Упрвління ризиками (стр. 2 из 3)
Зазначимо, що підприємствам в Україні притаманне прагнення до здійснення масштабних і тривалих інвестиційних проектів. Це не завжди себе виправдовує з економічного погляду. Йдеться про те, що здійснення інвестиційних програм робить можливим оптимізацію структури інвестицій та раціональний розподіл їх у часі. Це певною мірою знімає проблеми вибору дисконтної ставки та врахування інфляції. Зрештою, динамічні методи оцінки інвестиційних проектів є досить зручним інструментом прийняття інвестиційних рішень. Однак при їхньому застосуванні слід враховувати висловлені застереження, що стосуються особливостей економіки.
На стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування зазвичай невідомо, як буде фінансуватися проект, не відомі джерела фінансування, не визначена більшість суб'єктів інвестиційної діяльності. Техніко-економічне обґрунтування для того і складається, щоб залучити акціонерів і кредиторів до фінансування проекту. Саме з такою метою на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування проводиться оцінка фінансової здійсненності проекту й оцінка ймовірності його здійснення. Отже, головний інструментарій для оцінки проектів такий: фінансові показники здійсненності проекту; показники економічної ефективності; аналіз чутливості; аналіз беззбитковості; оцінка ймовірності; економічна оцінка проекту.
Найхарактернішими показниками фінансової здійсненності проектів є коефіцієнт співвідношення довгострокових запозичених коштів і акціонерного капіталу; коефіцієнти покриття, абсолютної ліквідності, покриття довгострокових зобов'язань, співвідношення між дебіторською і кредиторською заборгованостями.
Оцінка чутливості інвестиційного проекту
Інвестиційний проект розробляється на базі цілком певних пропозицій щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації виробленої продукції, цін на товари, часових рамок проекту. Залежно від якості й обґрунтованості цих пропозицій майбутній розвиток подій, пов'язаних з реалізацією проекту, завжди неоднозначний. Це основна аксіома будь-якої підприємницької діяльності.
Суб'єкти господарювання діють в умовах невизначеності, тобто неоднозначного розвитку конкретних подій у майбутньому, неможливості передбачити основні величини і показники діяльності підприємства, у тому числі впровадження інвестиційного проекту. Невизначеність – це об'єктивне явище, яке, з одного боку, є умовою будь-якої підприємницької діяльності, а з іншого – причиною постійної загрози втрати будь-якого підприємця. Повне виключення невизначеності, тобто створення однозначних умов ведення бізнесу, – настільки бажане явище для кожного підприємця, наскільки і неможливе. Водночас невизначеність не можна трактувати тільки як негативне явище, оскільки на етапі трансформації ринкової економіки вона може створити додаткові можливості, які неможливо було передбачити на початку впровадження інвестиційного проекту. В цілому фактор невизначеності оцінюється зі знаком «мінус» в підприємницькій діяльності.
Отже, запорука успіху реалізації інвестиційного проекту полягає в умінні прийняття рішень в умовах невизначеності. Найбільш простий спосіб прийняття рішення – довіряти власній інтуїції. На жаль, у країнах з перехідною економікою, в тому числі й в Україні, це поки що єдиний реальний спосіб. У нинішній ситуації успіх повністю залежить від таланту підприємця (фінансового менеджера чи керівника підприємства, організації, установи). Однак навіть найбільш талановитий бізнесмен, уже досягнувши успіху, не може оцінити, скільки додаткових можливостей він втратив на шляху до цього успіху і в скільки разів його успіх був би більшим, якби він використав усі ці додаткові можливості. Але крім додаткових можливостей в майбутньому можуть також виникати додаткові загрози для господарювання, оскільки неможливо передбачити та спрогнозувати, як може вплинути на впровадження інвестиційного проекту зміна факторів зовнішнього середовища (нормативно-законодавча база, податкове законодавство; падіння попиту на продукцію, що випускається; стихійні лиха; аварії; ціна на ресурси та інші форс-мажорні обставини) діяльності підприємства. А оскільки менеджер відповідає, можливо навіть і матеріально, за цей прогноз, то відповідальність змушує його приймати досить песимістичні рішення. Разом з тим майже завжди можна визначити інтервал значень (більш чи менш широкий), в який прогнозний показник обов'язково потрапить. У цьому випадку ступінь його відповідальності знижується, тому що він напевно буде правий.
