Комерційний розрахунок відображає відносини, які склалися у суспільстві. Ці відносини грунтуються на приватній власності і виникають між підприємствами (фірмами) та суспільством, між підприємницькими структурами, всередині самих підприємств в галузях виробництва та реалізації матеріальних благ. Комерційні відносини вторинні, похідні від відносин, які склалися в суспільстві, і повторюють їх у господарській практиці.
Спосіб реалізації цих відносин - це метод ведення та управління виробничою діяльністю. Як об'єктивні відносини ринку комерційний розрахунок не потребує впровадження, оскільки він є невід'ємною частиною виробництва. Тому, створюючи власну справу, ніхто не задумується, на яких принципах і методах господарювання робитиме бізнес підприємець, оскільки практично іншого способу ведення господарства для підприємств бізнесу немає.
Основою комерційного розрахунку виступає матеріальна заінтересованість, через неї здійснюється реалізація економічних інтересів, відбувається процес вирішення суперечностей, які виникають між ними і є рушійною силою виробництва
Матеріальна заінтересованість реалізується через порядок розподілу доходу. При тоталітарній системі використовувалися три моделі госпрозрахунку, які мало чим відрізнялися в розподілі та використанні доходу, оскільки всі передбачали централізоване (нормативне) встановлення пропорцій між споживанням і нагромадженням. Приватні, колективні, акціонерні, спільні підприємства (фірми), які функціонують на засадах комерційного розрахунку, виключають централізоване втручання у процес розподілу доходу, який залишається після внесення платежів до бюджету та повернення кредитів. Вони самостійно визначають частину доходу, що спрямовується на оплату праці та преміювання працівників, виплату дивідендів, виробничі інвестиції. Отже, комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-господарської діяльності передбачає лише йому притаманну безмодельну форму функціонування та розподілу доходів.
Реалізація всього виробленого, закупівля обладнання, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих підприємницькі структури, які функціонують на комерційному розрахунку, повинні здійснювати вже не на основі розпоряджень „зверху", а на основі добровільно укладнених і оформлених господарських договорів про прямі зв'язки з підприєм-ствами-суміжниками та посередницькими збутовими організаціями, які доводять продукцію до кінцевих споживачів. Іншими словами, система ґрунтується на ринку засобів виробництва, що склався, і в оптовій торгівлі. За цих умов гроші повинні зароблятися і вільно перетворюватися в потрібні матеріальні ресурси. Проте все це можливо лише при розвиненій інфраструктурі бізнесу. Останню утворюють комерційні банки, що мають вагомий і достовірний статутний капітал, товарні біржі та інші посередницькі організації. Необхідна також активна реклама та кадри, що вільно орієнтуються у кон'юнктурі ринку. Слід також зазначити, що перехід до нової системи матеріально-технічного забезпечення не має нічого спільного із стихійним розривом господарських зв'язків. Йдеться лише про перехід на ринкову основу та орієнтацію на взаємний інтерес. При цьому певна частина старих зв'язків відмирає, замінюючись на раціональніші Цей процес повинен бути поступовим і свідомо спрямованим.
Розвинений ринок засобів виробництва передбачає рівновагу між товарною масою та обсягом платіжних засобів підприємств. Більше того, пропозиція засобів виробництва повинна перевищувати платоспроможність попиту і тільки тоді виробники будуть змушені включатися у боротьбу за споживача, виникне конкуренція між ними. Йдеться про традиційне завищення попиту на засоби виробництва, яке грунтується на плановій системі, що (при усій її тотальності) ніколи не гарантувало обсяг, асортимент і точні строки поставок. Проте, якщо не обмежити надмірний попит на засоби виробництва, ніяких матеріальних ресурсів не вистачить, щоб його задовольнити. Тому перехід до комерційного розрахунку передбачає більш жорсткі умови кредитування господарських ланок, передавання цих функцій комерційним банкам, які стягують з боржників великий відсоток за кредит, що призводить до різкого обмеження попиту на кредитні ресурси. Разом з тим доцільно (як це прийнято в інших країнах) підвищити норму відсотка за банківськими депозитами підприємств, стимулюючи тим самим схильність до збереження грошей.
Сьогодні, ще недостатньо розуміючи сутність комерційного розрахунку, багато підприємців, керівників державних підприємств не поспішають позбавитися госпрозрахунку. Деякі ототожнюють його з комерційним, інші намагаються реанімувати його, надаючи госпрозрахунку якості комерційного.
