розірваність технологічного зв’язку на різних стадіях (виробництво - переробка - споживання);
особливості формування соціальної інфраструктури в сільській місцевості;
різна густота населення сільської місцевості, різна вікова його структура в зональному і регіональному масштабах, що створює неадекватні проблеми.
Звідси очевидною є необхідність застосування специфічних механізмів макроекономічного державного регулювання, яке повинно охоплювати три блоки - програмний, стабілізаційний та спостережно-аналітичний.
Програмний блок передбачає розробку цільових програм і механізмів їх реалізації; стабілізаційний блок - розробку і реалізацію механізмів стабілізації аграрної економіки; спостережно-аналітичний блок дає змогу виявити можливі відхилення в часі і просторі від наміченої програми, забезпечити досягнення запланованих цілей.
У процесі формування специфічних механізмів ураховуються принципи аграрного протекціонізму, поєднання соціальних і економічних цілей, індикативності та директивності, програмного регулювання, гарантованості підтримки та цільової підтримки.
Економічне регулювання виробничої діяльності забезпечується також за допомогою цінового механізму, який включає:
встановлення прогресивно зростаючих цін залежно від рівня виконання зобов’язань перед державою;
встановлення фіксованих цін на певні елементи ресурсного забезпечення;
обмеження рівня рентабельності та розміру акцизних зборів.
Поряд з державним регулюванням аграрного сектора набувають
розвитку механізми саморегулювання агробізнесової діяльності. Ними передбачається зовнішнє і внутрішнє фінансування агробізнесу. Серед саморегульованих механізмів зовнішнього фінансування використовуються переважно кредитне і частково акціонерне фінансування. З розвитком приватизації і формуванням корпоративно-власницького бізнесу зростатиме частка акціонерного фінансування. Джерелами внутрішнього фінансування є амортизаційні відрахування та прибуток. Зростатиме роль системи страхового захисту. В умовах ринкової економіки вона має захистити організаційні формування від можливих втрат внаслідок виникнення ризикових ситуацій. В агропромисловому секторі економіки ризикові ситуації можуть мати різний характер.
З метою зменшення втрат від можливих ризикових ситуацій використовується добровільне і обов’язкове страхування. Перше здійснюється на підставі договору між страхувальником і тим, кого страхують. При обов’язковому страхуванні, страхувальник вільний у виборі клієнтів.
Менеджмент використовує майже всі економічні підйоми і важелі виробничої та комерційної діяльності. Йдеться про інструментарій ринків продукції і послуг, факторів виробництва, фінансового ринку.
Вузловим центром економічної системи бізнесу є механізм фінансового ринку. Рівень розвитку фінансового ринку характеризує стан розвитку економіки. За допомогою фінансового ринку забезпечується управління економічною активністю суспільства. Фінансовий ринок досить різнобічний. Предметом купівлі і продажу є гроші. Бізнес як система використовує механізм функціонування різних видів фінансового ринку.
Бізнес як систему обслуговують ринок грошей і ринок капіталів (інвестиційних фондів).
Ефективне функціонування бізнесу як сфери економічної активності населення регіонів і суспільства значною мірою залежить від рівня врахування характеристик фінансових активів суб’єктами бізнесу в процесі їх діяльності. Такими характеристиками є ліквідність, ризик, доходність. Названі характеристики тісно взаємозв’язані. Ризикованість фінансових активів підвищує їх доходність, а ліквідність зменшує.
Фінансовий ринок, який обслуговує економічну діяльність індивідуальних господарств, уряду і бізнесу, використовує різні інструменти. У цивілізованих країнах з розвинутою ринковою системою інструментами грошового ринку є казначейські короткострокові зобов’язання, комерційні папери, банківські векселі, обігові сертифікати вкладень, федеральні фонди, погодження про викуп.
Важливими інструментами економічної системи бізнесу є векселі, кредити (короткострокові, довгострокові) та інвестиційні фонди.
Отже, фінансовий ринок обслуговує система інструментів, яка дає
змогу створити дійовий механізм ринкової економіки. За допомогою названих інструментів здійснюється зовнішнє фінансування бізнесу в цілому, агробізнесу зокрема, а також організаційних формувань, забезпечується функціонування бізнесу як сфери економічної активності населення країни.
