Вступ

Сучасний етап розвитку України характеризується формуванням стабільного ефективного ринкового господарства. Ринок докорінно змінює вимоги до змісту й характеру праці спеціалістів. їхня робота може бути успішною за умови, що вони здатні на основі економічних знань самостійно аналізувати ситуацію, приймати виважені рішення, нести за них відповідальність і виявляти творчу ініціативу. Щоб домогтися цього, необхідна ґрунтовна економічна підготовка, передусім з економічної теорії, яка є теоретичною й методологічною основою усіх конкретних економічних дисциплін. Саме на цій основі стає можливим розкриття закономірностей та механізму розвитку ринкової економіки і підприємництва.

Встановлення ринкових відносин, розвиток різних форм власності, істотні зміни в амортизаційній і структурній політиці зумовлюють необхідність застосування нових підходів до проблеми відтворення основних фондів та визначення інвестицій.

Мета економічного зростання і реформ, які спрямовані на її досягнення полягає у послідовному покращенню умов життя людей на основі збереження, розвитку і ефективного використання демографічних трудових природних, науково-технологічних, матеріальних і фінансових ресурсів. При цьому не тільки держава повинна відповідати перед громадянами за їхній рівень життя, а й громадяни на основі демократизації суспільства — таранної свободи і відносин власності — мають відповідати за своє матеріальне забезпечення. Головний вектор здійснюваних економічних реформ і направлений у соціальну сферу.

1. Прогнозування, планування та регулювання діяльності підприємств

1.1 Теоретичні засади і принципи прогнозування та планування

Прогнозування і планування є найважливішим інструментом державного регулювання економіки у країнах з розвиненою ринковою моделлю економіки. Ефективне використання цих важелів визначає високі темпи соціально-економічного розвитку, науково-технічного і технологічного прогресу, високий рівень життя населення.

Перехід української економіки від директивно-планового управлінню до функціонування на ринкових засадах об'єктивно потребує вдосконалення прогнозування і планування економічного й соціального розвитку Прогнози і плани мають бути всебічно обґрунтованими, забезпечувати прийняття ефективних управлінських рішень, а також відповідати вимогам сучасної світової економічної практики. Особливо важливе значення при цьому мають макроекономічні прогнози. їх використовують у процесі формування державної соціально-економічної політики та бюджету. Макроекономічні розробки є орієнтиром для суб'єктів економічної діяльності при прийнятті рішень на мікрорівні.

Прогнозування у широкому трактуванні розглядають як передбаченні.

Передбачення випереджує відбиття дійсності і засноване на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. Залежно від ступеня конкретності й характеру впливу на досліджувані процеси розрізняють такі його форми: гіпотеза, прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення. На її основі розглядають закономірності та причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів або процесів.

Під прогнозом розуміють систему науково обґрунтованих уявлень про можливий стан об'єкта в майбутньому, шляхи його розвитку в перспективному періоді. Прогноз порівняно з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки будується не тільки на якісних, а й на кількісних показниках. Прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії, тому порівняно з гіпотезою є достовірнішим. Процес розробки прогнозу називають прогнозуванням.

Планування являє собою процес наукового обґрунтування цілей, пріоритетів, напрямів економічного розвитку, визначення шляхів і засобів досягнення. На практиці воно реалізується у вигляді розробки планів.

План — це документ, що містить систему кількісних і якісних показників комплекс різноманітних заходів, спрямованих на вирішення соціально-економічних завдань. Відмітною рисою плану є визначеність кількісно і у часі термінів виконання.

Прогноз і план взаємодоповнюють один одного.

Принципи — вихідні положення формування прогнозів і обґрунтуванні планів з точки зору їх цілеспрямованості, системності, структури, логіки організації розробки.

Методи охоплюють способи і прийоми, що використовуються при розробці прогнозів, планів, програм. Вони виступають як засоби, що дають можливість реалізувати методологічні принципи прогнозування і планування.

Логіка — упорядкована послідовність дій при проведенні прогнозних розрахунків та обґрунтуванні планових рішень.

Складовою частиною методології є методика.

