Вчені, котрі досліджують процеси формування професійної етики спеціальних категорій державних службовців, справедливо зосереджують увагу на деяких негативних моментах організації управлінських відносин, які залежать від керівника у сфері мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.
Соціально-психологічні дослідження показують, що останнім часом у службовій сфері набули поширення маніпулятивні методи роботи. Керівник, маніпулюючи підлеглим, грає на його слабостях і реалізує свої меркантильні інтереси [5, с. 187]. Такий підхід перешкоджає прояву самостійності й ініціативності в роботі, гальмує модернізацію мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Для його подолання, “щоб мета й завдання діяльності органів правопорядку стали б особистими цілями й завданнями роботи кожного їх співробітника [4, с. 171], необхідно викорінити ряд негативних морально-психологічних явищ, що наявні в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців.
У сучасних умовах недисциплінованість, неузгодженість, послаблення організаторської роботи, низький рівень управлінської культури переважної більшості керівників від вищої до початкової ланки управління організаціями, відомствами, відсутність різноманітності стратегій поведінки та складових ресурсів менеджменту, зниження вимогливості, інші подібні явища можуть викликати більш серйозні негативні наслідки, ніж раніше [2, с. 123].
Як уже відзначалося вище, вплив керівника на діяльність органу, підрозділу в цілому і на формування мотивації підлеглих безпосередньо ґрунтується не тільки на його офіційних повноваженнях, але й на особистому авторитетові, тобто має дві складові: формального керівника та неформального лідера. Найоптимальнішим є тип керівника з високим офіційним, професійним та особистим статусом. Кожен керівник – це особистість зі своїм характером, своїм баченням проблеми, досвідом і знаннями. Але це не виключає необхідності для кожного керівника відповідати певним загальним вимогам, які досить часто впливають на подальшу роль у формуванні мотивації діяльності підлеглих. Насамперед, це компетентність в охороні правопорядку та боротьбі зі злочинністю, глибоке розуміння особливостей поставлених завдань, вірність присязі, ідейна загартованість та патріотизм. Керувати – це значить примусити вірити в необхідність того, що належить зробити [7, с. 136].
У Концепції адміністративної реформи в Україні однією з принципових засад функціонування виконавчої влади в демократичній, соціальній, правовій державі є “відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені” [6]. У Концепції також зазначено, що реформування процедур управління (адміністративного менеджменту) мотивацією діяльності спеціальних категорій державних службовців має враховувати такі вимоги: на всіх структурних рівнях виконавчої влади обов’язково визначаються особи (посади), що приймають рішення і персонально відповідають за них з відповідним розподілом прав і відповідальності; особа, яка приймає рішення, повинна нести відповідальність за невирішені проблеми, за бездіяльність щодо запобігання виникненню збитків.
Досягнення подібного ефекту мотивації є одним з найважливіших завдань керівника і сприяє розвитку позитивної мотивації в діяльності підлеглих. До майстерності мотивації, яка і відіграє значну роль у формуванні мотивації діяльності підлеглих, крім правової, політичної, філософської та економічної підготовки керівника, мають прямий стосунок знання фізіології та психології, соціології та медицини, етики й педагогіки, ораторської майстерності. У таких керівників добре розвинуте вміння спілкуватись і позитивно впливати на колег і підлеглих, орієнтуватися в деталях розвитку ситуації, поєднувати у своїй діяльності слово і справу. Вони знають, чого хочуть, і роблять те, про що говорять, їм через це й більше довіряють.
У п. 9 Концепції розвитку законодавства про державну службу наголошується на підвищенні відповідальності державних службовців за дотримання законодавства, кваліфіковане та своєчасне виконання посадових обов’язків, ефективне використання фінансових та інших ресурсів держави, удосконалення механізмів запобігання виникненню обставин, що сприяють проявам корупції і зловживанням на державній службі, конфліктам матеріальних та інших особистих інтересів, впорядкування видів стягнень, які можуть застосовуватись до державних службовців, процедури проведення службового розслідування, причин їх дисциплінарних правопорушень, а також притягнення до відповідальності таких осіб, що безперечно є проявами мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців [16].
Дотримання встановленого порядку мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців, суворе і бездоганне виконання наказів керівників (начальників) є узагальнюючою характеристикою професійних якостей їх працівників. Ця якість відіграє настільки ж важливу роль, як і компетентність. Так, якщо компетентність характеризує змістовну (фахову) підготовку працівника, то поняттям дисципліна охоплюється службова сумлінність і надійність працівника, його відповідальність і вміння діяти в чітких межах, визначених письмовими та усними наказами, розпорядженнями та вказівками вищих керівників (начальників) [8, с. 176].
Керівник повинен мати в постійному користуванні законодавчі та нормативні акти, що регламентують ефективність мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Жоден керівник не може стати гарним організатором, якщо він не вміє працювати з людьми. Ця робота вимагає вміння чітко визначати цілі, завдання і функції, встановлювати права посадовим особам, що керують підрозділом, приймати рішення і організовувати їх реалізацію, здійснювати дієвий контроль, ефективно використовувати сили і засоби. Людина може вважатися керівником тільки тоді, коли вона здатна організувати підлеглий їй колектив на успішну реалізацію поставлених цілей і завдань та вміє організувати себе.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об’єктивності під час проведення оцінювання результатів службової діяльності; дотриманням законності й статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового й начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби [5].
Аналізуючи норму цієї статті, знову звертаємо увагу, що керівник (начальник) має постійно бути прикладом у додержанні законності та дисципліни, бездоганному виконанні вимог присяги, статутів, наказів і норм моралі, розвивати і підтримувати у підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов’язків, почуття честі та гідності, заохочувати розумну ініціативу, самостійність у службі, суворо карати за недбалість, що, у свою чергу є засобами підвищення ефективності мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців. Особливу увагу начальник має приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, додержанню статутних відносин між ними, згуртуванню колективу, своєчасному встановленню причин проступків підлеглих і запобіганню їм, створенню обстановки нетерпимого ставлення до порушників дисципліни, тобто сприяти досягненню позитивної мотивації в діяльності підлеглих, підвищенню рівня їх самооцінки і відданості своїй справі.
Фундаментальна теорія завжди підкріплюється надбаннями практики реалізації мотиваційних норм у досліджуваній діяльності, результативність якої прямо залежить від професійних навичок та вмінь спеціальних категорій державних службовців, чия безпосередня управлінська діяльність позитивно висвітлюється у засобах масової інформації. Ефективність реалізації адміністративно-правових норм у процесі мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців повною мірою залежить від: рівня правової свідомості та правової культури, законності та дисципліни учасників управлінських відносин; сучасності та об’єктивності юридичних норм, які забезпечують правове регулювання процесу управління на високоякісному рівні; чіткого розподілу повноважень керівників та підлеглих, їх перспективної та ретроспективної відповідальності щодо реалізації завдань і функцій при досягненні поставлених перед органами внутрішніх справ цілей – охорони громадського порядку, громадської безпеки, захисту прав і свобод громадян, власності в усіх її формах, збереження існуючого конституційного ладу, безпеки миру й безпеки людства та екологічної безпеки в країні [11, с. 176].
Позитивною в мотивації діяльності спеціальних категорій державних службовців є ситуація, коли керівники підрозділів і служб поза своєю основною роботою за принципом безперервності навчання встигають займатися науково-дослідною роботою, тобто навчаються в магістратурі або ад’юнктурі. Поєднання практики з наукою є фактором найвищої професійної правової культури, що сприяє успішній діяльності цих осіб на керівних посадах. Такі фахівці мають бути освіченими у сферах організаційно-управлінської, оперативно-розшукової, оперативно-економічної, адміністративно-правової, кримінально-виконавчої, слідчої, “дізнавальної” або експертно-криміналістичної діяльності тощо. Вони за допомогою свого авторитету та правильних управлінських дій-рішень виступають гарантом дисципліни та законності в поведінці об’єкта управління, оптимізують шляхи досягнення цілей, які стоять перед державними службовцями [5, с. 177].