Спеціалізація припускає обмеження розмаїтості елементів виробничого процесу, здійснюваних у кожному виробничому підрозділі, а також скорочення номенклатури виробленої в них продукції.
У результаті спеціалізації за кожним виробничим підрозділом (цехом, ділянкою, робітником, місцем) закріплюється обмежена номенклатура продукції або виконання технологічно однорідних операцій.
Для оцінки рівня спеціалізації підприємства використають наступні показники:
- широта номенклатури (число найменувань, видів, типорозмірів) виробів, що випускають підприємством,;
- коефіцієнти предметної, подетальної і технологічної спеціалізації;
- інтегральний коефіцієнт спеціалізації;
- питома вага профілюючої продукції в загальному обсязі виробленої продукції (коефіцієнт спеціалізації підприємства).
Кожний із зазначених показників характеризує різні сторони цього складного процесу, але жоден з них не відображає в достатньому ступені його результати. Розвиток галузевої, заводської й внутрішньозаводської спеціалізації в остаточному підсумку проявляється (як результат) у скороченні числа найменувань різних операцій, виконуваних на одному робочому місці. У результаті створюються передумови для механізації й автоматизації технологічних операцій, використання високопродуктивного спеціалізованого встаткування, впровадження потокових методів організації виробництва.
Звідси для оцінки рівня розвитку внутрішньозаводської спеціалізації як принципу раціональної організації виробничого процесу варто використати коефіцієнт закріплення операцій (Кзо), що відображає середню кількість детале-операций, виконуваних на одному робочому місці. Він розраховується по формулі:
Кзо=∑Noi/РМ, (1.1)
де Noi - кількість детале-операций, виконуваних на i-ом робочому місці; РМ - кількість робочих місць у виробничому підрозділі (цеху, ділянці), для якого розраховується Кзо.
Підвищенню рівня внутрівиробничої спеціалізації сприяє стандартизація й уніфікація деталей і вузлів, а також типізація технологічних процесів. Це дозволяє зменшити номенклатуру деталей і вузлів, скоротити розмаїтість технологічних методів їхнього виготовлення, збільшити масштаби випуску однойменної продукції, підвищити ефективність виробництва.
Паралельність передбачає сполучення в часі виконання різних стадій (операцій) виробничого процесу по виготовленню того самого виробу.
Збільшення паралельності приводить до скорочення тривалості виробничого циклу виробництва продукції. Даний принцип має важливе значення при виготовленні складних виробів, що збирають із багатьох деталей і вузлів, послідовне виготовлення яких зайняло б занадто багато часу. Рівень паралельності виробничого процесу визначається коефіцієнтом паралельності (Кп), що розраховується по формулі:
Кп = Тп/Тц (1.2)
де Тп – витрати часу на виготовлення продукції при паралельному сполученні операцій; Тц – фактичні витрати часу на той же процес.
Пропорційність укладається в досягненні рівної пропускної здатності всіх виробничих підрозділів, технологічно зв'язаних між собою.
Наприклад, заготівельне й обробне виробництва повинні мати рівну виробничу потужність; потужності допоміжних й обслуговуючих цехів і господарств повинні відповідати потужності основного виробництва. Дотримання даного принципу забезпечує безперебійний хід виробництва, найбільш повне використання виробничої потужності, виключає виникнення «вузьких» місць у виробництві. Для оцінки рівня пропорційності між двома технологічно сполученими виробничими підрозділами використовується коефіцієнт спряженості (Кс):
Кс = М1/М2*Р1 (1.3.)
де М1, М2 - потужності підрозділів, між якими визначається спряженість у прийнятих одиницях виміру; Р - питома витрата продукції першого підрозділу на одиницю продукції другого підрозділу.
Принцип безперервності припускає скорочення до можливого мінімуму перерв у процесі виробництва продукції.
Повністю цей принцип реалізується на підприємствах хімічної, харчової, металургійної промисловості, на безперервних потокових лініях, роторно-конвеєрних лініях.
Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення строків виготовлення продукції й підвищення рівня використання виробничої потужності. Ступінь безперервності виміряється коефіцієнтом безперервності (Кн), що розраховується по формулі:
Кн = 1 – П/Тц (1.4)
де П - час перерв; Тц - тривалість виробничого циклу виготовлення продукції.
Ритмічність, укладається в забезпеченні випуску в рівні проміжки часу рівного або рівномірно наростаючого обсягу продукції на всіх стадіях й операціях.
Ритмічність забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією й обслуговуванням робочих місць, надійною роботою встаткування, застосуванням прогресивних систем оперативно-виробничого планування й регулювання виробництва.
Ритмічність виробництва дозволяє найбільше повно використати виробничу потужність підприємства, забезпечити заданий рівень якості продукції й знижувати її собівартість. Для оцінки ступеня ритмічності використають однойменний коефіцієнт (Кр):
Кр = ∑Вф(пл)і / ∑Вплі (1.5)
де Вф(пл)і - фактичний обсяг випуску продукції за i-й відрізок часу (квартал, декаду, день), не перевищуючий запланований; Вплі - плановий обсяг випуску продукції за i-й відрізок часу.
Прямоточность укладається в забезпеченні найкоротшого шляху руху деталей і складальних одиниць у процесі виробництва
продукції.
При цьому повинні бути виключені зворотні рухи предметів праці. Прямоточность досягається раціональним розташуванням будинків і споруджень на території підприємства, а також розташуванням устаткування й робітників місць по ходу технологічного процесу. Найбільше повно прямоточность досягається при організації потокового виробництва.
Прямоточний рух предметів праці забезпечує скорочення тривалості виробничого циклу, зниження потреби в оборотних коштах й, як слідство, поліпшення більшості техніко-економічних показників діяльності підприємства.
Автоматичність припускає максимально можливу автоматизацію всіх операцій, часткових процесів і виробничого процесу в цілому.
Ступінь автоматизації визначається співвідношенням трудомісткості робіт, виконуваних автоматизованим способом, до загальної трудомісткості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як по всьому підприємству, так і по кожному його підрозділі окремо.
Гнучкість укладається в мобільності виробництва, тобто в можливості його швидкої перебудови на випуск нової продукції.
Можливість реалізації даного принципу організації виробництва здобуває найважливіше значення у зв'язку з бурхливим розвитком НТП. Найбільш повний розвиток цей принцип одержав в умовах автоматизованого виробництва, де використовуються обробні центри, автоматичні лінії, робототехнічні комплекси й гнучкі виробничі системи.
Перераховані принципи раціональної організації виробничих процесів є основним чинником підвищення організованості системи менеджменту, а на їх аналізі ґрунтується організація виробничих процесів у часі.
Рекомендована література:
1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2005. – 552 с.
2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.
3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Київ: Центр навчальної літератури, 2005.
4. Фатхутдинов Р.А. Організація виробництва: – М.: ИНФРА-М, 2000.
Формування виробничої структури підприємства
План лекції:
1. Поняття й характеристика елементів виробничої структури промислового підприємства
2. Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства
3. Види виробничої структури промислового підприємства
4.Генеральний план як основа раціональної організації виробничої структури підприємства
1. Поняття й характеристика елементів виробничої структури промислового підприємства
Під структурою будь-якого підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і системи зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. Розрізняють загальну і виробничу структуру підприємства.
Виробнича структура складається з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції. На її формування впливає багато причин і факторів, зокрема вид продукції, яка виготовляється; обсяг виробництва; рівень спеціалізації та кооперування; особливості й склад застосованих виробничих процесів тощо.
Отже, виробнича структура - це сукупність основних, допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують переробку сировини в готовий продукт.
Загальна структура - утворює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.
Чинники, що впливають на складність виробничої структури:
1.Організаційна форма підприємства.
2.Процес переробки (прямий, синтетичний, аналітичний).
3.Масштаби випуску продукції (тип виробництва).
4.Особливості технологічного процесу.
5.Наявність кооперованого та комбінованого виробництва.
Вибір виробничої структури підприємства полягає у визначенні певних форм спеціалізації підрозділів, їх внутрішньовиробничого кооперування, установленні певного ступеню роздроблення підприємства на підрозділи.