3. Теорії особистості та їх використання в управлінській практиці
4. Регулятори мотивації
Сучасний розвиток суспiльства, його економiчного i культурного життя, освiта i виховання його членiв послiдовно розгортаються в бік дедалі бiльшої психологiзацiї, оскiльки в центрi соцiальних перетворень, що вiдбуваються, стоїть людина. Цi процеси потребують поширення i поглиблення психологiчних знань, необхідних сьогоднi спецiалiстам i керiвникам усiх галузей дiяльностi. Знання психологiї людей в умовах виробничої дiяльностi дає можливiсть ефективно органiзовувати їх працю, пiдвищувати продуктивнiсть, умiло здiйснювати процес управлiння.
Психологiя управлiння — порiвняно молода галузь психологiчної науки. Однак вона вже серйозно зарекомендувала себе як початкова дисциплiна в системi пiдготовки управлiнських кадрiв для народного господарства. Психологiя управлiння формувалася i розвивалася на стику ряду психологiчних дисциплiн: iнженерної психологiї, психологiї праці, соцiальної психологiї та педагогiчної психологiї. Об’єктами дослiдження психологiї управлiння, як i в iнших галузях, залишаються системи типу “людина — технiка”, “людина — людина”. Але особливiсть цiєї галузi полягає в тому, що зазначені об’єкти розглядаються з точки зору органiзацiї управлiнських вiдносин. Психологiя управлiння — це галузь психологiї, яка вивчає психологiчнi закономiрностi управлiнської дiяльностi, тобто вплив психологiї окремої людини та групи на процес управлiння i, навпаки, вплив управлiнських вiдносин на психологiю окремої людини та групи. Психологiя управлiння вивчає психiку людини, дає психологiчну характеристику управлiнської дiяльностi та аналiзує якостi, необхiднi для її успiшного виконання. Вмiння орiєнтуватися у психологiї людей — один з найважливiших показникiв професiйної пiдготовки керiвника на виробництвi. Сучасні керiвник i спецiалiст повинні володiти певною сумою знань, вмiнь i навичок роботи з людьми. Вмiння правильно вирiшувати соцiальнi питання, створювати сприятливий морально-психологiчний клiмат для високопродуктивної працi людей, а також створювати в колективах атмосферу творчого пошуку — усе це стає неможливим без глибоких психологiчних знань.
На сьогодні психологія управління найбільш актуальна серед управлінців середньої та високої ланки тим, що у ній структуровано майже усі елементи управлінської діяльності.
Досить вагому увагу приділяється трудовому колективу та особистості як об’єктам управління, - ці багатогранні складові управлінського процесу досі знаходяться у процесі дослідження.
Мета контрольної роботи – визначення основних концепцій особистості як об’єкту управління.
Спершу психологія управління основну увагу приділяла плануванню, економіці, маркетингу, організаційно-технічній сфері управління. У 70-ті роки XX ст. з усвідомленням ролі організації та учасників управлінської діяльності розпочалося активне вивчення основних характеристик груп, людського чинника, поведінки особистості. У центрі досліджень проблем управління була людина, її особистісні якості, можливості, властивості. Нове бачення системи управління, новий підхід до управлінської діяльності стали базуватися на визнанні пріоритету особистості перед виробництвом, прибутком, інтересами підприємства, фірми, установи. Такий підхід є найсуттєвішим елементом сучасної культури управління, важливим чинником впливу на свідомість особистості, її вчинки, помисли, бажання й очікування. Саме тому без психологічних знань про особистість в управлінській діяльності не обійтися. Керівнику необхідні наукові знання про психологічні особливості свого “Я”, особистості працівника, що є передумовою професійного підходу в роботі з персоналом. З урахуванням цього великі фірми почали створювати служби управління людськими ресурсами, розгалужену систему керування персоналом. До психологічної науки все більше ставилися і як до джерела інформації про внутрішні резерви кожної людини, спосіб її мислення, зовнішні стимулятори поведінки, розглядаючи персонал як конкурентне багатство компанії, яке треба створювати, виховувати, розвивати і берегти.
Найпоширенішими у психологічній науці є поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”, глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління.
Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.
Психологія вивчає в людині психіку, її розвиток, індивідуально-психологічні особливості. Як істота біологічна, людина підпорядкована біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна — є частиною соціуму і продуктом суспільного розвитку. Якщо поняття “людина” містить у собі всі людські якості незалежно від її наявності у конкретної людини, то поняття “індивід” характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості.
Індивід (лат. individuum — неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти.
Сутність індивіда визначає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність. З метою цілісної характеристики окремої людини, її оригінальності, самобутності використовують поняття “індивідуальність”, яке виникло ще в античній філософії (Левкіпп, Демокріт), і по-різному тлумачиться різними галузями гуманітарного знання.
Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.
Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв’язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.
2. Особистість у психології управління
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.
Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв’язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.
Людина — це складна система, у якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активності, для самопізнання і самоствердження в реальній дійсності вона стає особистістю.
Об’єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб’єкт яких — особистість. Конкретний розгляд особистості, її життєвого шляху, руху в системі суспільних відносин дає змогу розкрити засади, на яких формуються особистісні властивості.
Серед психологів побутують різні думки з приводу того, чи всі люди є особистостями. Одні вважають, що не кожного можна назвати особистістю, бо нею може бути тільки творча людина. Інші доводять, що тільки в деяких людях виявляється яскраво виражена особистість. Погодитися з цими поглядами не можна з багатьох причин, і передусім тому, що у кожної людини завжди повинна бути можливість усвідомити себе особистістю, перспектива саморозвитку, самовдосконалення, подолання суперечностей, пошуку в собі сили для того, щоб змінити власне життя. Попри те, що людина розвивається у взаємодії з навколишнім середовищем, досвід її життя є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості — завжди неповторний. Усе це вкотре підтверджує своєрідність, оригінальність психіки й особистості, які виявляються в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей та інтелекту, потреб і здібностей людини. Анатомо-фізіологічні особливості, своєрідність життєвого вияву зумовлюють відмінність однієї особистості від іншої, оригінальність почуттів і характеру.
Оригінальність, неповторність особистості як людської індивідуальності — головна передумова формування індивідуального стилю діяльності. Психологічна наука послуговується такими загальновизнаними положеннями щодо особистості:
1) особистість є продуктом історичного розвитку, тобто виникає на певному етапі еволюції людської істоти;
2) особистість є суб’єктом соціальних відносин і свідомої діяльності;
3) особистість — це системна якість індивіда, що формується у спільній діяльності й спілкуванні;