Отже розглянуті вище методи не вирішують усіх проблем. Менеджер, який прогнозує конкретний показник проекту, перекладає свою відповідальність на плечі особі, що приймає рішення відносно проекту в цілому. В умовах невизначеності такого однозначного рішення немає, а можливі інтервали значень за кожним з параметрів інвестиційного проекту породжують інтервал значень показника ефективності, серед яких – це точка беззбитковості (мертва точка, поріг рентабельності, критичний обсяг тощо). З'являються нові фактори, які визначають прийняття рішення і насамперед – фактор ризику, тобто можливість втрати підприємством частини своїх ресурсів, зниження запланованих доходів чи виникнення додаткових видатків у результаті здійснення діяльності.
Аналіз беззбитковості – невід'ємна частина інвестиційного проектування. Це дозволяє виявити основні проблемні місця проекту для досягнення заданого прибутку, що забезпечить необхідну ефективність інвестиційного проекту.
Метою аналізу чутливості інвестиційного проекту є порівняльний аналіз впливу факторів на ключовий показник інвестиційного проекту, наприклад обсяг продажу, витрати, ціни продажу товарів тощо.
Практичний досвід показує, що найбільш ефективні ті проекти, згідно з якими виробництво функціонує на рівні, близькому до рівня повної потужності. Однак, незважаючи на це, деякі проекти збиткові протягом перших декількох років після їх реалізації. З роками ситуація поліпшується, тоді як інші проекти й далі працюють у збиток. Причин таких поганих результатів може бути безліч, наприклад: затримки в реалізації, дефекти у схемі проекту, дефіцит основних елементів, погана якість сировини, недостатній обсяг ринку, незадовільна якість продукції, цінова політика та ін. Якщо проект функціонує на низькому рівні використання виробничих потужностей, то доходи не можуть покрити всіх витрат. Коли рівень використання виробничих потужностей зростає, з'являється надія, що можна досягти ситуації, коли загальні доходи будуть дорівнювати загальним витратам.
Аналіз беззбитковості (або аналіз витрат, прибутку й обсягу виробництва та продажу) – це аналітичний підхід щодо вивчення взаємозв'язку витрат та доходів при різних рівнях продажу.
Визначення умов беззбиткової роботи підприємства або визначення «точки беззбитковості» є ні чим іншим, як визначенням вартості обсягу продажу продукції, при якому підприємство покриває свої витрати на виробництво та реалізацію продукції без отримання прибутку та збитку.
Малюнок 1 – Визначення критичного обсягу реалізації
ризик інвестиція беззбитковість
В цьому випадку точка перетину Д з прямою виторгу від реалізації (Вр) із сукупними витратами (Всп) відмічає так званий критичний виторг, за якого немає ані прибутку, ані збитків. Точка Е вказує, яким при цьому має бути обсяг реалізації (продажу), який має назву критичний обсяг реалізації, тобто підприємство за такого обсягу реалізації не отримує прибутку та не несе збитків.
Встановити умови беззбитковості роботи підприємства потрібно на основі валової маржі, яку ще називають доходом після покриття постійних витрат:
, 
,
де Мв – валова маржа, грн.,
Вр – виторг від реалізації, грн.,
Впер – перемінні витрати, грн.,
А – відсоток валової маржі до виторгу від реалізації,
Ц – ціна за одиницю продукції, грн./од.
Графічно це виглядає таким чином, як зображено на малюнку 2.
Малюнок 2. – Визначення критичного виторгу від реалізації
Фізичний сенс маржі полягає в тому, що вона показує прибуток, який підприємство отримує після покриття постійних витрат. Коли ці витрати дорівнюють маржі, то результат діяльності підприємства нульовий. У зв’язку з цим дуже корисно знати критичну рентабельність. Вона визначається за наступною формулою:
,
де Впост – постійні витрати, грн.,
Мпр – відсоток прибутку до виторгу від реалізації,
Rn – поріг рентабельності або критична рентабельність.
Критична рентабельність обсягу продажу визначається за формулою:
або 
,
де Rn – критичний обсяг реалізації,
Ц – ціна за одиницю продукції, грн./шт.
Впер.ср. – середні перемінні витрати, грн.
Впост – постійні витрати, грн.
Під час визначення рівня збитковості, необхідно також знати, в яких межах можна зменшити обсяг виторгу без зміни розміру прибутку. Для цього рекомендують визначати запас фінансової стійкості. Він представляє собою суму, на яку підприємство може дозволити собі зменшити розмір прибутку, не виходячи при цьому із зони прибутку. Запас фінансової стійкості (Зст) визначається за формулою: