Державне підприємство (поряд з іншими) в умовах поглиблення міжнародного поділу праці стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності. Воно наділене правом самостійно здійснювати цю діяльність відповідно до діючого в Україні законодавства. Однак це право може бути реалізоване після державної реєстрації підприємства як учасника зовнішньоекономічної діяльності. Воно має право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які заборонені законами України[9, 323 – 324; 11].
Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його структурною організацією. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова. Все ж найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділи, дільниці, ферми, бригади. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами [10, 74-76].
Призначення керівника підприємства є правом його власника, з ним укладається контракт (договір, угода).
Підприємство, організовуючи виробничу діяльність, визначає свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) та тактику. Стратегічні завдання підприємства повинні визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції; забезпечення результативності у технології; зниження собівартості; підвищення якості; досягнення ефективності при низьких витратах виробництва; забезпечення достатньої рентабельності; визначення конкретних параметрів досягнення результату[8, 180 - 181].
Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.
Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію наміченої стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети. Вона розробляється і впроваджується керівництвом і працюючими у низових ланках [11, 67].
Абсолютно очевидно, що до однієї і тієї ж самої мети можна рухатися різними способами. Наприклад, можна нарощувати прибуток шляхом зниження витрат. Але можна досягти цього і шляхом збільшення корисності для споживача продукту, створюваного комунальним підприємством. Різні органи місцевого самоврядування, виходячи з обставин, можливостей і їх масштабності, ухвалюють управлінські рішення з приводу того, як комунальним підприємствам належить вирішувати це завдання. Вибір способу досягнення мети і буде стратегією комунального підприємства, проект якої має готуватись саме цим підприємством. Якщо встановлення мети відповідає на питання, до чого комунальне підприємство прагнутиме, якщо план дій з досягнення мети відповідає на питання, що треба робити, щоб досягти поставленої мети, то стратегія відповідає на питання, яким із можливих способів комунальне підприємство йтиме до досягнення мети.
Тобто вибір стратегії означає обрання засобів, за допомогою яких комунальне підприємство вирішуватиме завдання, що стоять перед ним.
Розглянемо два розуміння стратегії. Адже вибір стратегії і її реалізація становлять основний зміст стратегічного управління. Проведене узагальнення свідчить, що існує два протилежні погляди щодо розуміння стратегії. Перше базується на наступному процесі. Достатньо точно визначається кінцевий стан, який має бути досягнутий через тривалий проміжок часу. Далі фіксується, що необхідно зробити для того, щоб досягти цього кінцевого стану. Після цього складається план дій з поділом за інтервалами часу (роками і кварталами), реалізація якого повинна привести до досягнення кінцевої, чітко визначеної мети. В основному саме таке розуміння стратегії існувало в системах з централізованою плановою економікою. При такому розумінні стратегія - це конкретний довгостроковий план досягнення конкретної довгострокової мети, а формування стратегії - це знаходження мети і складання довгострокового плану.
Такий підхід, безперечно, ґрунтується на тому, що всі зміни передбачені, що всі процеси, що відбуваються в середовищі, детерміновані і піддаються повному контролю й управлінню. Проте дана передумова неправильна навіть для планової економіки. Тим більше вона абсолютно хибна в умовах ринкової економіки. Більше того, розвиток ринкових економічних систем в останні десятиліття свідчить про те, що швидкість процесів зміни середовища, а також величина додаткових можливостей, які мають місце в цих змінах, постійно зростають. Тому і стратегія поведінки комунального підприємства в ринковій економіці повинна насамперед нести в собі можливість отримання переваг від змін.
За другим розумінням стратегії, яке і використовується в стратегічному управлінні, стратегія - це довгостроковий, якісно визначений напрям розвитку комунального підприємства, що стосується сфери, засобів і форми його діяльності, системи взаємин з органом місцевого самоврядування та усередині комунального підприємства, а також позиції комунального підприємства в навколишньому середовищі, що приводить це підприємство до його цілей.
Таке розуміння стратегії виключає детермінізм у поведінці комунального підприємства, оскільки стратегія, визначаючи перспективні напрями діяльності, залишає свободу вибору з урахуванням ситуації, що змінюється. В даному випадку стратегію в загальному вигляді можна охарактеризувати як обраний напрям, шлях подальшого розвитку в середовищі, функціонування в рамках якого повинне привести комунальне підприємство до досягнення цілей, які стоять перед ним.
