В газеті “Вечерний Николаев” за 27.09.2007 року в статті “Директор ГКП “Николаевводоканал” Василий Тельпис – в числе лучших хозяйственников области” написано про присвоєння йому почесного звання “Заслужений працівник сфери послуг України”.
Як повідомив прес-центр підприємства : “…ГКП “Николаевводоканал” принимает участие в реализации городских, государственных, международных программ, которые содействуют улучшению социально-экономического состояния региона и государства в целом. По инициативе городского головы В.Д. Чайки, специалистами Дунайско-Черноморской группы Еврокомиссии (DABLAS) сформированы предложения Европейскому инвестиционному банку относительно финансирования проекта по улучшению системы водоснабжения и водоотвода в г. Николаеве на 2007-2014 гг. Этот проект, признанный Еврокомиссией одним из лучших на континенте, позволяет Эффективно внедрять новейшие технологии в области питьевого водоснабжения и водоотвода и довести уровень предоставляемых услуг до европейских стандартов.» [ 4 с 3 ].
Система водопостачання та водовідведення м. Миколаєва уявляє собою комплекс споруд, об’єднаних єдиним технологічним процесом транспортування, очищення, розподілу води, прийому та очищенню стоків, площа земельної ділянки під якими складає близько 1170 тис. м2, балансова вартість яких дорівнює 333,7 млн. грн. Всі об’єкти та споруди, які складають систему водопостачання та водовідведення м. Миколаєва, є комунальною власністю і знаходяться на балансі Міського комунального підприємства „Миколаївводоканал”, яке є єдиним підприємством, що здійснює діяльність з надання послуг з водопостачання та водовідведення на території м. Миколаєва і, відповідно, є суб’єктом природної монополії.
Водопостачання м. Миколаєва може здійснюватися із двох джерел: р. Дніпро та Жовтневого водосховища. Через значне забруднення місцевих джерел водопостачання, головний водозабір м. Миколаєва знаходиться на р. Дніпро в 70 км від міста.
Жовтневе водосховище, яке є резервним джерелом водопостачання, наповнюється водою з р. Інгулець через мережу каналів Інгулецької зрошувальної системи. Загальний об’єм водосховища дорівнює 31,5 млн. м3, а корисний близько 26,08 млн. м3.
Основним джерелом питної води для міста є водовід „Дніпро-Миколаїв” довжиною близько 73 км, перша нитка якого була введена в експлуатацію в 1979 році, а друга повністю добудована в 2002 році. Водозабір знаходиться в с. Микільське Херсонської області потужністю 280 тис. м3 води на добу до насосної станції водопроводу 1-го підйому, звідки непідготована вода транспортується на очисні споруди водопроводу. Потужність очисних споруд водопроводу дорівнює 190 тис. м3 води на добу.
Очисні споруди водопроводу, розташовані на земельній ділянці площею близько 52,8 га, будувалися трьома чергами, перша з яких введена в експлуатацію в 1958 році, друга в 1968 році, третя - в 1978-1979 роках. Реконструкція та модернізація очисних споруд з моменту вводу в експлуатацію третьої черги, з 1979 року і дотепер, не здійснювалася, на теперішній момент очисні споруди в аварійному стані, не відповідають загальноєвропейським стандартам, хоча після очистки вода відповідає ГОСТу 2874-82 „Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством”.
Загальний знос очисних споруд складає 43%.
Технологічна схема очищення води складається з наступних стадій очищення та обробки: фільтрування, коагулювання, знезараження, відстоювання, Очищена на швидких фільтрах вода надходить в резервуари чистої води ємністю 19 тис. м3. Оцінка загального стану Очисних споруд водопроводу (далі ОСВ) засвідчує, що виробничий ресурс споруд повністю вичерпаний. Спостерігаються наявність значних пошкоджень контактних резервуарів (що спричиняє значні витоки води), фільтраційних відсіків та самих споруд, що підтверджує попередній висновок про неможливість їх нормальної експлуатації вже у найближчому майбутньому. Оскільки якість води з водоводу „Дніпро-Миколаїв” є задовільною, ОСВ ще в змозі підтримувати показники якості питної води в межах стандарту без широкого застосування коагулянтів та процесу седиментації. Але, під час пікових навантажень на ОСВ, застосовується вода з Жовтневого водосховища, якість питної води знаходиться поза припустимими межами стандарту. Зважаючи на це, проблемою в даному випадку є відсутність функціонуючого контактного резервуару для попереднього хлорування сирої води, побудованого ще у 1958 році для технологічної лінії на 40 тис. м3/добу.
Іншими ключовими моментами функціонування ОСВ, що потребують окремої уваги, є наступні:
1. Склад зберігання хлору та обладнання для дозування знаходяться в незадовільному стані, і не відповідають як нормам ЄС, так і українським стандартам щодо того зберігання. Це в свою чергу спричиняє потенційний ризик для безпеки операторів.