Управління фінансовими ресурсами являє собою складну систему. Вона охоплює макро- та мікроекономічні рівні господарювання, безпосередньо пов’язана з ринками продукції і послуг, факторами виробництва, фінансовим, зовнішнім і внутрішнім середовищами. Цілі управління фінансовими ресурсами досягаються реалізацією функцій та використанням методів менеджменту. В результаті забезпечується ефективність функціонування підсистем фінансового менеджменту - управління витратами, акціонерним і кредитним капіталом, поточними активами, дебіторською заборгованістю, товарно-матеріальними запасами, інвестиціями та ін. Важливе значення має чітке дотримання певної технології процесу управління фінансовими ресурсами.
Суб’єктами менеджменту агробізнесу залежно від типу структур управління та розміру підприємств можуть бути безпосередньо фінансові менеджери, спеціалісти економічних служб, лінійні працівники апарату управління.
Суб’єкти макрорівня за допомогою різних видів контролю здійснюють перевірку фінансової системи організаційного формування щодо відповідності її дій законодавчим актам України, правилам цивілізованої ринкової поведінки. Окремі з цих суб’єктів вивчають потенціал конкурентоспроможності організаційної системи.
Суб’єкти мікрорівня здійснюють як контрольні, так і самоконтрольні функції щодо обгрунтованості рішень, які стосуються майбутньої поведінки організаційного формування, інвестицій у проекти та ефективності реалізації названих рішень, результативності функціонування фінансової системи.
Особливий статус мають аудиторські формування, які діють відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність". Крім здійснення контрольно-консультативних функцій вони підтверджують правильність виплати податків, об’єктивність даних фінансових звітів, що виносяться на громадськість тощо.
Таким чином, фінансовий контроль - це система спостереження за фінансовою діяльністю агробізнесових формувань з боку об’єктів зовнішнього і внутрішнього середовищ.
У процесі управління фінансовими ресурсами важливо забезпечити максимально можливий рівень результативності фінансово - господарської діяльності.
Загальна результативність виробничо-фінансової діяльності значно
залежить від ефективності управління витратами, особливо на вході. Помилка на вході майже в геометричній прогресії знижує ефективність кінцевого результату функціонування будь-якого організаційного формування. Тому при обгрунтуванні вхідних потоків необхідно врахувати:
кількісні і якісні параметри ресурсного матеріального забезпечення;
фінансове ресурсне забезпечення;
ризикованості рішень, що приймаються, залежно від структури використання видів ресурсів;
конкурентоспроможність кожного з видів ресурсів залежно від напрямів їх використання;
асортиментність продукції і диверсифікованість виробництва;
раціональність життєвого циклу товарів, організаційної системи;
можливі зміни в сегментаціях ринку;
поточні і перспективні стратегії розвитку підприємства.
Критерієм ефективності рішень слід вважати максимізацію споживчої вартості з одиниці ресурсів. Такий підхід дасть змогу забезпечити задоволення потреб згідно із сегментами ринку, максимізувати ціну акціонерного капіталу.
Для обгрунтування вхідних ресурсних потоків використовують методи лінійного і нелінійного програмування, систему сіткового планування і управління, за допомогою яких оптимізують управлінські рішення, визначають критичні шляхи і критичні зони виробничої діяльності, протягом року стежать за здійсненням виробничих процесів, маневрують ресурсними потоками для досягнення поставлених цілей.
Важливим об’єктом управління є також інноваційні процеси та інвестиції. Перед менеджерами стоїть завдання вибору пріоритетів спрямування інвестицій з урахуванням майбутньої поведінки організаційної системи. Прийняттю таких рішень повинен передувати процес вибору стратегій розвитку організації і виробництва.
Таким чином, управління фінансовими ресурсами - це цілісна система, яка охоплює фінансові потоки на стадії як формування, так і використання.
Коли йдеться про економію, ефективне використання матеріальних, трудових, природних ресурсів, відбувається порівняння витрат відповідних ресурсів із досягнутим результатом. Наприклад, зниження матеріаломісткості продукції, тобто випуск більшої кількості виробів без збільшення обсягу використаної сировини й матеріалів, свідчить про ефективне використання матеріальних ресурсів. Зменшення затрат живої праці на одиницю продукції - це показник зростання ефективності використання трудових ресурсів. Це сприяє також економії фінансових ресурсів, оскільки економія матеріальних і трудових ресурсів забезпечує зростання грошових
нагромаджень і одночасно зменшення потреби підприємств у додаткових витратах на приріст статутного та інших грошових фондів.
Прибуток, що залишається в розпоряджені підприємства, розподіляється на його розсуд. Оскільки цей прибуток є багатоцільовим джерелом фінансування потреб підприємства, він використовується ним на накопичення, споживання, тобто на створення резервів, виробничий розвиток, на соціально - культурні потреби, матеріальне стимулювання робітників, пропорції у розподілі прибутку на накопичення і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.