Люди завжди пишаються, коли їхня робота асоціюється з діяльністю компанії, що поставила перед собою високі цілі і задачі, та прагнуть значно випередити конкурентів. Визначена менеджерами компанії стратегія завжди мобілізує, стимулює зусилля людей і спрямована на те, щоб люди жили інтересами бізнесу, а не просто приходили на роботу. Якщо в місію фірми вносяться зміни, менеджерам потрібно усвідомити основні причини змін і пояснити персоналу, для чого треба діяти по-іншому.
Добре сформульована місія компанії створює впевненість у майбутньому, тому що курс управління «прокладений по карті»; мотиваційна мета повідомлення відомостей про місію компанії полягає в тому, щоб надихнути кожного працівника фірми.
Задача підприємця при визначенні місії фірми полягає в тому, щоб виявити момент, коли з'являються можливості чи погрози в навколишньому середовищі і роблять бажаним перегляд довгострокового напрямку розвитку фірми.
Добре обґрунтована, правильно сформульована місія компанії має дійсну управлінську цінність:
1) вона формує погляди вищого керівництва на довгострокові плани фірми з подальшого процвітання;
2) знижує ризик недальновидного керування і прийняття необґрунтованих рішень;
3) виражає цілі організації і служить співробітникам стимулом для сумлінного виконання роботи;
4) допомагає менеджерам середньої ланки сформулювати задачі, цілі і прагнення відділу, поєднати основну політику відділів з політикою і напрямком розвитку всієї компанії;
5) полегшує підготовку організації до майбутнього.
4. Друга задача створення стратегії: встановлення цілей
стратегічне управління споживач менеджер
Цілі є зобов'язанням управлінського апарата домогтися визначених результатів у встановлений час.
Щоб цілі мали управлінську цінність, вони мають бути визначені в кількісних і вимірних показниках і містити граничні значення, яких необхідно домогтися.
Точне визначення цілей організації у вимірних показниках і персональній відповідальності менеджерів за досягнення накреслених показників у встановлений час :
– заміняють безцільні дії і плутанину щодо того, чого слід домагатися для реалізації стратегічних рішень;
– дають орієнтири, за якими можна судити про діяльність фірми.
Кожній компанії необхідно виробляти як стратегічні, так і фінансові цілі.
Визначення цілей потрібно для кожного ключового результату, що менеджери вважають важливим для досягнення успіху.
Стратегічні цілі компанії важливі через те, що вони описують стратегічний намір фірми зайняти визначене місце в бізнесі. Це може бути завоювання лідируючих позицій у галузі на національному чи світовому рівні, досягнення домінування у визначеній ринковій ніші тощо.
Компанія виражає стратегічний намір, коли вона додержується визначених довгострокових стратегічних цілей і концентрує свої стратегічні зусилля на досягненні цих цілей.
Концепція стратегічного наміру розрахована на довгострокову перспективу.
Компанії потрібні як довгострокові, так і короткострокові цілі.
З метою розвитку стратегічного мислення у фірмах, що керуються засадами стратегічного управління, планові показники мають бути встановлені не тільки для організації в цілому, але і для кожного підрозділу, кожної товарної групи, функціонального чи забезпечуючого відділу.
Тільки тоді кожен керівник – від виконавчого директора до керівника найнижчого рівня – відповідає за досягнення конкретних результатів у своїх підзвітних структурних одиницях, процес постановки цілей стає завершеним, спрямованим на те, щоб вся організація в цілому йшла накресленим шляхом і щоб кожен її працівник знав, що йому потрібно виконувати.
Встановлення цілей – процес, що проходить зверху вниз у фірмі і служить менеджерам нижчих ланок управління орієнтиром у виконанні ними і співробітниками їхніх підрозділів своїх задач для досягнення загальних цілей фірми.
Спочатку мають бути встановлені цілі і стратегія для всієї організації. Потім із загальної стратегії виділяються цілі і стратегія для більш низьких рівнів. Якщо відбувається навпаки, це свідчить про відсутність стратегічного управління з боку вищої управлінської ланки.
5. Третя задача створення стратегії: розробка стратегії
Стратегія організації – це зазначення конкретних шляхів розвитку компанії, необхідних для досягнення бажаних результатів.
Необхідне вибудовування стратегічної піраміди, що є задачею не тільки вищого керівництва.
У диверсифікованій компанії стратегії розробляються на 4 різних організаційних рівнях.
1 рівень – корпоративна стратегія – стратегія для компанії і сфер її діяльності в цілому.
Корпоративна стратегія є загальним планом управління для диверсифікованої компанії, поширюється на всю компанію, охоплюючи всі напрямки її діяльності.
Корпоративна стратегія полягає в тому, як диверсифікована компанія затверджує свої ділові принципи в різних галузях, а також у діях і підходах, спрямованих на поліпшення діяльності груп підприємств, у які диверсифікувалася компанія.
