Розробка програм фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства (стр. 2 из 6)

З боку власників:

– втрата власних коштів та контролю над підприємством.

З боку працівників підприємства:

– втрата роботи і основного доходу;

– необхідність перекваліфікації для роботи на іншому підприємстві;

– моральний чинник.

Отже, економічна сутність санації полягає у зміні потоків вартостей. Заходи санації, як правило, пов’язані із здійсненням додаткових витрат з метою отримання більших вигод, економією витрат, реалізацією непотрібного майна. Тобто, у процесі фінансової санації забезпечується збільшення доходів підприємства (вхідний потік вартості) і зменшення витрат (вихідний потік вартості). Ефект у вигляді різниці між вхідним і вихідним грошовими потоками має бути достатнім для забезпечення фінансової сталості підприємства.

Дослідження стратегій виходу підприємства з кризових ситуацій у ринковій економіці та пошук шляхів їхнього вдосконалення і є метою дослідження.

В результаті проведених досліджень можна стверджувати, що держава на сьогодні контролює санаційні заходи лише великих підприємств, санацією дрібних та середніх підприємств ніхто не займається, та саме таких підприємств в Україні є дуже багато. Але на нашу думку саме цей сектор підприємництва потребує підтримки держави.

Рис. 1. 1. Класична модель процесу фінансового оздоровлення

Досягнення поставленої в даному дослідженні мети передбачає вирішення комплексу таких головних завдань: визначити сутність фінансової санації підприємств; класифікувати та систематизувати причини фінансової кризи українських підприємств та визначити можливі шляхи усунення цих причин; визначити роль і місце фінансової санації підприємств в системі антикризового управління підприємством; проаналізувати структуру та динаміку показників фінансового стану та платоспроможності, визначити тенденції їх змін; оцінити діючі методи діагностики фінансового стану підприємства та заходи подолання кризи, які застосовують на сучасному. етапі; визначити ефективні напрями фінансової санації неплатоспроможних підприємств.

В економічній літературі використовується загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства, що передбачає послідовне здійснення відповідних заходів (Рис. 1.1.).

Процес фінансової санації починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.

За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обґрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.

Оскільки складовою системи антикризового управління є розробка стратегії оздоровлення, можна стверджувати, що необхідність запровадження контролінгу на підприємствах, які перебувають у кризовому стані, серед іншого, зумовлена потребою вироблення стратегії санації. Розрізняють чотири види стратегії санації підприємства (рис. 1.2.):

Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно з класичною моделлю санації) дає змогу зробити висновок про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал утрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію підприємства.

Конфлікт між підприємтсвом та оточуючим середовищем	Зміст стратегії	Структура
Наступальна стратегія	Активне використання наявного потенціалу, розширення діяльності та ринків збуту продукції	Швидка зміна структури
Стратегія делегування	У зв’язку з неможливістю вирішення конфлікту власними силами, підприємство прагне отримати субвенції та іншу допомогу	Структура змінюється в міру необхідності
Компроміс, консенсус	З метою вирішення конфлікту, підприємство прагне скооперуватися з іншим (Jiu Jitsu або Tai-Chi)	Структура змінюється у відповідності з домовленістю між партнерами
Захисна стратегія	Підприємство йде з ринку та згортає діяльність	Структура не змінюється

Рис. 1.2. Стратегія санації та структура підприємства [126]

Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують різні методи. Поряд із окремими загальноекономічними методами використовуються і специфічні методи. До загальноекономічних належать методи спостереження, порівняння, групування, комплексний аналіз, трендовий аналіз, синтез, систематизація, прогнозування. До основних специфічних методів контролінгу відносять бенчмаркінг, вартісний аналіз, аналіз точки беззбитковості, портфельний аналіз, опитування, СВОТ-аналіз, нуль-базис-бюджетування, АВС-аналіз, XZY-аналіз.

Особлива практична цінність охарактеризованого функціонального інструментарію контролінгу проявляється при розробці та реалізації плану фінансового оздоровлення підприємства. Координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів визначають загальний успіх санації. Антикризовий менеджмент призначений своєчасно виявляти і використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод у здійсненні оздоровчих заходів.

На сучасному етапі ще не всі аспекти антикризового управління з'ясовано та обгрунтовано. Конкурентні умови функціонування підприємств у ринковому середовищі, а також їхні взаємини з державою, інвесторами, кредиторами породжують розмаїтість форм економічних і фінансових ситуацій, то істотно впливають на фінансовий стан підприємств. Уміння здійснювати ефективне управління фінансовим станом підприємства, у тому числі й у плані перспектив його розвитку, залежить не лише від мети його проведення, а й від доцільності використання того чи іншого методу оцінки фінансового стану підприємства, його адаптації чи сучасних значень і цілей розвитку, а також вимог, висунутих з боку зовнішніх суб'єктів господарювання, інвестиційного і податкового середовиша. Це визначає наукове й практичне значення дослідження наявних методів оцінки фінансового стану підприємства.

Питанням оцінки фінансового стапу підприємства присвячено безліч праць авторів різних країн. Засновниками розробки й розвитку цього питання вважають представників англо-американської школи (Р. Фоулк. Дж. Кенноп, Р. Сміт, Дж. Хорріган. фахівці фірми Дгопон і т.д.). У Росії останні дослідження і цих питань висвітлено у працях В.В. Ковальова, А.Д. Шсремета, Р.С. Сайфуліна. О.С. Стоякової іі інших авторів, в Україні – у працях С.Ф. Покропивиого, А.М. Поддєрьогіпа. Т.Г. Беля, С.Б. Довбні та інших. При цьому використовуються різні підходи та методології оцінки фінансового стану підприємства, це і є однією з проблем антикризового управління.

Адже на сьогодні нема моделі оцінки фінансового стану саме українського підприємства, оскільки портрет вітчизняного підприємства у кожному випадку має більше індивідуальних, специфічних рис, ніж спільних. Крім того ми вважаємо шо потрібно розробляти індивідуальні моделі для різних видів підприємницької діяльності, тому що ми сьогодні зіткнулися з тим що неможливо розрахувати деякі коефіцієнти фінансового стану (в нашому випадку це коефіцієнт абсолютної ліквідності) для підприємств малого бізнесу за загальною схемою, це пов'язано з тим що деякі рядки балансу залишаються порожніми, це і є специфіка малого підприємства.

Звичайно, наведені моделі були розроблені для умов, відмінних від тих, в яких функціонують господарюючі суб’єкти в Україні. Різниця полягає і в темпах інфляції, і в фазах ділового циклу, і у податковому кліматі, і в особливостях організації виробництва (його фондо-, енерго-, трудомісткості). Отже, для їх застосування українськими підприємствами, дані моделі мають бути суттєво відкориговані. З методичного погляду перешкод для цього немає. Проблеми виникають з інформаційною базою для розробки такої моделі, оскільки портрет вітчизняного підприємства-банкрута у кожному випадку має більше індивідуальних, специфічних рис, ніж спільних ознак, які лягли б в основу цієї моделі.