, як формування національного інформаційного простору, включення його до світового інформаційного простіру на засадах забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки і формування демократично орієнтованої свідомості.
Головною метою державної інформаційної політики стосовно національних інформаційних ресурсів, є створення необхідних економічних і соціокультурних умов та правових і організаційних механізмів формування, розвитку і забезпечення ефективного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності громадянина, суспільства й держави. Функції державного управління інформаційними ресурсами можна сформулювати, як:
розробка й прийняття політичних рішень, законодавчих і нормативно-правових актів щодо забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами та удосконалення механізмів реалізації правових норм чинного законодавства;
визначення і здійснення повноважень державних органів, органів регіонального й місцевого самоврядування щодо оперативного управління (володіння, розпорядження, користування) державними інформаційними ресурсами;
розробка і реалізація організаційних заходів і нормативно-методичного забезпечення відомчих і регіональних структур та недержавного сектора в сфері формування та використання інформаційних ресурсів за умови координації діяльності згаданих структур;
розробка і реалізація фінансово-економічних засад регулювання процесів формування та використання інформаційних ресурсів;
здійснення державної реєстрації інформаційних ресурсів, забезпечення повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на засадах використання інформації, що виникає (створюється) у процесі діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
введення технологічно та методологічно єдиних засад формування інформаційних ресурсів за результатами діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, державних підприємств і організацій для надання їх у вільний доступ громадянам і організаціям (крім інформаційних ресурсів, що мають відомості, віднесені до державної таємниці та до іншої інформації з обмеженим доступом);
забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів для діяльності державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування та державних підприємств, установ і організацій;
оптимізація державної політики інформатизації щодо забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних умов створення та застосування інформаційних технологій, інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку і ефективного використання інформаційних ресурсів та сприяння доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем;
забезпечення функціонування ефективно діючої комплексної системи захисту інформаційних ресурсів;
забезпечення захисту громадян, суспільства і держави від хибної, спотвореної та недостовірної інформації;
забезпечення розробки та застосування правових, організаційних і економічних механізмів стосовно форм та засобів обігу інформаційних ресурсів України (ринку інформації, інформаційних технологій, засобів обробки інформації та інформаційних послуг);
регулювання інформаційного співробітництва, спрямованого на забезпечення рівноправного і взаємовигідного використання національних інформаційних ресурсів у процесі міжнародного обміну, здійснення єдиної державної політики наукової підтримки системи державного управління формуванням, розвитком і використанням національних інформаційних ресурсів;
кадрове забезпечення функціонування системи державного управління національними інформаційними ресурсами;
інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері управління інформаційними ресурсами;
контроль за встановленим порядком і правилами формування, розвитку і використання інформаційних ресурсів;
нагляд за додержанням законодавства в сфері формування, розвитку, використання інформаційних ресурсів та здійснення правосуддя у сфері суспільних інформаційних відносин.
організаційно-правова система державного управління інформаційними ресурсами в контексті викладеного, на думку автора, має функціонально три основних рівні:
Перший – стратегічний рівень – є рівнем прийняття політичних рішень, законодавчого та нормативно-правового забезпечення державної політики щодо управління національними інформаційними ресурсами України.
Другий – є рівнем організаційного та нормативно-методичного забезпечення виконання законодавчих і нормативно-правових актів, координації і контролю за формуванням, поширенням та захистом інформаційних ресурсів.
Третій – виконавчий рівень, на якому забезпечується безпосередньо виконання законодавчих і нормативно-правових актів та здійснюється відомчий та територіальний нагляд за встановленим порядком і правилами формування, поширення та використання інформаційних ресурсів.
На стратегічному рівні визначаються національні інтереси та їх пріоритети в інформаційній сфері; формуються правові засади для побудови, розвитку системи національних інформаційних ресурсів та управління цією системою; на підставі головної стратегічної цілі державної інформаційної політики щодо інформаційних ресурсів визначаються функції та їх раціональне розподілення між організаційними структурами, що створюються для досягнення стратегічних цілей; формуються основні правові й організаційні засади кадрового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів стратегічного забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами; здійснюється стратегічне прогнозування розвитку інформаційної сфери та прийняття політичних і політико-правових рішень щодо удосконалення системи управління цією сферою.
Аналіз стану формування і використання інформаційних ресурсів України, що становлять на стратегічний ресурс сучасності, свідчить про наявність низки невирішених важливих проблем, пов`язаних з дефіцитом послідовності та системності впровадження заходів, спрямованих на удосконалення управління інформаційними ресурсами на стратегічному рівні. Зокрема, реальністю є те, що правотворчий процес здійснюється підчас шляхом вирішення окремих проблем в окремих законах та підзаконних актах фрагментарно, без узгодження з чинним законодавством, без враховання специфіки національної ментальності, правової культури і правосвідомості населення. Тобто, стратегічно важливою залишається проблема координації правотворчого процесу щодо формування правових засад побудови, забезпечення функціонування і розвитку системи управління інформаційними ресурсами України, а також розвитку інформаційної інфраструктури країни.
Президентом України вживаються активні заходи щодо вдосконалення системи управління інформаційною сферою. Важливе політико-правове значення мають діючі Укази Президента України “Про деякі заходи щодо захисту держави в інформаційній сфері” (22.04.98 р.); “Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою” (16.09.98 р.); “Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади” (14.07.2000 р.); “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Internet та забезпечення широкого доступу до цієї мережі” (31.07.2000 р.); “Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні” (09.12.2000 р.); “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 липня 2001 року “Про заходи щодо захисту національних інтересів у галузі зв’язку та телекомунікацій” (23.08.2001р.) та ін.