Методика — це сукупність конкретних способів і прийомів, що використовуються для проведення конкретних прогнозних або планових розрахунків. Основні методологічні принципи прогнозування і планування такі: прогнозування планування виробництво інвестиційний

принципи альтернативності — проведення багатоваріантних прогнозних розробок (альтернатив). За цим принципом в основу прогнозу має мути покладений найкращий варіант з двох чи кількох можливих;

принцип системності — передбачає дослідження кількісних і якісних закономірностей в економічних системах, побудова такого ланцюга, ланки ..кого в логічній послідовності спрямовані на досягнення певної цілі; принцип цілеспрямованості та пріоритетності — кожний прогноз (план) повинен мати цільовий характер, а як пріоритетні виділяють галузі економіки і соціальної сфери, що визначають розвиток господарської системи в цілому. Принцип пріоритетності реалізується у тісному взаємозв’язку з принципом комплексності та соціальної орієнтації; принцип збалансування та пропорційності — дотримання балансового співвідношення з народногосподарськими пропорціями (загальноекономічними, між- і внутрішньогалузевими, територіальними, зовнішньоекономічними).

Особлива увага у перехідному періоді має зосереджуватися на формуванні та дотриманні загальноекономічних пропорцій. Це співвідношення між попитом і пропозицією, споживанням і нагромадженням, доходами і витратами держави, грошовою масою і товарними ресурсами, виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, зростанням продуктивності праці та заробітної плати тощо. Порушення цих пропорцій викликає негативні явища в економіці (інфляцію, спад виробництва тощо).

Міжгалузеві пропорції характеризують співвідношення між різними галузями економіки. Встановлюються вони за допомогою міжгалузевого балансу.

Внутрішньогалузеві пропорції регулюють співвідношення між окремими видами технологічно споріднених виробництв (наприклад, у металургійній промисловості між виробництвом коксу, чавуну і сталі).

Територіальні пропорції характеризують співвідношення між регіоні ми і відбивають розміщення виробництва на території країни.

Зовнішньоекономічні пропорції — це співвідношення між виробництвом продукції всередині країни та обсягами експорту та імпорту товарів;

принцип поєднання галузевого і регіонального розвитку передбачає, що прогнози і галузеві плани розробляються з врахуванням інтересів певної території та раціонального використання місцевих ресурсів.

При розробці планів на основі прогнозів необхідно дотримуватися певних вимог: оптимальність — такий варіант плану, який передбачає досягнення кінцевого результату за найменших витрат ресурсів і часу;

визначеність — встановлені показники та інші умови мають бути максимально конкретизовані;

реалізація цілей і завдань має досягатися завдяки скоординовані діям усіх учасників процесу, дотриманні синхронності та послідовності організаційній роботі. Частиною прогнозу або плану є програма.

Програма — узгоджений за ресурсами, виконавцями і сторонами документ, що стосується здійснення комплексу соціально-економічних та інших завдань і заходів, спрямованих на вирішення певної мікро- та макроекономічної проблеми. Як правило, в таких програмах обґрунтовані певні концепції.

Концепція — провідна ідея, загальний зміст якої націлений на досягнення визначених прогнозом, планом або програмою показників.

Розроблені прогнози, плани, програми, концепції стосовно певних суб'єктів господарювання (малих і великих підприємств, галузей, регіоні, держав і груп держав) поділяють на такі, що орієнтовані на мікро-, мезо- та макрорівень. У цілому вони визначають економічну стратегію країни.

Найбільш поширеними формами планування є директивне, стратегічне і індикативне.

Директивне планування має обов'язковий, жорсткий характер, передбачає передусім використання командно-адміністративних важелів та інструментів для обов'язкового втілення в життя визначених цілей і завдань Цей тип планування реалізується через видання відповідних адміністративно-обов'язкових документів — законів, указів, наказів, розпоряджень, зі безумовне виконання яких встановлений поточний і кінцевий контроль із застосуванням суворих заходів до виконавців.

В сучасній розвиненій економіці найбільш поширеними є стратегічне та індикативне планування.

Стратегічне планування — процес визначення цілей і значення економічних показників з найважливіших напрямів соціально-економічного розвитку країни (галузі, об'єднання, підприємства тощо) на середній термін або тривалу перспективу з розробленим механізмом їх реалізації. При стратегічному плануванні враховують чинники внутрішнього і зовнішнього середовища, що визначають характер економічних перетворень, стабільність економіки, рівень життя населення, природоохоронні заходи тощо. враховуючи відносно тривалий період (20—25 і більше років), стратегічне планування в основному виконує функції активного прогнозування економічного розвитку.

Прогнозування, планування та регулювання діяльності підприємств (стр. 1 из 4)

Вступ

1. Прогнозування, планування та регулювання діяльності підприємств

1.1 Теоретичні засади і принципи прогнозування та планування