Корпоративна стратегія створюється керівниками вищої ланки. Вони несуть головну відповідальність за аналіз повідомлень і рекомендацій, що надходять від керівників нижчої ланки управління. Керівники ключових виробництв також можуть брати участь у розробці стратегії компанії, особливо якщо це стосується очолюваного ними виробництва. Найважливіші стратегічні рішення розглядаються і приймаються Радою директорів компанії.
2 рівень – ділова стратегія – для кожного окремого виду діяльності компанії.
Ділова стратегія (бізнес-стратегія) концентрується на діях і підходах, що пов'язані з управлінням, спрямованим на забезпечення успішної діяльності в одній специфічній сфері бізнесу. Її сутність полягає в тому, щоб показати, як завоювати сильні довгострокові конкурентні позиції.
Для компанії, що займається одним видом бізнесу, корпоративна і ділова стратегії збігаються. Вони розрізняються тільки в диверсифікованих компаніях.
Ділова стратегія є сильною, якщо досягається відчутна і стабільна конкурентна перевага, і слабкою, якщо приводить до ослаблення конкурентних позицій.
Різниця між сильною і слабкою діловою стратегією полягає в умінні розробляти міри і підходи, здатні забезпечити солідну конкурентну перевагу.
Розробка ділової стратегії, що дає міцну конкурентну перевагу, має 3 грані:
1 – вирішення питання про те, де фірма має найбільші шанси виграти конкурентну боротьбу;
2 – розробка таких характеристик пропонованої продукції, що здатні залучити покупця і виділити компанію з інших конкурентів;
3 – нейтралізація конкурентних заходів суперників.
Стратегія конкуренції, як правило, буває одночасно атакуючою й оборонною.
Головна відповідальність за ділову стратегію лягає на плечі менеджера, що відповідає за той чи інший напрямок (навіть якщо він активно не брав участь у її формуванні, а довірив це підлеглим).
3 рівень – функціональна стратегія – для кожного функціонального напрямку визначеної сфери діяльності, які мають виробничу стратегію, стратегію маркетингу, фінансів тощо.
Функціональна стратегія, хоча і є більш вузькою порівняно з діловою стратегією, конкретизує окремі деталі в загальному плані розвитку компанії за рахунок визначення підходів, необхідних дій і практичних кроків по забезпеченню управління окремими підрозділами чи функціями бізнесу.
Роль функціональної стратегії полягає в:
1 – підтримці загальної ділової стратегії і конкурентноздатності компанії;
2 – створенні управлінських орієнтирів для досягнення визначених функціональних цілей фірми.
Головна відповідальність за формування функціональної стратегії зазвичай покладається на керівників підрозділів, що часто обговорюють основні питання з головами інших підрозділів (з метою координації стратегій і дій). Отже, маркетингова стратегія, виробнича стратегія, фінансова стратегія і стратегія роботи з персоналом мають бути взаємопов'язані між собою, а не тільки переслідувати свої досить вузькі цілі.
4 рівень – операційна стратегія – більш вузька стратегія для основних структурних одиниць: заводів, торгових регіональних представників і відділів (усередині функціональних напрямків).
Операційна стратегія відноситься до ще більш конкретних стратегічних ініціатив і підходів у керівництві і визначає, як керувати ключовими організаційними ланками (заводами, відділами продажів, центрами розподілу) під час вирішення щоденних оперативних задач, які мають стратегічну важливість (рекламні кампанії, закупівля сировини, управління запасами, профілактичний ремонт, транспортування).
Операційні стратегії, незважаючи на менший масштаб порівняно зі стратегіями більш високого рівня, доповнюють і завершують загальний бізнес-план роботи компанії.
Головна відповідальність за розробку операційних стратегій лягає на керівників середньої ланки, пропозиції яких мають бути розглянуті і прийняті вищестоящим керівництвом.
Незважаючи на те, що операційна стратегія є основою піраміди розробки стратегії корпорації, її важливість не повинна бути принижена.
В одногалузевій фірмі існує тільки 3 рівні – немає корпоративного курсу.
Стратегічний план організації є сукупність стратегій, вироблених різними менеджерами, на різних рівнях організаційної ієрархії.
Чим крупніше підприємство, тим більше джерел формування стратегій. І тільки тоді, коли менеджери зможуть об'єднати стратегії, вироблені на різних рівнях в одну зв'язану і послідовну систему, можна говорити про повноту розпочатих зусиль з формування стратегій.
Процес гармонізації цілей і стратегій від відділу до відділу і від рівня до рівня може виявитися дуже стомлюючим, потребуючим численних зборів і погоджень, щорічних переглядів стратегій чи їхнього остаточного схвалення, що займе місяці, а іноді навіть і роки для досягнення єдності в організації.
Відповідність між діловою стратегією, функціональною та операційною стратегіями настає при переході від організаційної взаємодії до цілей.
Функціональні чи операційні менеджери несуть відповідальність за встановлення цілей роботи і починають стратегічні дії, які допомагатимуть досягненню цілей господарських підрозділів і поліпшувати виконання ділової стратегії.