Вступ
Проблема розвитку корпоративного управління на сьогоднішній день досить актуальною в Україні так як їх кількість в Україні з кожним роком зросту. Взагалі то корпоративне управління – це система відносин, яка визначає правила та процедури прийняття рішень щодо діяльності господарського товариства та здійснення контролю, а також розподіл прав і обов'язків між органами товариства та його учасниками стосовно управління товариством.Корпоративне управління визначає розподіл прав і обов'язків між різними учасниками корпорації, а саме: спостережною радою банку (радою директорів), керівництвом (правлінням) банку, акціонерами та іншими зацікавленими сторонами (для банків – перш за все вкладниками та іншими кредиторами), а також правила та процедури прийняття рішень щодо справ банку. У такий спосіб забезпечується визначення та виконання завдань організації та моніторинг її діяльності. Основна мета корпоративного управління – забезпечити чесний та прозорий бізнес, відповідальність та підзвітність усіх залучених до цього сторін. Успішний розвиток корпоративного сектора в Україні тісно пов’язаний з розвитком цивілізованого корпоративного управління. Удосконалення корпоративного управління забезпечить вітчизняному та іноземному інвестору надійний захист прав власності, виробництву – ресурси для подальшого розвитку, державі – ефективне управління процесами на ринку цінних паперів.
Таким чином метою моєї роботи проаналізувати стан корпоративного управління в Україні.
Об’єктом є корпоративне управління
Основним завданнями є:
проаналізувати стан та перспективи розвитку корпоративне управління в Україні; розглянути особливості сучасного корпоративного управління; з’ясувати суть ефективного корпоративного у правління в Україні
1. Корпоративне управління: стан та перспективи
Корпоративна форма бізнесу – явище порівняно нове, котре виникло як відповідь на певні вимоги часу. За офіційними даними, кількість акціонерних товариств в Україні на кінець 2009 року склала близько 32 тис., з них 11 тис. – публічні і майже 21 тис. – приватні. Загальний обсяг виробництва акціонерних товариств в Україні складає близько 75% ВВП країни.
Під поняттям корпоративне об’єднання розуміють не тільки акціонерні товариства, що виступають як самостійні юридичні особи, але і групи юридичних або самостійних господарських підприємств, що ведуть спільну діяльність на основі консолідації активів або договірних (контрактних) відносин для досягнення загальних цілей.
Створення великих високотехнологічних корпоративних структур має ряд досить важливих переваг у порівнянні з підприємствами малого і середнього бізнесу та відіграє значну роль у формуванні ефективної структури економіки України й у посиленні економічної і науково-технічної інтеграції. Тенденція до об’єднання суб’єктів господарювання відбиває об’єктивну необхідність їхнього розвитку. Великі корпорації сприяють стійкості економічного співробітництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, координації діяльності промислових структур за допомогою засобів внутрішньофірмового управління, що, у свою чергу, обумовлює необхідність дослідження механізму корпоративного управління.
Розглядаючи сучасний економічний стан України можна з впевненістю сказати, що проблема розвитку корпоративного управління є досить актуальною. Саме тому необхідно зробити аналіз існуючих систем корпоративного управління з метою вибору найбільш досконалої. У таблиці 1 наведені переваги та недоліки чинного корпоративного законодавства в питанні балансування інтересів міноритарних і мажоритарних акціонер
Табл. 1. Переваги та недоліки чинного корпоративного законодавства в питанні балансування інтересів міноритарних і мажоритарних акціонерів
| Переваги | Недоліки |
| -забезпечення міноритарним акціонерам права мати представників у складі виконавчих органів та інших органів управління товариством за допомогою кумулятивного голосування;– гарантована законодавством можливість міноритарних акціонерів продати належні їм пакети акцій за ринковою вартістю – після проведення необхідної оцінки. | -власники більше 60% акцій можуть особисто проводити збори акціонерів або ігнорувати ініціативи інших акціонерів;– великі акціонери залишають за собою право вирішувати питання в ущерб інтересів дрібних акціонерів;– відсутня чітка регламентація захисту прав дрібних акціонерів у випадку банкрутства або ліквідації товариства;– вимога розкриття інформації про реальних власників акціонерного товариства багато в чому носить декларативний характер і в результаті залишається проблема «закулісних ігор» з акціями акціонерного товариства. |
управління корпоративний
Таким чином ми бачимо, що на даному етапі розвитку корпоративного управління в Україні спостерігається більше недоліків аніж переваг корпоративного законодавства в питанні балансування інтересів міноритарних і мажоритарних акціонерів
Початком формування корпоративних об’єднань вважають масштабне здійснення в Україні безкоштовної приватизації, яка призвела до створення на багатьох підприємствах акціонерних моделей, характерною рисою яких є домінуюча роль акціонерів – працівників ВАТ.
Однак, як виявилося, на практиці такий підхід не завжди сприяє стимулюванню більш ефективної роботи ВАТ, і поки що приватна власність у формі тих акціонерних товариств, які створені у процесі приватизації, не довела своєї переваги над державною.
Другу групу, яка, на відміну від держави-акціонера, присутня зараз на всіх приватизованих ВАТ, становлять акціонери – керівники підприємств. Головний інтерес представників цієї групи полягає у збереженні своїх посад і влади всередині акціонерного товариства.
До третьої групи увійшли акціонери – працівники підприємства. Її представники ставали власниками акцій «рідних» об’єктів із декількох причин Ця група практично позбавлена самостійності, що спричинено некомпетентністю та залежністю від керівництва ВАТ.
Серед інших акціонерів українських ВАТ у першу чергу треба виділити стратегічних інвесторів, які цілком свідомо купували значні пакети акцій з метою отримання контролю над підприємством. Дії цих акціонерів у багатьох випадках також характеризуються певною жорсткістю.
Найбільш незахищеною групою акціонерів є юридичні особи (портфельні інвестори) та фізичні особи, що володіють незначними пакетами акцій. Ці акціонери в першу чергу зацікавлені в розвитку підприємства, підвищенні ліквідності акцій та зростанні їхньої ринкової вартості
Існують й інші чинники, що заважають нормальному розвитку ВАТ. До них слід віднести закритість фондового ринку щодо отримання повної інформації про емітентів акцій. Відсутність відкритої інформації про власників акцій не дає можливості адекватно реагувати на зміни ситуації у структурі власників, узгоджувати свою політику у ході підготовки акціонерних зборів.
На мою думку, одним із найважливіших чинників ефективного розвитку корпоративних відносин є відносини всередині підприємства, або корпоративна культура. На жаль, сьогодні ці відносини ще далекі від належного рівня через постійні конфлікти між менеджментом підприємства та його акціонерами, між власниками малих та великих пакетів акцій, між стратегічним інвестором та іншими акціонерами.
Аналіз проблем бізнесу різних корпорацій показує, що їхня наявність пов’язана не з дисбалансом влади, а з помилковими стратегічними рішеннями. Баланс влади – лише необхідна і досить важлива основа для побудови ефективної системи корпоративного управління. Сутність же системи полягає в ефективності рішень, насамперед стратегічних. Система корпоративного управління має бути побудована таким чином, щоб вона могла попереджати появу стратегічних помилок, а за умови їх виникнення – ефективно їх коректувати. В результаті процес прийняття стратегічних рішень повинен бути істотно змінений.
Збалансована система корпоративного управління є практично непрацездатною в динамічному нестійкому розбалансованому корпоративному зовнішньому середовищі. Прагнення до ефективності в межах такої системи припускає тільки один шлях – концентрацію капіталу – і тим самим істотне зниження конфлікту інтересів. Фактично це шлях поступового виведення за рамки корпоративних процесів носіїв інших інтересів.
2. Особливості сучасного корпоративного управління
Ефективність корпоративного управління стає вирішальним фактором успішної роботи компаній в ринковихумовах. Для багатьох компаній, фінансових інститутів, бірж і урядів країн ця вимога ринку є на сьогодні однією з головних. За відсутності ефективної структури, що визначає взаємини ради директорів, виконавчого органу та акціонерів, українські компанії та економіка в цілому будуть постійно стримуватися в своєму розвитку нестачею капіталу.
На шляху підвищення ефективності корпоративного управління в Україні вже здійснено перші кроки. Зокрема, нещодавно запропоновано впровадження концепції так званого «незалежного директора» спостережної ради, яка є новою для всього українського корпоративного сектору. Незалежний директор – це особа, незалежна від керівництва та основних акціонерів, яка може бути об'єктивною при оцінці ситуацій та неупередженою, є нейтральним представником акціонерів меншості та усіх зацікавлених сторін і діє лише в інтересах корпорації. Спостережна рада, що працює належним чином, здатна неупереджено консультувати, контролювати керівництво, виходячи з об'єктивної оцінки стану справ у компанії/банку. Це спрацьовує навіть коли корпорацією (банком) управляє її найбільший акціонер. Незалежні директори дають Спостережній раді змогу повною мірою здійснювати незалежний та об'єктивний контроль керівництва компанії/банку.Зметою вдосконалення корпоративного управління в українських банках в 2005 році Міжнародною фінансовою корпорацією був організований проект «Корпоративне управління в банківському секторі України», що мав на меті допомогти українським банкам уникнути небезпеки, яку являють собою слабкі Спостережні ради. П'ять банків-клієнтів цього Проекту і призначили до своїх Спостережних рад незалежних директорів. Цими банками є «ТАС-Комерцбанк», «Укргазбанк», «Дністербанк» (Львів), «Мегабанк» (Харків) та «Укргазпромбанк».