Схемні посадові оклади підвищуються також:
- працівникам закладів та підрозділів для лікування лепрозних та психічних хворих, хворих на алкоголізм, наркоманію та інших закладів і підрозділів з особливо небезпечними для здоров'я та особливо важкими умовами праці — на 25 і 15%;
- працівникам, які працюють з вірусом імунодефіциту людини — на 60%;
- працівникам, зайнятим оглядом та наданням медичної допомоги тим, хто постраждав у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, — на 25%.
Передбачається ще цілий ряд інших підвищень схемних посадових окладів згідно з Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та соціального захисту населення.
Крім того, передбачаються різні види доплат:
- доплати за роботу в нічний час — в розмірі 35% годинної тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Нічним уважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
- доплати за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт — до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника;
- доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника — до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника та інші.
Основним документом, згідно з яким установлюються посадові оклади медичних працівників, є тарифікаційний список, який складають одночасно з кошторисом.
Заробітну плату адміністративно-господарського персоналу розраховують згідно із затвердженими посадовими окладами.
Працівники установ охорони здоров'я можуть преміюватися за досягнення кращих результатів у роботі за встановленими показниками. На зазначені цілі керівник установи охорони здоров'я має право використовувати визначений для установи за кошторисом фонд заробітної плати.
Підготовка спеціалістів
Система підготовки лікарів передбачає три ступені: лікар загального фаху, спеціаліст після інтернатури, магістр медицини. На післядипломному етапі в обов'язковій для всіх "випускників медичних та фармацевтичних факультетів вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації одно- чи дворічній інтернатурі спеціалісти отримують спеціалізацію із п'ятдесяти лікарських та провізорських спеціальностей.
У 1996—1998 рр. створено нові навчальні плани і програми інтернатури з усіх лікарських спеціальностей, з підвищення кваліфікації лікарів на передатестаційних циклах — більше ніж зі 100 спеціальностей. Розроблено і затверджено ВАК України 82 програми кандидатських іспитів із медичних і біологічних фахів. •
Практично відпрацьовано плани щодо суттєвого подальшого реформування інтернатури, але на цій освітній післядипломній ділянці є ще чимало проблем. Вони переважно пов'язані з дуже раннім державним розподілом на роботу випускників вищих навчальних закладів. Студентів зараз розподіляють для майбутнього працевлаштування на початку випускного курсу, в основному за заявками управлінь охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, а до роботи вони приступають лише через 2—-3 роки — після закінчення інтернатури.
За цей час відбувається дуже багато змін і в системі охорони здоров'я (змінюються та скорочуються посади), і в сімейному стані майбутніх лікарів. Випускників потім перерозподіляють. Тому часто інтернатура проходить формально, адже дуже багато інтернів не впевнені, чи будуть вони працювати за своїм фахом. Немає також єдиної відповідальності за якість підготовки інтернів, бо їх курують і практикуючі лікарі закладів охорони здоров'я, і науково-педагогічні працівники вищих навчальних закладів.
Пріоритетом залишається сімейна медицина. Для підготовки сімейних медсестер впроваджено дворічний бакалаврат на базі загальносестринської освіти. Підготовка сімейних лікарів проводиться у дворічній інтернатурі, шестимісячних циклах перепідготовки працюючих лікарів та через півтора-дворічні очно-заочні форми навчання, коли кожен квартал лікар приїжджає на 1 міс на черговий навчальний цикл. Водночас є важливим процес реструктуризації лікарських посад і введення в регіональних, медичних закладах посад сімейних лікарів/лікарів загальної практики.
У вищих навчальних закладах галузі охорони здоров'я вперше в країні, ще в 1993 р., введено магістратуру як форму підготовки фахівців найвищої кваліфікації. Із 1997 р. магістратура поєднана з інтернатурою. Інтерни, які одночасно закінчують магістратуру із захистом магістерської роботи, отримують право вступу до аспірантури на клінічні кафедри без необхідного дворічного лікарського практичного стажу.
У системі медичної післядипломної освіти України протягом багатьох років існує спеціальна дворічна очна форма підвищення кваліфікації спеціалістів на держбюджетній основі — клінічна ординатура, яка з 1998 р. діє за вдосконаленим положенням про її проведення.
Продовжують розвиватись аспірантура та докторантура як форми підготовки науково-педагогічних кадрів.
Уведено систему безперервної післядипломної медичної освіти, за якої кожен фахівець зобов'язаний кожні п'ять років проходити протягом 1 міс підготовку на спеціальному передатестаційному циклі в закладах і на факультетах післядипломної освіти. Така підготовка завершується складанням уніфікованого тестового екзамену на відповідність певній лікарській кваліфікаційній категорії.
Освіта і клінічна робота
Введено в дію у 1997 р. нове положення про клінічну лікарню. Воно регулює питання на місцях щодо закриття та перепрофілізації клінічних кафедр. Нині 342 лікарням, центрам, поліклінікам та диспансерам різного підпорядкування наказом міністра охорони здоров'я України надано статус клінічних. Варто зауважити, що питання перепрофілізації клінічних ліжок чи їх скорочення не можуть тепер самовільно вирішуватися на місцях. Для цього необхідне погодження МОЗ, щоб уникнути можливого волюнтаризму і суб'єктивізму окремих керівників.
Чітко визначено, хто в клінічній лікарні є відповідальним за лікувальний процес. Відповідно до п. 4.2 Положення про клінічну лікарню керівник клініки — завідувач профільної кафедри нарівні з завідувачами відділень несе відповідальність за рівень, обсяг та якість лікувально-діагностичної роботи на всіх клінічних базах кафедри. І це справедливо, адже працівники кафедри зобов'язані вести лікувально-діагностичний процес обсягом до 50 % від норми навантаження лікаря-ординатора (п. 5.3.1 Положення), за що вони у вищому навчальному закладі отримують відповідну заробітну плату.
Керівник клініки разом із головним лікарем відповідної клінічної бази затверджує графік чергувань співробітників кафедри й ординаторів відділень (п. 4.7 Положення). До речі, завідувачі відділень повинні призначатися лише за погодженням із керівником клініки (п. 2.5.1 Положення).
Для посилення громадського контролю за наданням медичної допомоги та розширення ролі медичної громадськості у нормотворчому процесі створено Національну федерацію професійних медичних об'єднань (добровільне об'єднання понад двадцяти лікарських асоціацій країни) та асоціацію медичних сестер України.
Підготовка лікарів у непрофільних вузах
Тенденція розширення підготовки лікарів в освітніх закладах поза межами Міністерства охорони здоров'я з'явилася на початку 90-х років у так званих класичних університетах Міністерства освіти та в приватних інститутах. Хоча в 1996—1997 рр. і припинили своє існування п'ять приватних "самостійних" вищих медичних навчальних закладів (у Дрогобичі, Рівному, Чернівцях, Полтаві та Харкові), поки що проблемою є підготовка лікарів для сфери охорони здоров'я, але без замовлення МОЗ України в університетах системи Міносвіти і науки, особливо в Харкові та Дніпропетровську.
Список використаної літератури
1. Василик О. Д., Павлюк К. В. «Державні фінанси України» // Підручник – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 688с.
2. Підаєв А. В., Пономаренко В. М., Вороненко Ю. В. Медична освіта та кадрове забезпечення в системі охорони здоров'я. – К.: Здоров’я, 2003 – 162 с.
3. Крамаренко В. І. Менеджмент: Навчальний посібник. – К.: ЦУМ, 2000. – 248 с.
4. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: Підручник – К.: Академвидав, 2003. – 608 с.