Про те, як сьогодні на практиці реалізується політика ВТС України з іноземними державами, і які перспективи співробітництва з найбільшим партнером в області ВТС – Росією.
Торішній авіакосмічний салон «ABIACBIT-XXI» показав не тільки безпрецедентну увагу до України з боку російських партнерів, але й унікальне по розмаху участь у форумі оборонних підприємств Росії в цілому, і ФГУП «Рособоронекспорт» зокрема. Що очікували сторони від Київського салону МАКС-2009 і в якому форматі взяли участь у ньому українські розроблювачі і виробники озброєнь і військової техніки?
Дійсно, продемонстрований на «АВІАСВІTЕ» рівень інтересу з боку Росії до наших розробок і проектів свідчить про те, що сьогодні немає ніяких формальних перешкод для розвитку масштабних проектів у цій сфері. У більшості випадків розвиток ВТС може розглядатися як провісник інтеграційних процесів в економіці. Особливо це характерно для авіабудівельної галузі. Судите самі, практично жоден літак, що збирається в Україні й у Росії, неможливо випустити без кооперації. Серед конкретних проектів не тільки спільний Ан-70. У Самарі буде налагоджене виробництво Ан-140. Завершуються підготовчі роботи зі спільної модернізації літаків Мить-29 і L-39, вертольота Мі-24.
Росія явно зацікавлена в співробітництві з поруч українських агрегатних заводів: Харківським машинобудівним заводом «ФЕД», Красилівським агрегатним заводом, Дніпропетровським агрегатним заводом, київськими підприємствами «Радар» і «Радіовимірювач», і ще багатьма іншими. Це не говорячи вже про ракетно-космічну галузь. Українські ракетоносії «Зеніт» і «Циклон» збираються в тісній кооперації, є успішна спільна робота в рамках міжнародних проектів «Морський старт» і МКС. Ні для кого не секрет, що визначена конкуренція між Україною і Росією на деяких регіональних ринках існує, але вона не є нездоланною перешкодою для погоджених дій обох сторін там, де це взаємовигідно. Підприємства встали на шлях реалізації конкретних проектів, а це кропітка і нелегка робота. Тому не варто розраховувати на блискавичні результати.
Сьогодні є прогрес в організації спільної роботи на ринках третіх країн. Наприклад, на ринках держав Латинської Америки. Будуть позитивні результати від створення сервісних центрів і центра по реалізації літака Ан-140. У липні 2009 р. прем'єр-міністри України і Росії підписали угоду про спільну роботу в інтересах третіх країн. Ні сумніву, що воно ласт новий імпульс співробітництву. Обсяги українського експорту спецпродукції в Росію в останні роки постійно зростають, а при особистій участі державних компаній «Укрспецекспорт» і «Рособоронекспорт» зважуються питання, що відносяться до сфери безпеки нашої країни. Мається через програму по модернізації військової техніки, що знаходиться на озброєнні української армії. Як успішний приклад можна назвати темпи розвитку програми модернізації ЗРСС-300.
На виставці МАКС Україна продемонструвала продукцію більш тридцяти підприємств. При участі «Укрспецекспорта» були представлені сучасні авіакосмічні технології, нові технологічні рішення в області модернізації техніки, словом, усе, що може бути актуальним і цікавої як для замовників зі СНД, так і для набагато більш широкого кола партнерів.
Не можна сказати, що орієнтація України в сфері ВТС винятково зв'язана з Росією. Україна розвиває військово-технічне співробітництво з більш ніж 50 державами, і з декількома з них обсяги співробітництва наближені до україно-російського. Там, де можлива реалізація бізнесів-інтересів, і де це не суперечить зовнішньополітичним устремлінням держави, «Укрспецекспорт», як і інші спецекспортери, ці інтереси реалізовують. Але об'єктивно, ряд проектів – у тому числі, зв'язаних і з західноєвропейськими ринками – може мати успіх лише за умови тісного партнерства з Росією. Приведу приклад, якому можна розглядати як класичний, і який яскраво відбиває ситуацію взаємозалежності двох держав. Мова йде про зацікавленість держав НАТО у військово-транспортних перевезеннях. Навіть за умови використання наявного в двох державах парку літаків Ан-124 загальну потребу альянсу не задовольнити. Крім того, для закріплення на ринку великогабаритних авіаперевезень просто необхідне впровадження нових технічних рішень і збільшення парку. Саме, тому реалізація проекту модернізації літака «Руслан» до версії Ан-124–300 можлива в умовах тісного партнерства і кооперації.
Авіабудування і ракетно-космічна із сучасних галузей є, мабуть, найбільш вимогливими до кооперації і міждержавного співробітництва – унаслідок високої витратності наукомістких розробок і їхнього впровадження у виробництво. Європейські виробники вже давно йдуть по шляху об'єднання, а результати роботи таких структур як ЕАДС і «Ербас» переконують у необхідності кооперації. Тому є впевненість, що збережений рівень співробітництва з Росією дозволить зберегти лідерство в цих галузях.
Не можна також сьогоднішній етап реалізації проекту Ан-70 назвати проблемою. Ан-70 – гарна машина, але проект народився в невдале для нього час – на рубежі розпаду Радянського Союзу і формування нових держав. Проект виявився без єдиного хазяїна, і, швидше за все, це і привело до затягування із серійним виробництвом. Є питання технічного плану, що зважуються українською стороною. Цілком можна зрозуміти частина російських авіабудівників, що хочуть мати власний військово-транспортний літак. Але так само відомо, що літак Мул-76МФ конструктивно не зуміє виконати всіх задач, що у воєнний час покладаються на повітряну машину такого класу. Тому є впевненість, що російська сторона збільшить темпи реалізації цього проекту. Недавня зустріч прем'єр-міністрів України і Росії в Ялті вселяє оптимізм: на міждержавному рівні ще раз визнаний перспективність і доцільність проекту Ан-70.
