Всі існуючі підходи до вивчення процесу прийняття економічних рішень можна умовно подати у вигляді точок, розташованих на прямій між двома полюсами: з одного боку – абсолютна раціональність, орієнтація переважно на математичні категорії, з другого – абсолютна ірраціональність, сильний акцент на соціальні чи психологічні категорії.
Процес ухвалення рішення з позицій класичного підходу виглядає так:
ـ виявлення проблеми;
ـ визначення мети і вибір критеріїв; установлення значущості критеріїв;
ـ вибір можливих альтернатив;
ـ оцінка альтернатив за обраним критерієм;
ـ вибір найкращої альтернативи.
Основні постулати класичного (раціонального) підходу
- Ухвалення рішення є раціональним процесом, орієнтованим на досягнення заздалегідь відомої мети.
- Існує стійка повна і несуперечлива система переваг, що робить вибір між альтернативами однозначним.
- Усі доступні альтернативи відомі (тобто має місце ситуація визначеності або відомий повний спектр подій і їхньої імовірності).
- Складність процедури ухвалення рішення не принципова: головне досягнення правильного результату.
Роль контролінгу при раціональному підході полягає в наданні максимально повної і точної кількісної інформації, розрахунку показників, надходження оптимуму.
Усередині раціонального підходу існує кілька теорій, що пояснюють прийняття управлінських рішень: розробка стратегії (SWOT-аналіз), планування стратегії (за Ансофом), позиціювання (за Портером).
Найбільш проста з цих теорій — розробка (design) стратегії — була запропонована в 50-х роках в перших роботах з стратегічного менеджменту. Відповідно до цієї теорії прийняття управлінських рішень — контрольований, свідомий, а не інтуїтивний процес (при цьому модель ухвалення управлінського рішення є простою і слабко формалізованою. Готових рецептів, на думку прихильників цієї теорії, не існує: кожне рішення приймають з урахуванням специфіки конкретної ситуації. Практичний додаток цієї теорії — широко використовувана в системі контролінгу методика SWOT-аналізу: на основі аналізу зовнішнього середовища (можливості й небезпеки) визначають ключові фактори успіху, на основі аналізу внутрішнього середовища оцінюють сильні й слабкі сторони власного підприємства, а управлінське рішення — результат синтезу цих складових.
Логічним продовженням теорії розробки стратегії стала теорія планування стратегії, що розглядає прийняття управлінських рішень з позицій системного аналізу, кібернетики, дослідження операцій. Яскравим представником цієї школи став Ансофф. Відповідно до теорії планування стратегії прийняття управлінських рішень повинно бути контрольованим свідомим і формалізованим процесом, у ході якого застосовуються методи системного аналізу, розраховуються спеціальні комплексні показники (такі як комплексний показник конкурентного статусу підприємства і т.д.). Результатом цього процесу є готове стратегічне рішення, що потім втілюється в плани, програми, бюджети. У рамках цієї теорії контролінг займається, по-перше, проектуванням ("конструюванням") самої процедури прийняття управлінських рішень на конкретному підприємстві, по-друге, розрахунком показників, що характеризують позитивні чи негативні сторони кожного варіанта управлінського рішення і, по-третє, пошуком оптимального рішення.
На початку 80-х років стала популярною теорія позиціювання, основна ідея якої полягає в існуванні готової, єдиної для всіх матриці стандартних ситуацій і стандартних рішень, а завданням керівника є вибір "потрібної клітинки", "обчисленні" єдино правильного рішення.
Постулати принципу обмеженої раціональності за Г. Саймоном ґрунтуються на тому, що «абсолютної раціональності» не буває:
1. Наявна в менеджера інформація про природу проблеми і можливі варіанти її вирішення свідомо неадекватна. Одержати більш точну і повну інформацію неможливо (звичайно через відсутність грошей чи часу). Значна частина наявної інформації нерелевантна, тому використання дуже спрощених моделей дійсності цілком виправдане.
2. Наявна інформація сприймається перекручено. Людська пам'ять здатна утримувати лише обмежений обсяг інформації. Здатність людського розуму до правильного вибору оптимального варіанта дій теж обмежена.
3. Менеджер прагне не до максимального, а до задовільного результату. Йому можуть бути відомі не всі альтернативи: досить, щоб він був обізнаний хоча б з одним прийнятним варіантом.
Процес прийняття рішень відповідно до принципу обмеженої раціональності виглядає так:
- виявлення потреби;
- визначення мети і формування набору критеріїв, що характеризують мінімально прийнятний варіант;
- пошук альтернатив (як правило, він проводиться в обмеженій добре знайомій області; набір розглянутих альтернатив свідомо неповний);
- вибір варіанта, що забезпечує прийнятний результат.