2.Насосна станція постачання питної води складається з 8 насосних комплексів, з яких лише 3 є діючими, що також може спричинити серйозні проблеми з постачанням питної води у разі виходу із ладу одного з насосів. Також треба відзначити, що насосні системи є вкрай неефективними та споживають надмірну кількість електроенергії.
3. Промивні води та мул з фільтрів скидаються в річку неочищеними, що, в свою чергу, обертається додатковими фінансовими видатками підприємства через штрафні санкції за забруднення довкілля.
Після очисних споруд розподільчими трубопроводами загальною довжиною близько 1000 км і за допомогою 21 підвищувальної насосної станції водопроводу очищена питна вода подається споживачам міста цілодобово. На всіх трубопроводах встановлені витратоміри типу УЗВВ для обліку обсягів поданої питної води. Мережа трубопроводів розподілена на три зони тиску, що дозволяє певним чином економити електроенергію.
На сьогоднішній день середньодобове споживання води складає близько 170 тис. м3, з яких 80% споживається населенням (централізованим водопостачанням користується 80% населення м. Миколаєва), а 20% задовольняють виробничі потреби промислових підприємств м. Миколаєва.
Система трубопроводів зношена і потребує капітального ремонту, оскільки строк експлуатації деяких мереж перевищує 50, 60, 70 і навіть 80 років. Близько 55 км мереж знаходяться в аварійному стані, як наслідок - втрати очищеної питної води в мережах досягли рівня 34% від загального водоспоживання (в середньому, щодоби відбувається 8 пошкоджень на мережах водопостачання).
Ключовим компонентом мережі водопостачання є головна насосна станція водопроводу ІІІ підйому, розташована у центрі Миколаєва. Вона постачає питну воду усім споживачам, розташованим в центрі міста, та має лише один варіативний насос, який дозволяє коригувати автоматично тиск в системі залежно від поточного навантаження. Але на цій насосній станції відсутні подібні резервні агрегати, які б забезпечували безперебійне водопостачання у разі аварії або планового ремонту насосного обладнання.
Система водовідведення міста складається із мережі самоплинних колекторів, якими стічні води транспортуються на 26 насосних станцій каналізації, та мережі напірних колекторів, якими стічні води транспортуються від насосних станцій каналізації до Варварівських чи Галицинівських очисних споруд каналізації. Загальна довжина каналізаційних мереж у м. Миколаєві сягає 543 км, з них в аварійному стані знаходяться близько 77,6 км. Система централізованого водовідведення задовольняє потреби більш як 63% населення міста, індустріальні об’єкти та соціальні заклади. Сучасний стан каналізації є украй незадовільним. Операційні витрати щодо експлуатації 26 насосних станцій каналізації є дуже високими через необхідність використання роботи 260 операторів та надмірного споживання електроенергії застарілим насосним обладнанням.
Заміна пріоритетних ділянок каналізаційних мереж має бути проведена в найближчий термін для запобігання численним аваріям з витоком стічних вод, що спричиняє негативний вплив як на довкілля, так і на здоров’я населення.
Переважна кількість стічних вод потрапляє для очищення на комплекс Галицинівських очисних споруд каналізації, введених в експлуатацію в 1973 році, звідки після очистки глибоководним випуском вони скидаються у Дніпро-Бузький лиман. Технологічна лінія очищення стічних вод складається з вхідних решіток (6мм, тільки 2 з 5 є працюючими), пісколовок, контактного резервуару попередньої аерації, відстійників, головних аеротенків, вторинних відстійників, споруд хлораторної станції, цеху механічної дегідрації мулу (де знаходиться новий фільтрпрес) та мулових звалищ. Внаслідок тривалої експлуатації, більшість об’єктів в агресивному середовищі фізично та морально застаріли, знаходяться поза межами експлуатаційного ресурсу, і, незважаючи на зусилля працівників, вже не можуть забезпечувати якість очищення стічних вод, яка б відповідала як нормам ЄС, так і українським стандартам. Як наслідок: підприємство є порушником природоохоронного законодавства, що спричиняє значні фінансові видатки підприємства щодо сплати штрафів за забруднення довкілля (730 тис. грн. у 2005 році), оскільки стоки після очистки скидаються недостатньо очищеними. Зокрема, навіть після реконструкції споруд біологічного очищення, їх потужності неможливо повною мірою задіяти через відсутність потужностей вторинного відстоювання, в зв’язку з тим з 2001 року по теперішній час залишаються незадіяними 4 секції аеротенків потужністю 68 тис. м3 на добу. Загальна фактична потужність споруд біологічної очистки дорівнює 104 тис. м3 на добу. В середньому, щодобово через очисні споруди проходить 90-110 тис. м3 стічних вод.