Крім того, багато в чому успіх проекту залежить і від позиції українських компаній. Необхідно прискорити темпи зборки першого серійного літака. І активізувати переговори з перспективними партнерами і покупцями. Ними могли б стати Китай, Індія, Канада, ПАР і ще ряд країн Азії.
Очевидно, не буде відкриттям, якщо я сказати, що майбутнє України на ринку зброї повинне проявитися в нових технологічних рішеннях, У створенні нової авіаційної техніки й агрегатів для неї. У створенні нових засобів ПВО, радіолокації, виявлення і радіоелектронної розвідки. У створенні нових високоточних засобів поразки і засобів протидії йому. Україна вже сьогодні може представити нові пасажирські і військово-транспортні літаки, нові рішення в створенні і модернізації ракетоносіїв і космічних апаратів, нові радарні системи, системи радіорозвідки і радіоподавління, а також керовані по лазерному промені боєприпаси. Значна частина цих розробок демонструвалася цього року на виставках АЙДЕКС, ЛАД і Ле-Бурже. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що в України є довгострокова перспектива на ринку озброєнь. Її реалізація багато в чому зв'язана з інвестиціями в створення бойових систем нового покоління, що повинні відповідати військовій доктрині держави, і в той же час мати широку експортну перспективу. Іншими словами, ми ставимо на наукомістку продукцію і високі технології, і це сьогодні безальтернативна умова збереження наших позицій на ринку. Для цього експортна складова всієї зроблений українськими підприємствами ОПК продукції повинна дорівнювати 60–70%, сам же збройовий бізнес необхідно розглядати як забезпечення умов для розвитку науки і технологій.
А що стосується реалізації військової продукції в найближчі роки, попит є на вітчизняну авіатехніку і підсистеми для неї, системи протиповітряної оборони, радіолокаційну техніку, радіоелектроніку, боєприпаси і продукцію військового суднобудування. Значної буде і частка контрактів на надання послуг спеціального призначення.
В найближчі роки розглядаються як найбільш перспективні для України насамперед, ринки держав Південно-Східної Азії і Близького Схід. Динамічно розвиваючись, вони стають споживачами нових технологій військового і подвійного призначення. І з іншого боку, Україна, створивши систему трансферу технологій, готова задовольнити таку потребу. Технології стають істотною і невід'ємною частиною сучасних замовлень. Ще одним таким регіоном є Близький Схід. Цілий ряд держав готовий закуповувати як високотехнологічну продукцію, так самі технології.
Сьогодні зростає рівень кооперації з державами СНД. Як і раніше актуальної буде робота на ринках Африки, і набагато більше уваги, чим раніш ми приділяємо Латинській Америці.
Якщо говорити про конкретні держави, то до всіх партнерів відношення однакове, незалежно від обсягів замовлень. Що стосується обсягів реалізації продукції і послуг, те звичайно, частка Росії дуже значна. Також досить непогані результати співробітництва можна відзначити з Китаєм, Індією, Пакистаном, Єгиптом, Алжиром, Ефіопією. У числі активних партнерів зі СНД я б назвав Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан, Грузію.
Структура побудови збройних сил НАТО не ставить за обов'язок чи Україні іншу країни-кандидата змінювати структуру своїх озброєнь. Україна цілком може зі своїми озброєннями наближатися до класичної сучасної натовської структури збройних сил. Згодом може бути знайдений оптимальний баланс, як це спостерігається в деяких нових членів НАТО. Але це зовсім не значить негайно перейти на системи озброєнь НАТО. Головне – створити основу для взаємодії і забезпечити взаємодію озброєнь і військової техніки.
Можна сказати також про перспективи інвестування «оборонки» з боку приватного чи іноземного капіталу. Поява таких проектів стимулює зміна характеру сучасної війни, що вимагає оперативного впровадження нових технологій у виробництво. Внаслідок обмеженого фінансування темпи реалізації дослідно-конструкторських робіт в Україні навряд чи задовольняють керівників силових структур. На самому ринку покупець нерідко більш заможний, чим продавець. Тому залучення іноземного капіталу стає не тільки механізмом експорту, але і засобом рішення проблем національної безпеки. Оскільки, задовольняючи запити покупця за його ж засоби, Україні вдається прийняти на озброєння у власну армію нові системи. Основною умовою такої форми співробітництва з іноземними державами є створення виробництва на території України. Так, нова станція оптико-електронного придушення «Адрос» для активного захисту вертольотів від керованих ракет з інфрачервоними голівками самонаведення, з'явилася саме завдяки часткою іноземним інвестиціям. Природно, проект реалізований при особистій участі української держави в особі держкомпанії «Укрспецекспорт». У такий же спосіб за участю держкомпанії і використанням приватного іноземного капіталу був реалізований ще один проект – по модернізації разом із заводом «Іскра» радіолокаційної станції 36Д6. Є і позитивні приклади залучення комерційних банків до інвестиційно-інноваційних проектів, наприклад, до створення нових високоточних боєприпасів, керованих по лазерному промені.