Відповідно до принципу обмеженої раціональності основне завдання контролінгу — раціоналізація процесу прийняття управлінських рішень на основі використання методів прийняття рішень в умовах невизначеності. Головна відмінність цього підходу від попереднього (класичного раціонального) полягає в концентрації контролінгу не стільки на оптимізації, скільки на встановленні обмежень, що характеризують прийнятні варіанти.
Постулати принципу ефективного керування за Пітерсом і Уотерменом ґрунтуються на тому, що зайва раціональність сковує інновації, приводить до переоцінки значущості фінансів, не враховує неекономічні цілі підприємства, тому керівник повинен:
• виявляти гнучкість;
• робити всі одразу;
• експериментувати;
• діяти з високою швидкістю;
• використовувати слабкоформалізовані системи.
Соціологічний і психологічний підходи базуються на впливі свідомості людини і людських відносин на процес прийняття рішень.
Соціологи вивчають процес прийняття рішень як процес групової взаємодії. У рамках соціологічного підходу існують три основні групи теорій, що описують прийняття управлінських рішень: теорії політичної взаємодії, колективного навчання, корпоративної культури.
Теорія політичної взаємодії вивчає процес прийняття управлінських рішень з погляду балансу сил і інтересів різних груп усередині колективу підприємства і в зовнішньому середовищі. Саме управлінське рішення розглядається насамперед як політичний крок, спрямований на зміцнення позицій визначеної групи.
Теорія колективного навчання підкреслює, що складність і динамічний характер внутрішнього і зовнішнього середовищ будь-якого підприємства в поєднанні з недоліком інформації і досвіду перетворюють процес прийняття управлінських рішень у процес безупинного навчання для керівника і всього колективу підприємства. Таким чином, чіткої межі між ухваленням управлінського рішення і його реалізацією не існує: обидва процеси взаємозалежні, взаємообумовлені і протікають одночасно.
Теорія корпоративної культури говорить про те, що в прийнятті управлінських рішень виявляється поведінка колективу співробітників як єдиного цілого. Таким чином, "живильним ґрунтом" для будь-якого управлінського рішення буде корпоративна культура — сукупність загальних для всіх співробітників підприємства переконань і відносин. Виділяють кілька рівнів корпоративної культури: поверхневий (корпоративна символіка), середній (переконання, відносини, норми) і глибинний (цінності). Глибинні цінності відіграють важливу роль у виборі однієї з декількох можливих стратегій підприємства. Правила і норми важливі для вибору тактичних заходів для реалізації стратегії.
Для системи прийняття управлінських рішень на підприємстві важливі такі аспекти корпоративної культури:
- індивідуалізм і колективізм;
- відношення до ризику;
- цілеспрямованість;
- ступінь координації;
- підтримка менеджерів;
- контроль;
- самоототожнення з усім підприємством чи з групою всередині підприємства;
- філософія системи винагороди;
- відношення до конфліктів і критики;
- характер комунікацій.
Ці ж параметри багато в чому визначають основні принципи побудови і функціонування системи контролінгу на підприємстві як економіко аналітичної, координуючої, управлінської інформаційної системи.
3. Функції та обов’язки контролерів і їх помічників
Раціональна організація служби контролінгу передбачає вирішення всіх проблем підприємства, пов’язаних з ефективністю його роботи. Служба контролінгу складається з трьох-чотирьох співробітників, що працюють за командним принципом. Згідно досвіду роботи підприємств рекомендується такий склад служби контроінгу:
– начальник служби контролінгу – найбільш кваліфікований; фахівець з достатнім досвідом роботи; знайомий з організацією роботи бухгалтерії та планового відділення; обов’язки:
· знати бухгалтерській облік і технологію виробництва підприємства:
· відповідальність за вихідні документи, аналітичні розрахунки і прогнози.
– контролер – фахівець з управлінського обліку
Вимоги: аналітичне мислення; високий рівень ерудиції.
Обов’язки:
· розробка технології передачі даних з бухгалтерії в службу контролінгу;
· контроль за збиранням і аналізом фактично облікової інформації;
· розробка і впровадження оптимальних схем облікового процесу;
· експертиза управлінських рішень
– контроль-куратор цехів
Вимоги: фахівець, знайомий з організацією роботи і проблемами всіх цехів, знає особливості технології в кожному підрозділі.
Обов’язки:
· розробка форм збору аналітичної інформації;
· збирання і обробка даних;
· розрахунок показників роботи окремих цехів і підприємства в цілому;