Документ як засіб комунікації
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ І. Сутність документної комунікації в соціумі
1.1 Документна комунікація як підсистема соціальної комунікації
1.2 Поняття документної комунікації
1.3 Бар'єри документної комунікації в суспільстві
Розділ ІІ. Документ в соціальній комунікації
2.1Функціональне визначення поняття "документ"
2.2 Функція документа у соціальній комунікації
ВИСНОВКИ
ГЛОСАРІЙ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє інформація. Вона поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить комунікації.
Комунікація - обмін інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між людьми. Інформація - це відомості, призначені для передачі в процесі соціальної комунікації.
Головною умовою існування та розвитку суспільства є соціально - комунікаційна діяльність. Без спілкування, обміну інформацією між індивідами неможливі інтелектуальна еволюція людства, розвиток виробництва, збагачення соціальної пам'яті, нові досягнення матеріального і духовного життя. Сучасні дослідники соціогенезису доводять, що соціальна комунікація - це глибинний базис матеріального виробництва та необхідний фактор прогресу будь-якого виду суспільного устрою. Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій є документна комунікація - процеси і засоби обміну інформацією у суспільстві за допомогою документів. Вона забезпечує рух соціальної інформації у часі і просторі шляхом створення, зберігання та розповсюдження документів. Документна комунікація виникла на певному етапі соціального прогресу людства і нині охоплює всі сфери суспільного життя.
Над питанням дослідження соціальної документно-комунікаційної системи працювали такі відомі науковці як Ю.Н. Столяров, А.В. Соколов, А.А. Солянник, Н.Б. Зиновьєва. Великий внесок в розроблення цієї проблеми внесли Н.М. Кушнаренко, Г.М. Швецова - Водка.
Розділ І. Сутність документної комунікації в соціумі
1.1 Документна комунікація як підсистема соціальної комунікації
ДК є однією з основних підсистем соціальної комунікації, тобто системою обміну інформацією між двома і більш людьми.
Залежно від каналу передачі повідомлень соціальні комунікації прийнято ділити на неформальні і формальні. Неформальні комунікації встановлюються між відправником і споживачем безпосередньо — шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, а формальні — через спеціально створені суспільством організації і установи: систему друкарських видань, бібліотеки, інформаційні служби і ін.
Вся документна інформація рухається по формальних каналах комунікації. До основних офіційних каналів документної комунікації відносяться: видавнича, книготоргова, бібліографічна і інформаційна діяльність, бібліотечна, архівна і музейна справа. Кожна з цих сфер як об'єкт своєї діяльності розглядає документ в його співвідношенні із споживачем. Розрізняються між собою названі структури ДК орієнтацією на різні види документів, формами і методами їх обробки і представлення споживачеві.
Залежно від чисельності тих, що спілкуються в структурі соціальної комунікації виділяється двостороння комунікація (коли учасники поперемінно виступають в ролі то комуніканта, то реципієнта), групова комунікація (об'єднує порівняно невелике число людей так, що комунікант в змозі враховувати особливості і реакцію кожного з реципієнтів) і масова комунікація.
Масові комунікації — офіційні структури поширення інформації (повідомлень) на чисельно великі і розосереджені аудиторії. До масових комунікацій відносяться друк, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапис і інші канали передачі інформації.
Матеріальною передумовою виникнення масових комунікацій в першій половині XX ст. стало створення технічних пристроїв, що дозволяють здійснювати швидку передачу і масове тиражування великих об'ємів словесної, образної і музичної інформації. Провідна роль засобів масової інформації в формуванні громадської думки відбивається в їх визначенні як "четвертій владі". Кожен із засобів масової інформації має свою знакову систему. Друк або преса — письмове слово і візуальний образ. Радіо використовує усну мову і музику. Телебачення синтезує усне слово, рухоме зображення і музику.
INTERNET— відносний новий інформаційний засіб, що поступово знаходить межі засобів масової інформації. Комунікації через цю міжнародну систему використовують письмову мову в інтерактивному режимі, гіпертекст (пошук зв'язаних текстів за словами початкового текста), звук мови і музики, а також анімацію — рухомі кольорові образи.
Документ в масовій комунікації виконує дуже важливу функцію, будучи одночасно засобом соціального спілкування, нагромадження знань і соціального досвіду, а також регламентації суспільного життя.
1.2 Поняття документної комунікації
Поняття "Документна комунікація", "система документних комунікацій", "документно-комунікаційна система" є базовими для документознавства, знаходятся на стадії свого становлення. Документною комунікацією (ДК) називатимемо комунікацію, опосередковану документом, побудовану на обміні документами між двома або більш людьми. ДК є підсистемою соціальної комунікації.
Документ виник і існує в документно-комунікаційному процесі, тобто в такій комунікації (зв'язки між об'єктами реального світу), в якій від одного суб'єкта (відправник) до іншого (споживач) передається документна інформація (тобто інформація, що міститься в документі). Передача документної інформації в суспільстві називається соціальною ДК. Її відправником і споживачем є людина або група людей, суспільство в цілому. У соціальній ДК документна інформація, виступаюча засобом комунікації, зафіксована на матеріальному носієві. Інакше кажучи, ДК — це процеси або способи поширення (передачі) інформації в суспільстві, здійснювані за допомогою документів.
У ДК як засіб комунікації виступає документ — матеріальний (речовий) об'єкт, на (в) якому соціальна інформація зафіксована, що дозволяє її зберігати, а також передавати в часі і просторі разом з матеріальним носієм. Елементарна модель соціальної документної комунікації представлена на мал.
Модель соціальної документної комунікації
Комунікант, це відправник документного повідомлення, автор. Реципієнт, це отримувач повідомлення (читач, слухач). Між комунікантом і реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого зв'язок неможливий. По цьому каналу від комуніканта до реципієнта передається комунікат – документне повідомлення. Документну комунікацію можна вважати здійсненою тільки в тому випадку, коли реципієнт (отримувач) отримав закодовану інформацію та декодував її.
При цьому, кодування - це представлення ідеї, яку прагне донести до одержувача коммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, що перекладають ідею на мову, зрозумілу реципієнту. Процес кодування в значній мірі суб'єктивний, оскільки залежить від особи кодуючого.
Декодування повідомлення - це переклад його на мову одержувача. Воно визначається особистим сприйняттям одержувача, його здатністю розпізнавати і інтерпретувати коди, використані для передачі ідеї. Адекватність сприйняття повідомлення носить певною мірою суб'єктивний характер і може варіювати від нуля до ста відсотків. Так, незнання іноземної мови зводить можливість декодування іншомовного повідомлення до нуля. А наявність схожого професійного, життєвого досвіду у відправника і одержувача збільшує адекватність сприйняття. Приведена схема є спрощеною. Насправді від автора (комуніканта) до споживача (реципієнта) веде набагато більш складний шлях, на якому відбувається процес створення, розповсюдження, зберігання і використовування документа, доступу приймача, до документарного повідомлення тощо.
Місце документа в соціальній документній комунікації обумовлено його функцією передачі повідомлення від комуніканта до реципієнта. Будь-який документ як елемент документної комунікації можна охарактеризувати по формулі "хто, що, по якому каналу, кому, з якою ефективністю повідомляє". Цей перелік питань став відомим як "формула Ласвелла". Часто її зменшують до мінімуму: "хто, про що, кому".
Таким чином, документ є засобом (каналом) передачі інформації, якщо його розглядати як елемент комунікаційного процесу в цілому, або джерелом інформації (комуні кантом), якщо його розглядати з позиції реципієнта.
Документно – комунікаційна система обслуговує без виключення всі сфери людської діяльності. Ця система включає в себе цілий ряд спеціально створених суспільних інститутів: редакційно – видавнича справа, науково – інформаційна та бібліографічна діяльність та ін. сформульовані відповідні документні структури: бібліотеки, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, архіви тощо.
1.3 Бар'єри документної комунікації в суспільстві
Жодна з видів комунікації не може існувати без бар'єрів, що перешкоджають її руху. Що є інформаційними бар'єрами? Яким чином їх можна класифікувати? У найзагальнішому вигляді інформаційні бар'єри діляться на об'єктивні, тобто що виникають і існують незалежно від людини, і суб'єктивні. У свою чергу, останні можна розділити на:
а) бар'єри, що створюються джерелом, і
б) бар'єри, що виникають за рахунок приймача інформації.
У дослідницькій літературі зазвичай виділяється до десяти і більш інформаційних бар'єрів. Найбільш значимими з них є: просторові (географічні) бар'єри; міжчасові (історичні) бар'єри; державно-політичні, режимні, відомчі і бюрократичні бар'єри; економічні, технічні, семантичні (термінологічні), мовні (національно-мовні) бар'єри; ідеологічні, психологічні бар'єри.