Моделювання прийняття рішень в управлінні підприємством (стр. 2 из 7)

У виробничих системах люди часто стикаються з різними ситуаціями, що потребують рішень. Поведінка людини, що приймає рішення, та й саме рішення дуже залежить від структури та об`єктивних характеристик ситуації, стосовно якої вона приймає рішення. Ситуація являється частиною навколишнього середовища, в якому діє людина, та для її аналізу потрібні попередні знання характеристик цього середовища. Тому розглянемо процес прийняття управлінських рішень в термінах системного аналізу відповідно до рисунку 2.

Таким чином, те або інше управлінське рішення представляє собою соціальний акт, підготовлений на основі на основі варіантного аналізу та прийнятої в установленому порядку оцінки, що має директивне значення, що містить постановку цілей та обґрунтування засобів їх здійснення, організує практичну діяльність суб'єктів та об`єктів управління, направляє на досягнення вказаних цілей [6].

2. Напрямки перетворення організаційної структури підприємства

У змінному полі складного різноманіття внутрішніх та зовнішніх факторів, що діють на підприємство, нової необхідності управляти змінами, зростаючим впливам технології, зтурбованістю якістю управління процесами та можливостями, велика роль відводиться професійному підходу до рішення концептуальної моделі підприємства.

Модель підприємства з системних позицій виражена в збалансованій, взаємообумовленій ув’язці чотирьох структур:

СТР - структури товарних результатів;

ПТРС - процесуально-технологічної та ресурсної структури;

СОС - структури організаційної системи;

СМПРіУ - структури методів пошуку рішень і управління.

Критерій Ціль Обмеження

Рисунок 2 - Схема виробки управлінських рішень.

Модель підприємства з системних позицій зображена на рисунку 3.

Рисунок 3 - Модель підприємства з системних позицій

СТР - визначається на основі ФВА зводної морфологічної таблиці (матриці) продукції підприємства. Численна визначеність елементів СТР дозволяє відповісти на питання: що робить, що дає та що може дасти споживачам підприємство? Яку продукцію, функції, послуги виконує? В якій мірі та за яку ціну задовольняє іх потреби? Як повинна бути вирішена СТР: якою в яких варіантах та при постійних змінах зовнішнього середовища?

СОС - визначається на основі аналіза функціональної моделі підприємства з врахуванням професіоналізма виконавців, оснащення робочих місць, рівня навчання та корпоративної культури. Рішення СОС дозволяє відповісти на питання: яка раціональна розстановка кадрів? Хто робить, виконує, дає, управляє та хто повинен робити, управляти, давати, виконувати внутрісистемні функції на підприємстві?

ПТРС - перспективне рішення цієї структури здійснюється на основі аналіза потоків необхідних перетворень в процесі створення виробів, товарів, послуг. Визначеність ПТРС дозволяє відповісти на питання: коли, яким чином, в якому порядку функціонує підприємство, його підрозділи та виконавці в ході створення виробів та послуг? Яка технологія робот, обладнання, які матеріальні та фінансові ресурси підприємства, його площини та потужності.

СМПРіУ - визначеність цієї структури означає наявність відповідей на питання: чим, якими знаннями, методиками прийомами, положеннями, прогресивними підходами регулюється та управляється підприємство? Який рівень вищого менеджмента та як приймаються управлінські рішення на всіх рівнях управління?

Потребуєма ув’язка структур підприємства в замкнутому збалансованому трикутнику забезпечується трьома принципами їх взаємної відповідності:

Принцип професійної адекватності продуцентів (творців продукції) створюваної ними продукції пов’язує СТР і СОС та формулюється так: ступінь корисності та “інтелектуальності” вироба обумовлюється рівнем професіоналізма та компетентності його творців та відображає цей рівень через оцінку на світовому ринку.

Принцип планової адекватності технологічних та ресурсних моделей створюємим виробам (послугам) пов’язуємої СТР та ПТРС. Цей принцип формулюється так: технічний та економічний рівень вироба обумовлюється рівнем технологічного процеса його створення та відображає технологічний та організаційно-економічний смисл функціонування підприємства.

Принцип функціонально-вартісної адекватності формулюється так: кожна функція, що виконується на будь-якому рівні створення вироба, повинна бути безумовно корисною та мінімальною по вартості виконання.

В повсякденній практиці збалансованість рішень при взаємообумовленій ув’язці всіх 4-х структур підприємства являється важко досягаємою, але все ж бажаною та реально досяжною метою, та хоча на шляху до цієї мети лежать труднощі різного характеру. Все ж головні можливості отримання збалансованих рішень знаходяться в області відповідних професійних знань, методів та процедур.

