Управління персоналом. Управління персоналом включає в себе цілу систему. Система роботи з персоналом – це сукупність взаємопов'язаних дій по забезпеченню управління у праці певної якості і кількості. Така система передбачає не тільки формальну організацію роботи з персоналом (підбір, розстановка, контроль тощо), але і сукупність факторів соціально-психологічного, неформального характеру. До завдань управління персоналом відповідно до реалізації стратегії розвитку підприємства, прийнятої на рівні стратегічного управління та потреби поточного виробництва, входять: – забезпечення підприємства відповідними кадрами, які мають потрібну кваліфікацію, в необхідній кількості; – навчання працівників відповідно до прийнятої технології і організацією виробництва продукції; – розстановка персоналу по робочих місцях; – проведення об'єктивної оцінки та оплати результатів діяльності кожного працівника як основи ефективної мотивації його праці; – забезпечення прав та соціального захисту; – забезпечення безпеки і нормальних умов праці.
Основними завданнями підсистеми управління виробництвом є організація виготовлення і постачання продукції в заплановані терміни, з необхідною якістю і встановленої собівартістю. Завданнями стратегічного управління є забезпечення економічного зростання підприємства, підвищення його конкурентоспроможності. До завдань поточного управління відноситься забезпечення безперервності і синхронності роботи всіх ланок підприємства, спрямованих на отримання встановленого поточного завдання.
До завдань управління персоналом відповідно до реалізації розвитку підприємства, прийнятої на рівні стратегічного управління та потреб поточного виробництва входять: – Забезпечення підприємства відповідними кадрами, потрібної кваліфікації й у необхідній кількості; – навчання працівників відповідно до прийнятої технології і організацією виробництва продукції; – забезпечення прав та соціального захисту; – забезпечення безпеки і нормальних умов праці. Цілям і функціям управління малим підприємством відповідає певна установка (технічна, комерційна, адміністративна, фінансова, облікова, страхова). Кожна установка орієнтується на групу якостей і знань, що визначаються такими параметрами, як фізичне здоров'я, розумові здібності (розсудливість, гнучкість розуму, рівень кругозору), моральні якості (енергія, свідомість відповідальності, почуття обов'язку, почуття гідності, доброта, тактовність, чесність), спеціальні (Професійні) знання і досвід роботи. Під терміном методи управління підприємство розуміються способи здійснення управлінських дій на персонал для досягнення цілей управління організацією.
Економічні методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної системи з метою її більш ефективного функціонування і розвитку. Ефективність економічних методів управління визначається: формою власності та ведення господарської діяльності, принципами господарського розрахунку, системою матеріальної винагороди, ринком робочої сили, ринковим ціноутворенням, податковою системою, структурою кредитування і т. п. Найбільш поширеними формами прямого економічного впливу на персонал є: господарський розрахунок, матеріальне стимулювання та участь у прибутках через придбання цінних паперів (акцій, облігацій) організації.
Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично окреслених при формуванні системи управління. Вони включають в себе опору на законодавчі та різного рівня підзаконні акти, на норми і нормативи, офіційно діють у межах всього простору управління. Розрізняють п'ять основних способів адміністративно-правового впливу: організаційне та розпорядницьке вплив, дисциплінарна відповідальність і стягнення, матеріальна відповідальність і стягнення, адміністративна відповідальність і стягнення.
Демократичний метод управління ґрунтується на поєднанні принципу єдиноначальності з активною участю підлеглих в управлінні, організації і контролі над всією діяльністю підприємства. Демократичний керівник намагається сформувати у персоналу командний дух. Такий начальник зазвичай добре обізнаний про особисті якості, навиках роботи, таланти і схильності кожного із співробітників; рішення він приймає, виходячи з цієї інформації. При цьому обов'язково враховується і думка колективу з приводу тієї чи іншої ініціативи. Демократичний стиль найбільш ефективний у справі побудови командних взаємин, він створює дружню атмосферу не тільки між начальником і підлеглими, а й між усіма співробітниками, що і дозволяє домагатися кращих результатів.
