Питання вибору ефективного стилю керівництва (стр. 2 из 4)

Класифікація призначена для постійного використання в будь-якій науці або галузі практичної діяльності,зазвичай як підстав поділу в класифікації вибирають ознаки,істотні для даних предметів.

Велика кількість класифікацій стилю керівництва в теорії свідчить про складності цього соціального явища.

Учені застосували три підходи до визначення ефективного стилю лідерства: підхід з позиції особистих якостей, поведінковий підхід і ситуаційний.

Підхід з позиції особистих якостей - згідно з позиції особистих якостей,відомої також під назвою теорії великих людей, кращі з керівників мають певний набір загальних для всіх особистих якостей,і якщо б ці якості могли бути виявлені, люди могли б навчитися виховувати їх у собі і тим самим ставати ефективними керівниками.

Деякі з цих вивчених рис - це рівень інтелекту і знання,вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність,соціальний і економічний висока ступінь впевненості в себе.

Поведінковий підхід - створив основу для класифікації стилів керівництва. Згідно поведінкового підходу до лідерства, ефективність визначається не особистими якостями керівника, а швидше його манероюповедінки по відношенню до підлеглих.

У поведінковому підході виявляються два основних напрямки в стилі керівництва: 1. Перше-характеризується мінімальним ступенем, до якої керівник делегує своїм підлеглим свої повноваження, прагненням досягти цілей будь-якої ціною не надаючи ніякого або мінімум довіри співробітникам. 2. Друге - визначається прагненням лідера досягти цілей шляхом створення ділової довірчої обстановки в колективі.

У першому випадку стиль знаходиться в межах від авторитарного доліберального, а в другому - від орієнтованого на справу до орієнтованогона людину.

Авторитарний стиль - відрізняється надмірною централізацією влади, прихильністю до єдиноначальності в гіпертрофованих формах, самовладним рішенням не тільки великих, але і порівняно дрібних питань життя колективу, свідомим обмеженням контактів з підлеглими.

Керівник, що дотримується цього стилю, догматичний, неодмінно жадає підпорядкування людей своїй волі, не терпить заперечень і не прислухається до іншої думки, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії, вимагає пунктуального проходження його вказівками робити, що велено. Якщо і проводяться наради, то лише для дотримання формальності, бо рішення у керівника готові ще до наради.

Критику не виносить і не визнає своїх помилок, однак сам любить покритикувати. Дотримується тієї думки, що адміністративні стягнення - кращий спосіб впливу на підлеглих з метою досягнення високих трудових показників. Працює багато, примушує працювати й інших, у тому числі і в позаурочний час.

В цілому для керівника - автократа характерний недолік поваги до оточуючим.

Автократ навмисне апелює до потреб більш низького рівня своїх підлеглих, виходячи пропозиції, що це той самий рівень, на якому вони оперують. Дуглас Мак Грегор називав передумови автократичного керівника по відношенню до працівників теорій «Х». Відповідно до теорії «Х»,керівники такого типу виходять з того, що:

1. Люди з самого початку не люблять трудиться і при будь-якій можливості уникають роботи. 2. У людей немає честолюбства, і вони намагаються позбавитися від відповідальності, віддаючи перевагу, щоб ними керували. 3. Більше всього люди хочуть захищеності. 4. Щоб змусити людей працювати, необхідно використовувати примус, контроль і загрозу покарання.

На основі таких вихідних пропозицій, автократ максимально централізує повноваження, не дає працівникам самостійно приймати рішення, тримає в руках все управління, може виявляти психологічний тиск, як правило, погрожувати.

Демократичний стиль - на відміну від автократичного, припускає надання підлеглим самостійності, сумірною їх кваліфікації таки виконуваних функцій, залучення їх такими видами діяльності, якпостановка цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створення необхідних для виконання роботи передумов і справедлива оцінка їх зусиль, повага до людей і турбота про їхні потреби, заохочення ініціативи та творчої активності, турбота про інформованості підлеглих, уміння рахуватися з думками та порадами підлеглих.

Керівник демократичного стилю в усій своїй діяльності особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи підлеглим вирішувати усі інші. Він намагається частіше радитись з ними і прислухатися до думки колег, не підкреслює своєї переваги і розумно реагує на критику, не йде від відповідальності ні за власні рішення, ні за помилки виконавців. Керівник демократичного стилю вважає своїм обов'язком постійно і грунтовно, зповною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ іперспективи розвитку колективу. При такій системі спілкування набагато легше мобілізувати підлеглих на реалізацію поставлених перед ними завдань, виховувати в них почуття справжніх господарів.