Відсутність збалансованості хоча б по одному з компонентів підприємства порушує його органічну стійкість, ускладнює управляємість та підвищує залежність від надсистеми.

Розглянута концептуальна модель підприємства є одним з пропонуємих підходів ФСА як творчої технології економічного конструювання систем, що виробляють продукцію, та не претендує на повний виклад необхідних змін, що передбачаються біореінженірингом.

Тенденції розвитку форм та методів управління тісно пов’язані з їх виробничо-господарськими характеристиками та, в першу чергу, з організаційною структурою.

Оргструктури машинобудівних заводів, що склалися за останній час, в значній мірі визначили і формування відповідних структур управління. В своєї більшості - це бюрократичний тип структури, який характеризується поділенням персонала підприємства по ієрархічних рівнях, що функціонують автономно та слабо пов’язані між собою у відношенні мотивів та кінцевих результатів діяльності підприємства.

Інертність, слабка орієнтація на кінцевий результат, низька адаптованість до змін попиту та науково-технічного прогресу, перевантаженість вищих ланок управління рішенням оперативних питань та поточних задач - ось головні недоліки існуючих нині оргструктур.

Автократичний підхід до вдосконалення підприємства як продукуючої системи висуває проблему розробки та впровадження оргструктури на перше місце. Але ще маються три взаємопов’язані з нею підсистеми (СТР, ПТРС та СМПРіУ) (дивись рисунок 3).

Тому, згідно з існуючою в ФВА етапною технологією, необхідно на аналітичному та творчому етапах розглянути та виконати наступні шаги-процедури:

Сформулювати ціль: “Розробити та впровадити функціонально-обумовлену та технологічно орієнтовану оргструктуру НКМЗ як конструктивну основу вдосконалення його господарського механізма".

Провести на підприємстві мале та велике анкетування, виявити основні тенденції, мотиви та інтереси в поведінці робітників, встановити, які перетворення на підприємстві будуть підтримані більшістю, які з них необхідно здійснити в першу чергу. Розробити соціально-психологічний портрет колектива.

За результатами малого анкетування (керівників) побудувати схему вузелкової схеми. Визначити, які функції в роботі керівника займають який відсоток (технологічні, адміністративні, невизначені).

Проаналізувати діючу на підприємстві оргструктуру. Оцінити її з позицій максимальної та обгрунтованої критики. Скласти перелік недоліків, вказати на їх причини та сформулювати вимоги до нової оргструктури.

Побудувати модель потоків перетворень ідей та рішень по стадіям створення та реалізації продукції на шляху від формулювання потреб на ринку до використання нового вироба у споживача. Визначити важливіші функції та товарні результати на кожній стадії.

Побудувати морфологічну матрицю продукції, де в строках розміщаються за ступенями важливості вироби (послуги), а в стовпцях - складові частини виробів, тобто їх функціональні елементи, що пройшли ФВА та не пройшли.

Побудувати технологічну модель маршрута подій, максимально деталізувавши процес виробничої діяльності.

Спочатку будується сумарний матричний маршрут виготовлення деталей (вузлів) в координатах “Операції - цехи (ділянки) ”. При цьому виділяють специфічну послідовність маршрута, наприклад: А - маршрути виготовлення продукції, що проходять в межах обособлених виробничо-технологічних підрозділах замкнутого циклу; Б - маршрути в межах завода, обумовлені конструктивно-технологічною загальністю виробів; В - маршрути (або їх гілки), що характеризуються технологічною обособленістю спеціалізованих цехів та ділянок (заготівельного, механозбірного виробництв).

На основі опорного технологічного маршрута будується функціонально-обумовлена та технологічно орієнтована організаційна структура підприємства.

Східні функції на маршрутах виготовлення деталей об’єднуються (групуються) та в результаті вирисовується той підрозділ, який повинен реалізувати ці функції.

В результаті визначається назва структурних підрозділів та розраховуються їх численні пропорції на основі параметрів вхідних функцій.

Потім здійснюється перебудова моделі цієї структури в приватний випадок її адміністративного відображення.

Завершенням цієї роботи є розробка нормативно-методичної документації у вигляді положень про підрозділи, посадових інструкцій, що затверджуються керівництвом завода. На основі цих документів розробляються конкретні позиції штатного розкладу, визначаються оклади та інші складові в прийнятої на підприємстві системі оплати праці.