Бюрократичний метод управління – це форма, що виражається у відриві органів адміністрації від суспільства, в гіпертрофії формалізму в діяльності органів управління, що тягне некомпетентність, пов'язану з байдужістю і навіть зневагою до інтересів як особистості, так і суспільства. Головні поняття бюрократичного методу управління – раціональність, відповідальність і ієрархічність. Сам Вебер вважав центральним пунктом концепції виняток зміщення «людини» і «посади», бо склад і зміст управлінських робіт повинні визначатися виходячи з потреб організації, а не людей в ній працюючих. Чітко сформульовані настанови по кожній роботі (що необхідно робити і якими прийомами) не залишає місця для прояву суб'єктивізму та індивідуального підходу. У цьому принципова відмінність бюрократичної структури від історичної що передувала їй общинної, де головну роль відводилася партнерству і майстерності.
В основі управління підприємством лежить вплив на колектив підприємства та всі сторони його діяльності з метою отримання максимальних результатів. Такий вплив на кожному підприємстві і в організації надають управлінські кадри. Чим ефективніше процес управління на підприємстві, тим вище виявляється результативність діяльності всього підприємства. Ефективність процесу управління залежить від ефективності діяльності управлінського персоналу підприємства, яка, у свою чергу, складається з ефективності діяльності окремих працівників і груп працівників різного рівня освіти, кваліфікації і т.д. Всі ці працівники становлять керуючу систему підприємства.
Менеджмент організації, що працює у ринковому середовищі, ставить високі вимоги до управлінського персоналу. Сучасний управлінець-це людина володіє і загальними основами науки управління, і специфічними знаннями та вміннями в області стратегії управління, інновації, маркетингу, управління персоналом та виробництвом. Важливим чинником підвищення результативності менеджменту є розподіл праці менеджерів, тобто спеціалізація управлінських працівників на виконання певних видів діяльності (функцій), розмежування їх повноважень, прав та сфер відповідальності. Відповідно до цього в організаціях виділяють наступні види розподілу праці менеджерів: функціональний, структурний, технологічний, професійно – кваліфікаційний [2, c. 205].
Функціональний поділ праці ґрунтується на формуванні груп працівників управління, що виконують однакові функції менеджменту: планування, організація, контроль і т.д. Відповідно до цього одні працівники апарату управління спеціалізуються на роботах по плануванню, інші спрямовують свої зусилля на організацію робіт з виконання планів треті є фахівцями з контролю ходу, вимірювання результату й оцінки роботи і т.д.
Структурний розподіл праці менеджерів будується виходячи з таких характеристик керованого об'єкта як організаційна структура, масштаби, сфери діяльності, галузева чи територіальна специфіка. У силу великої розмаїтості факторів, що впливають на структурний поділ праці, воно специфічно для кожної організації. У той же час можна виділити деякі загальні риси спеціалізації, які стосуються, перш за все, вертикального і горизонтального розподілу праці менеджерів. Вертикальний поділ праці побудовано на виділенні трьох рівнів управління – нижчого, середнього і вищого. До нижчого рівню відносяться менеджери, які мають у своєму підпорядкуванні працівників переважно виконавської праці. Вони здійснюють управління такими первинними підрозділами, як бригади, зміни, ділянки.
Середній рівень – найчисленніший, що становить за деякими даними 50–60% загальної чисельності управлінського персоналу організації, включає менеджерів, відповідальних за хід виробничого процесу у підрозділах, які складаються з декількох первинних утворень (структурних одиниць); сюди входять також менеджери штабних та функціональних служб апарату управління підприємства, його філій і відділень, а також керівництво допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів.
Вищий рівень – це адміністрація підприємства, що здійснює загальне стратегічне керівництво організацією в цілому, її функціональними та виробничо-господарськими комплексами. На цьому рівні зайнято всього 37% загального управлінського персоналу [14, c. 508].
Таким чином, сучасна система управління на малому підприємстві установи охорони здоров'я повинна бути простою і гнучкою. Її головним критерієм має бути забезпечення ефективності та конкурентоспроможності роботи підприємства.
3. Організаційні структури управління підприємством
Успіх системи управління багато в чому залежить від сформувалася організаційної структури управління установою охорони здоров'я, особливостей її функціонування і намічених перспектив розвитку. Під організаційною структурою управління розуміється упорядкована сукупність стійко взаємопов'язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого.