Незважаючи на те, що М. Кондратьєв достатньо глибоко дослідив причини і характер коливань економічного розвитку, він не зумів повною мірою пояснити причини інтересу підприємців до нових технологій у певні періоди, з'ясувати мотивацію залучення радикальних нововведень у виробничу діяльність суб'єктів господарювання. Відсутність цієї ланки в механізмі циклічних коливань економічного розвитку спонукала до подальших досліджень, результатом яких стали інноваційні теорії технологічних змін.
Інноваційні теорії технологічних змін
Роль інновацій в економічному розвитку людства й мотиви, що спонукають суб'єктів підприємницької діяльності відмовлятися від звичних методів роботи і, ризикуючи, впроваджувати нові, досліджували вчені багатьох країн. Найповнішою є теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера.
Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера
Австрійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950) сформулював її на основі узагальнення численних досліджень, проведених наприкінці XIX— на початку XXст. У ній уперше вжито терміни «інновація», «інноваційний процес» і висловлено гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних новацій — кластерів.
Кластер (лат. classis — розряд) інновацій — сукупність базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу.
Й. Шумпетер був послідовником М. Кондратьєва. Основною причиною утворення довгих хвиль він вважав концентрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворюються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існуючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю. Й. Шумпетер розробив класифікацію хвиль, які мали місце в історії людства, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню:
1) 1790—1840 рр. (в її основі — механізація праці в текстильній промисловості);
2) 1840—1890 рр. (її виникнення пов'язане із винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту);
3) 1890—1940 рр. (причина — глобальна електрифікація та розвиток чорної металургії);
4) 1940—1990 рр. (поштовхом був розвиток нафтової промисловості та продуктів органічної хімії).
Учені, які працювали над цією проблемою, визначили початок п'ятої хвилі М. Кондратьєва, який припадає на90-ті роки XXст. Вона пов'язана з розвитком мікроелектроніки та комп'ютерної техніки. Прогнозується і наближення шостої хвилі — хвилі розвитку біотехнології.
Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд із ним, витісняє його і змінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові. Подальший розвиток — це не продовження попереднього, а новий виток, породжений іншими умовами і почасти іншими людьми.
Й. Шумпетер пояснив, чому нові виробництва, а відповідно й підприємці-новатори, з'являються не безперервно, а одночасно у великій кількості («табуном»). Річ у тім, що прорив нового здійснюється невеликою кількістю талановитих підприємців-новаторів з особливим баченням нових шляхів і сильним характером, який долає інерцію традицій. Один чи кілька таких підприємців полегшують шлях іншим, які, у свою чергу, сприяють появі третіх і т. д. Характерною особливістю такого явища є те, що кожна наступна ланка підприємців усе менш кваліфікована. До того ж Й. Шумпетер наголошує, що підприємець-новатор не знаходить і не створює нових можливостей. Вони існують самі по собі, нагромаджуються і навіть пропагуються. Але без підприємця ці можливості не здатні реалізуватися. Тому функція підприємця-новатора полягає в тому, щоб реалізувати їх.
Учений запровадив в економічну теорію термін «інновація», який став загальноприйнятим у світовій економічній літературі. Інновації, за Шумпетером, — не просто нововведення, а нова функція виробництва. Це зміна технології виробництва речей, яка має історичне значення і є необхідною; це стрибок від старої виробничої функції до нової. Великі інновації зумовлюють створення нових підприємств і нового устаткування, але не кожне нове виробництво є інновацією.
Й. Шумпетер зробив істотний внесок у розвиток теорії економічних циклів. Основні положення його теорії стали підґрунтям усіх інноваційних концепцій, розроблених західними економістами. Вони полягають у тому, що:
—рушієм прогресу у формі циклічного руху є не будь-яке інвестування у виробництво, а лише інновації, тобто введення принципово нових товарів, техніки, форм виробництва та обміну;
—кожна інновація має життєвий цикл, який можна розглядати як «процес творчого руйнування»;
—численні життєві цикли окремих нововведень зливаються у вигляді пучків, або згустків (кластерів);
—різні види інновацій спричиняють порушення статичної та формування динамічної рівноваги.
Отже, И. Шумпетер погоджувався із М. Кондратьєвим щодо існування циклічності економічного розвитку. Однак циклічний рух він вважав формою відхилення від рівноваги, до якої завжди прагне економічна система. Інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, обумовлюючи її перехід з одного стану рівноваги в інший. Факторами, що спричиняють ці відхилення, є спонтанні кластери нововведень. Установити якусь регулярність у циклічному русі неможливо. Все залежить від виду нововведень і конкретних історичних умов їх реалізації.
