Реалізація розглянутих принципів формування й функціонування соціальної економіки потребує наукового обґрунтування основних проблем, які вона вивчає.
До них належать:
- динаміка народонаселення: умови і можливості збільшення його чисельності;
- територіальне розміщення: середовища проживання людей, природно-кліматичні умови;
- свобода переміщення: міграція населення, вибір місця проживання й праці;
- економічне середовище: потенційні робочі місця й заробітки для економічного активного населення;
- освітньо-культурна сфера: загальна середня і вища освіта, виховання, робочі місця для викладачів, учителів, студентів;
- сфера науки і наукового обслуговування: оптимальне співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень;
- сфера охорони здоров'я, спорту, туризму, охорони праці: шляхи ширення загальних і професійних захворювань, травматизму, нещасних випадків на виробництві.
Соціальна економіка тісно пов'язана з комплексом наук, що мають відношення до економіки та управління народним господарством і соціальної сфери наведено в додатку 4.
Для з’ясування механізму функціонування економічної системи і прояву її конкретних суспільних форм у господарській діяльності слід ураховувати складові економічних взаємин, а з огляду на це можна визначити, наскільки конкретна економічна система відповідає панівній соціально-економічній формі і що являє собою ця форма. Кожній державі властиві свої проблеми функціонування і розвитку власної економічної системи. Тобто в кожній конкретній економічній системі існують свої структуроутворювальні складові, які конституюють економічну систему з урахуванням стану наявних суспільних інститутів. Такими складовими є планування і власність, а також комплекс інших складових, що стосуються ринку, підприємництва, грошового господарства, бюджету, зовнішньоекономічної діяльності. Кожний з цих елементів має свою специфіку, а їхня комбінація формує конкретну економічну систему. Саме це не дає змоги сліпо скопіювати економічну систему одних держав іншими.
У сучасних економічних системах цей процес відбувається під мобілізуючим і спрямовуючим впливом держав. Саме держава — найефективніший інститут, який гарантує успіх трансформації одного соціально-економічного устрою в інший.
Основоположною складовою економічної системи є власність. Теорія відносин власності є теоретичною основою з’ясування специфіки економічної системи. Саме ці відносини визначають господарську поведінку людей і регламентують їхні дії як суб’єктів господарювання у прийнятті рішень. Панівна форма власності зумовлює соціально-економічний зміст економічної системи, проте, яка б форма власності не царювала, економічна система може стабільно та ефективно розвиватися тільки в тому разі, якщо індивідуальні інтереси узгоджуються із суспільними без будь-яких зовнішніх примусових чинників.
Концепція соціального ринкового господарства була розроблена в Німеччині, а в економіку запроваджена зусиллями Л. Ерхарда. Соціальне ринкове господарство постало формою організації економіки, що спирається на соціалізоване товарне виробництво, забезпечує взаємодію між виробництвом та споживанням за допомогою ринку, державного регулювання економіки, суспільних інститутів та гарантує соціально-економічну стабільність суспільства.
Соціальні системи — це своєрідний стан матеріальних елементів із власною структурою, особливою формою організації та зв’язками між структурними ланками.
Саме суспільство, а отже, і суспільна система, перебуває в постійному розвитку в напрямі ускладнення та вдосконалення, що притаманно всім матеріальним складним системам, у тому числі й соціальній.
Соціально-економічна система розвивається через еволюцію продуктивних сил і відновлення економічних взаємин, які створюють умови для подальшого розвитку продуктивних сил. Сучасність соціально-економічної системи визначається темпами розвитку продуктивних сил, а це свідчить про досконалість економічних взаємин.
Економічні системи більшості країн світу мають за першочергові цілі забезпечення високого рівня зайнятості населення; стабільного рівня цін, низького і помірного рівня інфляції; стійкого економічного зростання.
Насамперед вибираємо функцію «Прямоугольник», з’являється вікно «Создание рисунка». На полотні малюнка створюємо автофігуру «Прямокутник», за допомогою миші і розтягуємо її до потрібних розмірів. Так ми створили прямокутник. Цей прямокутник копіюєм за допомогою клавіатури або за допомогою контекстного меню. На прямокутниках створюємо за допомогою функції «Надпись» на панелі «Малювання», створюємо текстові поля, які заповнюємо потрібним текстом. На панелі «Рисование» за допомогою функції «Заливка» вказуємо параметр «Нет заливки».
Потім на вікні «Полотно» вибираємо функцію «Подобрать розмер», і потім якщо треба «Изменение масштаба рисунка»
За такою самою технологією створюємо ще одну схему, яка має невеликі відмінності в розмірахпрямокутників, полотна і надписів.
Прогнозування і планування є найважливішим інструментом державного регулювання економіки у країнах з розвиненою ринковою моделлю економіки. Ефективне використання цих важелів визначає високі темпи соціально-економічного розвитку, науково-технічного і технологічного прогресу, високий рівень життя населення.
Передбачення випереджує відбиття дійсності і засноване на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. Залежно від ступеня конкретності й характеру впливу на досліджувані процеси розрізняють такі його форми: гіпотеза, прогноз, план.
Планування являє собою процес наукового обґрунтування цілей, пріоритетів, напрямів економічного розвитку, визначення шляхів і засобів досягнення. На практиці воно реалізується у вигляді розробки планів.
Найбільш поширеними формами планування є директивне, стратегічне і індикативне.
Директивне планування має обов'язковий, жорсткий характер, передбачає передусім використання командно-адміністративних важелів та інструментів для обов'язкового втілення в життя визначених цілей і завдань.
Стратегічне планування — процес визначення цілей і значення економічних показників з найважливіших напрямів соціально-економічного розвитку країни (галузі, об'єднання, підприємства тощо) на середній термін або тривалу перспективу з розробленим механізмом їх реалізації.
Індикативне планування є робочим інструментом з реалізації цілей, визначених у стратегічному плані з урахуванням конкретної економічної ситуації.
На всіх підприємствах незалежно від форм власності застосовувати прогнозування і планування економіки в умовах ринкових відносин.
1. Антикризисное управление: Учеб. — М., 2000.
2. Антикризисный менеджмент. — М., 1999.
3. Афанасьев С. В. Давид Рикардо. — М., 1988.
4. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К., 1995.
5. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси. — К., 2002.
6. Бутук А. И. Экономическая теория. — К., 2000.
7. Гальчинський А. С, Геєць В. М., Кінах А. К., Семиножен-ко В. П. Інноваційна стратегія українських реформ. — К., 2002.
8. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. — 2-е изд. — М., 2001.
9. Гелбрейт Д. Экономические теории и цели общества. — М., 1978.
10. Грейсон Дж. К. (мл.), О'Дейл К. Американский менеджмент на пороге XXI века: Пер. с англ. — М., 1991.