Дійсно, справа не в назві. Адже у свідомості людей він ще довго буде присутнім, тому що з госпрозрахунком завжди були пов'язані спроби вистрибнути на поверхню з „економічного корабля тоталітарної системи, який тоне". Проте при адміністративному управлінні господарством госпрозрахунок перетворився у штучно сконструйований метод планового управління, розрахований як „доважок" до відверто директивного планування якоїсь подоби товарно-грошових відносин - формальних і псевдоринкових. Звідси, однак, не випливає, що госпрозрахунок безнадійний. Якщо його форми наповнити адекватним (а не планово-директивним) змістом, він „заживе і запрацює". Такий зміст йому може надати ринкова конкуренція.
Знайшовши реальний конструктивний зміст, господарський розрахунок неминуче і швидко набуде комерційних і господарських ознак. Основними повинні бути вільний вибір контрагентів-поста-чальників і споживачів, посередництво, реалізація продукції за договірними цінами (цінами рівноваги), комерційна таємниця, банкрутство нерентабельних підприємств (фірм), надання державою фінансової допомоги у виняткових випадках, повноцінна конкуренція та ін.
Усе це приведе до того, що господарський розрахунок повністю трансформується у комерційний і буде основним методом господарювання на підприємствах бізнесу всіх форм власності.
На підставі вищесказаного у дипломній роботі можна зробити слідуючи висновки:
1. Використання на італійській поточній лінії вітчизняних матеріалів, а в організації діяльності існуючих метод управління та оподаткування поступово привело комбінат до утрати контролю над ринком мийниць та цілеспрямованість у діях керівництва, в результаті чого виникло зниження рентабельності мийниць, зниження обсягу продажі, пониження коефіцієнту використання виробничої потужності поточної лінії.
2. Для відновлення контролю над ринком мийниць необхідно:
- надати чіткий цілеспрямований характер управлінню діяльності по виробництву мийниць;
- підвищити швидкість та ступінь адекватності реакції адміністрації на зміни та вимоги ринкового середовища;
- розробити стратегію управління виробничо-господарською діяльністю ділянки по виготовленню мийниць;
- провести номенклатурне розширення мийниць, щоб мати повний набір їх, працюючих по циклу: " розробки - ріст обсягу виробництва - насичення - спад виробництва".
3. Для успішного функціонування на ринку мийниць в умовах, що склалися, необхідно:
- вкласти кошти в придбання нових матеріалів та розробку мийниць нових конструкцій у розмірі 500 000 гр.од.
- реформувати організаційну структуру управління цехом;
- налагодити планомірний та ритмічний випуск продукції з поточної лінії;
4. Реалізація пропозицій по реорганізації роботи цеху дозволить:
- підняти рентабельність виробництва мийниць до 20-25 %;
- підвищити обсяг продажу в 1,8-2,0 рази;
- підвищувати коефіцієнт використання виробничої потужності поточної лінії до 0,65-0,67;
- довести обсяг прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства, не менш ніж до 1,5 млн. гр.од. на рік;
- окупити кошти, що вкладені в організацію виробництва мийниць нових конструкцій, за 2-3 роки;
- створити умови та можливості для подальшого розвитку виробництва мийниць;
- до державного бюджету щорічно буде поступати 600 тис. гр.од. від податку на прибуток і до 3000 тис. гр.од. від податку на добавлену вартість.
1. Закон Украины “О предприятиях в Украине”.
2. Положення про типовий бізнес-план. Затверджено указом фонду державного майна України від 26 травня 2002., N 301.
3. Положення про підготовку, організацію та проведення конкурсу по продажу пакетів акцій, що належать державі, ВАТ. Затверджено наказом фонду державного майна України від 15.01.97р., N 46.
4. Беличенко А.Г., Остапова Г.М., Фролов В.Ф. Управление трудовыми коллективами. – Запорожье, ЗИИ, 2006.
5. Бірман Г., Шмідт С. Економічний аналіз інвестиційних проектів. М , Банки та біржі. Видавницьке об’єднання "ЮНИТИ", 2004.
6. Ворст Й., Ревентлоу П. Економіка фірми. - К.: Вища школа, 2009.
7. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика. - К.; "Вища школа" 2006.
8. Гурьянов С. Х. Костин Л. А. Труд и заработная плата на предприятии. - М.: «Экономика», 2004.
9. Котляр Ф. Основы маркетинга. - М.: Из-во "Прогрес", 1992.
10. Курс економіки/ Під редакцією професора Райзберга Б.А., М., Інфра-М, 2002.
11. Маркетинг, под ред. Проф. Кредисова. А.И. - К.: «Украина». - 2004.
12. Саморянов М.М. Анализ хозяйственной деятельности предприятий черной металлургии. – М.: «Металлургия», 2003.
13. Сигов И.И. И др. Основы экономики и управления производством. – М.: «Экономика», 2007.
14. Дорогунцев С. Нейкова Л. Современные проблемы технического развития промышленности Украины. // Экономика Украины, 2007, №9.