Дослідження С. Кузнеця
Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії, виходець із України Саймон Кузнець (1901—1985) полемізував з Й. Шумпетером щодо причин циклічності економічного розвитку, стверджував, що в бажанні підприємців інвестувати принципово нові види техніки чи товари немає ніякої закономірності. На його думку, революційні інновації виникають значною мірою випадково, під впливом певних зовнішніх обставин (зміни в політиці, економіці, поява нових відкриттів тощо). Тобто, визнаючи існування економічних циклів, він пов'язує їх із циклами інноваційних технологій, наголошуючи водночас на випадковості появи інновацій.
Отже, до 70-х років XX ст. функціонувала теорія, згідно з якою економічний розвиток суспільства відбувається хвилеподібно: періоди зростання чергуються із періодами стагнації та спаду. Періоди зростання ґрунтуються на базисних інноваціях, упровадження яких дає імпульс виникненню вторинних (поліпшувальних) інновацій. Інтерес підприємців до інновацій і швидкість їх поширення у галузі та поза нею залежить від того, наскільки зростає прибутковість бізнесу від їх упровадження.
Економічна теорія визнавала, що інновації є ключовим чинником економічного зростання. Вони не лише забезпечують ресурсозберігальний ефект, а й сприяють створенню нових галузей і сфер діяльності. Однак для появи інновацій і їх поширення необхідні певні умови. Щодо цього питання існують різні точки зору. Одні науковці вважають, Що імпульсом до інноваційної діяльності є певні зовнішні обставини (екзогенний механізм); інші причину нововведень вбачають у прагненні підприємців максимізувати свій прибуток, що дає підстави стверджувати про внутрішній (ендогенний) механізм технологічного прогресу. Існування різних, інколи спірних, думок щодо ролі інноваційних факторів в економічному зростанні показує труднощі становлення теорії інноваційного розвитку, сумніви у деяких її постулатах. Так, після опублікування книги Шумпетера «Теорія інноваційного розвитку» минуло чимало часу, у повоєнні роки світова економіка розвивалась поступально і ніщо не свідчило про можливість настання нової кризи. Інноваційну теорію з її довгими циклами (хвилями) стали вважали анахронізмом. І лише у 70-ті роки про неї знову згадали. Значний внесок у її подальший розвиток зробили Г. Менш, А. Кляйкнехт, Дж. ван Дейн, Р. Фостер.
Дослідження Г. Менша
Німецький економіст Герхард Менш відродив і розвинув теорію Шумпетера. У книзі «Технологічний пат» він проаналізував появу 112 великих винаходів та 126 базових технічних нововведень, за допомогою яких винаходи було впроваджено у виробництво із середини XVIIIст. по 60-ті роки XXст. Г. Менш підтвердив існування довгих хвиль економічної активності. За його підрахунками, збільшення потоку інновацій припадає на періоди початку спаду довгих хвиль, визначених М. Кон-дратьєвим.
На початку 70-х років, коли не було жодної ознаки нової економічної стагнації і більшість учених вважали, що чергова криза буде відносно м'якою, Менш за показниками стану ринку праці й капіталу розпізнав перші симптоми загрозливої кон'юнктурної ситуації. Він назвав її «технологічним патом» (франц. pat — у шахах — ситуація, за якої жоден з партнерів не в змозі виграти), тобто закономірною паузою у поступальному розвитку економіки, причому такою, що виникає регулярно.
Г. Менш зауважив, що в світовій економіці регулярно настає такий період, коли країни опиняються в кризі, вихід з якої неможливий за існуючої техніки, відсутності революційних або, як він їх називає, базисних нововведень.
Менш, на відміну від Кондратьєва та Шумпетера, вважав, що кожний довгий цикл має форму не відрізка хвилі, а 8-подібної логістичної кривої. Ця крива описує траєкторію життєвого циклу певного технічного способу виробництва. На завершальній стадії старої технологічної бази виникає нова. Проте попередня 8-подібна крива не плавно переходить у нову. їх накладання породжує нестабільність і навіть турбулентність (лат. іигЬиіепіиз — безладний, неспокійний). Момент зіткнення двох послідовних життєвих циклів і є «технологічним патом», або часом структурноїперебудови чи кризи, вихід з якої можливий лише за появи принципово нових технологій.