Незважаючи на стабільне зростання валового внутрішнього продукту на 5,9% в 2007 р., 9,2% – у 2008, і 4,6% – у 2009 р., економіка України проходить етап трансформування до ринкової і все ще залишається за своєю суттю перехідною, про що свідчать, у першу чергу, слабка ринкова інфраструктура, нестабільна та недосконала нормативна база, активне адміністративне регулювання економіки, яке шкодить створенню конкурентного середовища. Внаслідок того, що в країні не сформувалися ефективно діючі ринкові механізми регулювання економіки, не закінчився процес перерозподілу власності, не усталилися і моделі корпоративного управління і контролю.
Організаційним формуванням корпоративного типу, як складним системам, поряд із характерними для всіх підприємств на етапі трансформації економіки суперечностями, властиві і деякі специфічні особливості, які, за певних обставин, можуть стати причиною конфліктів і кризи на підприємстві, а, з іншого боку, можуть зіграти ролі ключового фактора успіху і стимулу розвитку.
Невідповідність існуючої системи корпоративного контролю запитам сучасної системи корпоративного управління обумовила проведення досліджень для уточнення сутності, завдань, суб`єктів і об`єктів корпоративного контролю.
Корпоративний контроль – специфічна форма контролю в корпораціях, він охоплює не тільки внутрішні управлінські взаємовідносини, а й зовнішні. Корпоративний контроль неможливо трактувати у вузькому значенні, його слід розглядати з позицій діалектичного розвитку, різних точок зору і у взаємозв`язку з іншими управлінськими функціями.
Важливо зазначити, що акціонери, кредитори, громадськість, державні органи не управляють АТ у загально-прийнятому сенсі (виробництвом, збутом, персоналом), а впливають на нього переважно за рахунок тих елементів, що є об`єктами їхніх інтересів. Функції управління планування, організацію, мотивацію, контроль та координацію здійснюють менеджери. Термін «контроль» як функція управління має інший смисловий відтінок, аніж цей же термін, який визначає взаємовідносини АТ та його акціонерів. Як функція управління, контроль – це управлінська діяльність, завдання якої полягає в кількісній та якісній оцінці та обліку результатів роботи організації. В цьому контексті контроль встановлює міру відповідності (факту плану чи нормі), тобто має інформаційний, оціночний аспект.
Контроль, що здійснюється за господарським товариством власниками, керівництвом та державними органами, має на меті надання надійної інформації зацікавленим особам (акціонерам, керівництву, інвесторам, працівникам, суспільству) та забезпечення захисту і збереження цінних ресурсів, і особливо вкладеного капіталу. Контроль здійснюється системою, яка за умови належного функціонування включає правовий режим, прийняття управлінських рішень, права власників, надійну фінансову звітність та корпоративну культуру.
Фактично систему корпоративного контролю можна також розглядати як систему «стримувань і противаг», яка необхідна для забезпечення консолідованої функціонально управлінської конфігурації підприємства, коли дотримується принцип інституційного розподілу та функціональної взаємодії гілок влади. Ефективна система стримувань і противаг, що визначає повноваження кожного учасника корпоративних взаємовідносин, рівність їх прав є складовою частиною корпоративного управління і побудована на загальних принципах розкриття інформації, підзвітності керівництва, розподілу обов`язків і належного внутрішнього контролю.
В.Миловідов та І.Шиткіна корпоративний контроль визначають як володіння такою кількістю прав в акціонерному товаристві, яка забезпечує постійний вплив на прийняття стратегічних управлінських рішень, визначення та формулювання таких рішень. Таким чином, контроль в цьому визначенні асоціюється з власністю на акції та можливістю управління такою власністю.
З таких позицій підходять до визначення поняття корпоративного контролю і більшість вітчизняних дослідників, які поняття системи корпоративного управління ототожнюють з поняттям системи корпоративного контролю і проводять її розгалуження на інсайдерську та аутсайдерську, або англоамериканську, західноєвропейську (німецьку), і японську, додаючи до цього переліку перехідну, притаманну країнам з перехідною економікою. Такий підхід властивий для робіт В.Євтушевського, Г.Козаченка, А.Воронкової, Е.Коренєва та інших. При цьому автори не враховують, що система управління, притаманна підприємству, зумовлює характер здійснення управлінської функції контролю в корпорації, а отже ототожнювати ці два поняття некоректно.