Прикладом стратегії першого типу може служити довгостроковий план надання певних послуг комунальним підприємством, в якому зафіксовано, скільки і які послуги будуть надані в кожний конкретний проміжок часу і скільки і які послуги будуть надані територіальній громаді за період планування.
Прикладами стратегій другого типу, тобто тих, з якими має справу стратегічне управління, можуть служити такі стратегії:
• збільшити частку обсягу надання послуг на ринку до певного відсотка, не змінюючи при цьому ціни;
• розпочати надання певних нових послуг при одночасному скороченні надання інших послуг;
• проникнути в мережі розподілу, контрольовані конкурентом;
• здійснити перехід на інші форми організації праці.
Разом із стратегіями в стратегічному управлінні комунальним підприємством важливу роль відіграють правила (policy), які, так само як і стратегії, визначають функціонування комунального підприємства, але, на відміну від стратегій, в явному вигляді не мають цільового початку. Вони мають переважно орієнтовний, обмежувальний чи приписуючий характер і створюють атмосферу, в якій здійснюється функціонування. Деякі правила можуть мати дуже широкий сенс, деякі ж - достатньо вузький, такий, що стосується окремої сторони життя комунального підприємства або окремої його функції. Загальним для всіх правил є те, що вони встановлюють межі діяльності і поведінки в комунальному підприємстві чи їх групі, спрямовуючи тим самим функціонування комунального підприємства на реалізацію його стратегій. Багато правил застосовуються досить довго. Водночас існують правила, які вводяться для реалізації якоїсь певної стратегії або ж для сприяння досягненню якоїсь певної мети. Правила самі можуть бути предметом стратегічного управління в тому випадку, якщо стратегічним завданням комунального підприємства може бути зміна його внутрішнього життя, організаційної культури та ін.
Як було сказано раніше, в найзагальнішому вигляді стратегія - це генеральний напрям дії комунального підприємства, реалізація якого в довгостроковій перспективі повинна привести його до поставленої мети. Таке розуміння стратегії справедливе тільки при розгляді її на верхньому рівні управління, тобто в органі місцевого самоврядування. Для рівня, нижчого в організаційній ієрархії територіального управління, стратегія верхнього рівня перетворюється на мету, хоча для більш високого рівня вона була засобом. Так, наприклад, стратегія формування ринку транспортних послуг, розроблена для міста в цілому, для конкретного комунального транспортного підприємства та його служб є скоріше цільовою настановою. Щоб уникнути подвійності в тлумаченні стратегії, далі в цій статті розглядатимуться тільки стратегії комунального підприємства в цілому, а не його окремих підрозділів.
У процесі визначення стратегії комунального підприємства керівництво стикається з трьома основними питаннями, пов’язаними із становищем підприємства на ринку : який напрям діяльності припинити; який напрям діяльності продовжити; до якого напряму діяльності перейти.
При цьому увага концентрується на тому:
• які послуги комунальне підприємство надає і які послуги не надає за певним спрямуванням;
• що головне і що менш важливе в діяльності, яку здійснює комунальне підприємство.
Визначено також підходи до вироблення стратегії. Як вважає один із провідних теоретиків і фахівців у сфері стратегічного управління американський учений М.Портер, існує три основні підходи до вироблення стратегії поведінки підприємства на ринку , які можуть адаптуватись до умов функціонування комунального підприємства.
Перший підхід пов’язаний із лідерством в мінімізації витрат виробництва. Даний тип стратегій пов’язаний з тим, що комунальне підприємство досягає найнижчих витрат виробництва і реалізації своїх послуг чи іншої продукції. У результаті цього воно може за рахунок нижчих цін на аналогічну продукцію завоювати більший сегмент ринку. Комунальні підприємства, що реалізовують такий тип стратегії, повинні мати хорошу організацію виробництва і постачання, відповідну технологію і інженерно-конструкторську базу, а також добре налагоджену систему реалізації продукції. Щоб досягти найменших витрат, на високому рівні виконання повинно здійснюватися все те, що пов’язане з собівартістю продукції, з її зниженням. Маркетинг же при даній стратегії не обов’язково повинен бути високорозвинений.