Керівник - демократ орієнтується на можливості підлеглого, на його природне прагнення до самовираження шляхом реалізації свого інтелектуального та професійного потенціалу. Дуглас Мак Грегор назвав передумови демократичного стилю теорією «У»:

1. Праця - процес природний. Якщо умови сприятливі, люди не тільки візьмуть на себе відповідальність, вони будуть прагнути до неї. 2. Якщо люди залучені до організаційних цілей, вони будуть використовувати самоврядування і самоконтроль. 3. Залучення є винагороди, зв'язаного з досягненням мети. 4. Здатність до творчого рішення проблем зустрічається часто, а інтелектуальний потенціал середньої людини використовується лише частково.

Виходячи з цього, демократичний керівник віддає перевагу механізму впливу, які апелюють до потреб більш високого рівня. Потреби в приналежності, високої мети, автономії і самовираження.

Ліберальний стиль - невмішувальний стиль керівництва. Відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативність і постійне очікування вказівок зверху, небажання брати на себе відповідальність за рішення і за наслідки, коли вони несприятливі, обережність у справах, рішеннях, невпевненість у соєю компетентності і у своєму становищі, непослідовність у діях, легко піддається впливу оточуючих,схильний поступатися обставинами і миритися з ними, у взаєминах з підлеглими ввічливий і доброзичливий, допомагає у вирішенні їхніх проблем.

Користується цим стилем керівник мало втручається у справи підлеглих і взагалі не виявляє особливої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами. Як правило, він непослідовний в діях, легко піддається впливу оточуючих, може безсерйозних підстав скасувати раніше прийняте рішення. Керівник – ліберал готовий вислуховувати критику і міркування, але здебільшого виявляється неспроможним реалізувати підказані йому слушні думки. Підлеглі маючи в своєму розпорядженні велику свободу дій, користуються цим на свій розсуд,самі ставлять завдання і вибирають способи їх рішень. У результаті перспектививиконання роботи виявляються у великій залежності від інтересів інастрою самих працівників. (Рис. 1)

У розвиток ідей Д. Мак-Грегора щодо стилю керівництва, висловлених у вигляді теорій "X" та "Y", у 1981 р. У. Оучі висунув теорію "Z". Вихідним пунктом концепції Оучі є положення про те, що людина — основа будь-якої організації, і від неї насамперед залежить успіх її функціонування.

Згідно з цією теорією "Z" ефективне управління має охоплювати працівників усіх рівнів, розглядаючи їх як одну велику сім'ю. Як у будь-якій ідеальній сім'ї, вони працюють у повній злагоді, наближаючись до єдиної мети. Менеджери, котрі дотримуються теорії "Z", вважають, що, якщо працівники відчувають почуття спільноти і причетності до колективу, вони скоріш за все будуть працювати на совість і з великим ентузіазмом прагнуть досягти найкращого кінцевого результату. Теорія "Z" передбачає задоволення потреб нижчих рівнів в ієрархії Маслоу, турботу про добробут працівників. Вона також відповідає потребам середнього рівня, оскільки враховує особливості процесу формування колективу. Нарешті, вона передбачає задоволення потреб вищих рівнів, дає змогу брати на себе відповідальність та брати участь у прийнятті рішень. Теорія "Z" достатньо ефективна, бо вона прагне охопити потреби всіх рівнів. Теорію "Z" часто називають японським управлінням, тому що її, як правило, пов'язують із прийомами, які було найбільш послідовно впроваджено в бізнес японськими фірмами.

Головними передумовами теорії "Z" є такі теоретичні положення: у мотивах людей поєднуються соціальні та біологічні потреби; люди надають перевагу роботі в групі та груповому методові прийняття рішень; має існувати індивідуальна відповідальність за результати праці; краще неформальний контроль за результатами праці на основі чітких методів і критеріїв оцінки; на підприємстві має постійно відбуватися ротація кадрів із постійною самоосвітою; краще повільна службова кар'єра з просуванням при досягненні людьми відповідного віку; адміністрація проявляє постійну турботу про працівника і забезпечує йому довгостроковий або довічний найм; людина — основа будь-якого колективу, і саме вона забезпечує успіх організації.

Теорія "Z" описує доброго працівника, який хоче (надає перевагу) працювати в групі та має стабільну мету діяльності на довгострокову перспективу. Ліберальний стиль управління характеризується тим, що керівник не бере активної участі в керуванні колективом, який постійно очікує вказівок зверху і навіть вимагає їх. Для виконання будь-якої роботи керівнику нерідко доводиться умовляти своїх підлеглих, сам же він нечасто береться за виконання складної справи, а прагне уникати її. Нерідко прагне до зниження своєї відповідальності, контролює роботу від випадку до випадку, відрізняється низькою вимогливістю до підлеглих.