О.Радигін, М.Старовойтов відносять корпоративний контроль до одного з ключових механізмів корпоративного управління, розглядаючи концентрацію пакету акцій як корпоративний контроль, перехід якого шляхом злиття чи поглинання можна використовувати для підвищення ефективності корпоративного управління.
Г.Назарова робить висновок, що проблема контролю над власністю визначає характер взаємовідносин між суб`єктами корпоративного контролю і саме властиві українському суспільству відносини власності зумовлюють розподіл влади, політику кожного підприємства та його стратегічний розвиток. Т.Долгоп`ятова теж погоджується, що в ринкових умовах механізми корпоративного управління спрямовані на забезпечення реалізації прав власності та формування відповідних структур корпоративного контролю.
Оскільки в науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття корпоративного контролю, а існуючі визначення можуть бути піддані критиці, ми пропонуємо наступні визначення поняття корпоративного контролю та системи корпоративного контролю.
Корпоративний контроль – це управлінська функція корпорації, що полягає у здійсненні найоптимальнішим з точки зору витрат ресурсів та досягнення очікуваних результатів шляхом відстеження відхилень та корекції управлінських рішень, що впливають на баланс інтересів учасників корпоративних взаємовідносин, забезпечення ефективного зворотного зв`язку, тобто функції «діяльність корпорації – власник».
Система корпоративного контролю це складова система корпоративного управління, призначена для збалансування інтересів учасників корпоративних взаємовідносин у процесі їх участі в корпоративній діяльності, основними підсистемами якої виступають системи зовнішнього та внутрішнього контролю, включаючи підзвітність та комунікації.
Завдання системи корпоративного контролю полягає у виявленні відхилень від чинних законів, стандартів, а також порушень принципів корпоративного управління, а отже законності, ефективності, доцільності та економності управління ресурсами, і у приведенні системи корпоративного управління до функціонування у потрібному руслі. Відносини корпоративного контролю проявляються і у виявленні відхилень від прийнятих в суспільстві, визначених чинним законодавством та нормативно правовими документами акціонерного товариства стандартів корпоративної поведінки.
На нашу думку, консолідована і гнучка система корпоративного контролю складається з двох підсистем – внутрішньої і зовнішньої – і відповідних компонентів:
Зовнішня підсистема корпоративного контролю включає:
- систему регулятивних органів, повноваження та обов`язки яких, критерії взаємовідносин з учасниками ринку чітко визначені, як і забезпечено прозорість ієрархії взаємовідносин між ними;
- систему детальних стандартів діяльності учасників, прав інвесторів, корпоративної практики;
- широку диверсифіковану систему санкцій, що можуть застосовуватися до порушників чинного законодавства, стандартів корпоративної поведінки, балансу інтересів зацікавлених у діяльності АТ осіб. При цьому міри відповідальності мають бути не тільки чітко визначені в чинному законодавстві та внутрішніх нормативних документах АТ, але і варіюватися від дуже поміркованих до надзвичайно жорстких;
- систему розкриття інформації (або забезпечення прозорості діяльності компанії) в інтересах зацікавлених у діяльності АТ осіб.
Внутрішня підсистема корпоративного контролю включає систему раціонального розподілу влади і відповідальності (обов`язків та підзвітності) та систему належного внутрішнього контролю.
Внутрішній контроль, як управлінська функція, здійснюється на всіх рівнях управління. Система внутрішнього контролю, як відзначає В.Бурцев, орієнтується на забезпечення стійкого становища корпорації на ринку; визнання організації суб`єктами ринку та громадськістю; на своєчасну адаптацію систем виробництва та управління організації до динамічного зовнішнього середовища.
Внутрішній контроль організації передбачає визначення фактичного стану об`єкта контролю, порівняння фактичних даних із запланованими, оцінку виявлених відхилень та ступеню їх впливу на функціонування організації; виявлення причин зафіксованих відхилень; створення інформаційної бази для прийняття корегуючих рішень.
Таким чином, метою внутрішнього контролю в корпорації є інформаційне забезпечення системи корпоративного управління для формування ефективних рішень щодо подальшого її функціонування та розвитку.
В.Бурцев особливістю внутрішнього контролю вважає його двоїсту роль в процесі управління організацією, а саме, що в результаті глибокої інтеграції контролю та інших елементів процесу управління на практиці неможливо визначити коло діяльності для робітника таким чином, щоб він відносився лише до одного елемента управління без його взаємозв`язку та взаємодії з контролем. Тому всі управлінські функції інтегровані з контрольною і елемент контролю присутній на кожній стадії управління.