ЗМІСТ
Вступ
1.Теоретичні основи вдосконалення організації допоміжного виробництва.
1.1 Основні задачі допоміжного виробництва
1.2 Організація ремонтного господарства
1.3 Організація енергетичного господарства
1.4 Організація транспортного господарства
1.5 Організація матеріально-технічного постачання
1.6 Організація складського господарства
2. Характеристика ТОВ Фірма «Меркурій»
2.1 Організаційно-правова форма підприємства
2.2 Потужність та асортимент продукції
2.3Основні показники діяльності ТОВ фірма «Меркурій»
2.4 Сировинна база
2.5 Збут продукції
2.6 Організаційна структура управління ТОВ фірма «Меркурій»
2.7 Виробнича структура ТОВ фірма «Меркурій»
2.8 Організація основного процесу виробництва
2.9 Інфраструктура підприємства
3.Вдосконалення організації допоміжного виробництва на ТОВ Фірма «Меркурій»
3.1 Особливості організації ремонтного господарства
3.2 Особливості організації енергетичного господарства
3.3 Особливості організації складського господарства
3.4 Особливості організації транспортного господарства
3.5 Пропозиції щодо вдосконалення ремонтного господарства
3.6 Пропозиції щодо вдосконалення енергетичного господарства
3.7 Пропозиції щодо вдосконалення складського господарства
3.8 Пропозиції щодо вдосконалення транспортного господарства
4. Проект заходів щодо вдосконалення організації
Виробництвана ТОВ фірма «Меркурій»
4.1 Розрахунок суми капіталовкладень по проекту
4.2 Розрахунок зміни поточних витрат
4.3 Розрахунок додатковогоприбутку та чистого грошового потоку (ЧГП)
4.4 Вплив впровадження заходу на показники діяльності підприємства
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
В останні роки відбулися помітне покращення макроекономічної ситуації в результаті зростання обсягів виробництва в харчовій промисловості, експортно-орієнтовних галузях, а також в галузях кінцевого споживання. За обсягами виробництва харчова промисловість займає друге місце після чорної металургії. Це свідчить про стрімкий розвиток. Такий швидкий розвиток галузей харчової промисловості багато в чому залежить від допоміжного виробництва.
Жодне підприємство не може працювати без допоміжного виробництва, а особливо підприємства харчової промисловості. Чим краще організоване допоміжне виробництво тим краще працює підприємство. Також допоміжне виробництво можна назвати системою забезпечення виробництва, – це сукупність відділів та цехів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, ремонтом та відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням та видачею у цехи на робочі місця. До складу допоміжного виробництва входить транспортне, складське, ремонтне і енергетичне господарство.
Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.
Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.
Високі темпи розвитку промисловості супроводжуються швидким ростом основних засобів і особливо їх активної частини – машин і обладнання. В забезпеченні найбільш ефективного їх використання важлива роль належить ремонтному господарству.
Ремонт дає можливість усунути фізичний знос і втрачені в ході експлуатації деякі параметри, а модернізація компенсує моральний знос обладнання.
Енергетичне господарство Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома, вага витрат на енергію в структурі собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства
Комплекс підрозділів, що займаються всіма видами вантажно-розвантажувальних робіт та переміщенням вантажів, утворюють транспортне господарство. Тобто транспортне господарство займається доставкою всіх вантажів на підприємство, постачанням матеріалів на робочі місця, а також вивезенням готової продукції.Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОПОМІЖНОГО ВИРОБНИЦТВА
1.1 Основні задачі допоміжного виробництва
Допоміжне виробництво є основою організації та діяльності підприємства, тому його задачі є такі:
– уніфікація механічного оснащення;
– розрахунок потреб в різних видах інструментів;
– підвищення рівня спеціалізації ремонтного господарства.
Основні забезпечуючі та обслуговуючі підрозділи підприємства, які утворюють основну систему технічного обслуговування є такі:
– ремонтне господарство (ремонтно будівельні цехи);
– транспортне господарство (транспортний цех);
– енергетичне господарство (відділ головного енергетика);
– складське господарство (матеріальні склади, виробничі склади, збутові склади).
1.2 Організація ремонтного господарства
Машини й устаткування, які є основою будь-якого виробництва, складаються з багатьох конструкційних елементів, що у процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому не рівномірно зношуються, тому виникає потреба у відновленні та заміні зношених частин устаткування, щоб відновити до максимуму його початкові можливості.
Ремонтне господарство – це сукупність служб, відділів та виробничих підрозділів зайнятих аналізом технічного стану технологічного обладнання, наглядом за ним, технічного обслуговування, ремонтом, модернізацією, розробленням та здійсненням заходів для заміни зношеного устаткування на більш прогресивне та поліпшення його використання.
Організація діяльності ремонтного господарства підприємства включає виконання комплексу взаємопов’язаних робіт, основні з яких можна поєднати в три блоки:
1. Економічний, що поєднує такі роботи: облік та аналіз ефективності використання основних виробничих фондів; розроблення норм потреби в обладнанні для заміни його зношення; технічного переозброєння, використання та ремонту ОВФ.
2. Технічний, який включає здійснення технічного нагляду за станом обладнання та іншими елементами ОВФ, проведення технічного обслуговування, проектування, виготовлення та оновлення запасних частин, виконання різних видів ремонту ОВФ.
3. Організаційний, що охоплює організацію матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства, організацією вхідного та вихідного контролю якості матеріалів, комплектуючих виробів, отримання та обробки різних інформацій контролю аналізу зберігання.
Технічне обслуговування охоплює:
– догляд за роботою устаткування;
– перевірку його на точність;
– промивання і заміну масел;
– регламентовані огляди, які виконуються заздалегідь за складеним графіком.
ТО здійснюється робітниками які безпосередньо працюють на цьому устаткуванні, спеціальні ремонтні робітники.
У складі ППР здійснюються проведення періодичних ремонтів.
Ремонт – це процес відновлення початкової діє спроможності устаткування, яке було втрачене в результаті його виробничого використання.
Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці.
Середній ремонт полягає у частковому розбиранні механізмів, заміні зношених деталей, вузлів, складанні, регулюванні, та випробуванні під навантаженням.
Капітальний ремонт – це найбільш складний за обсягом й затратами ремонт. Він передбачає повне розбирання механізмів, заміною всіх зношених частин деталей та вузлів, складання вузлів, їх випробування. Капітальний ремонт має за мету відновити всі первісні показники устаткування в максимально можливі.
Тривалість ремонтного циклу – це проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом
Тмц =А*Вв* *Ву*Вт (1.1)
де, А – норматив тривалості ремонтного циклу
Вв – коефіцієнт який враховує тип виробництва
Вм – коефіцієнт який враховує властивості матеріалів
Ву – коефіцієнт який враховує умови експлуатації
Вт – коефіцієнт який враховує розміри устаткуваня
Тривалість міжремонтного періоду (tмр) визначається проміжком часу роботи устаткування чи іншого засобу праці двома суміжними ремонтами
tмр= Тмц /nc+nn+1 (1.2)
де, Тмц – тривалість робочого циклу в місяцях або в роках;
ncта nn – кількість середніх та поточних ремонтів у продовж одного ремонтного циклу.
Тривалість між оглядового періоду (tmo) визначається проміжком часу між двома суміжними оглядами
tмо= Тмц /nc+ nn+ nо +1 (1.3)
де, nо – кількість оглядів у продовж одного ремонтного циклу
Кількість робітників, необхідних для виконання ремонту устаткування визначається за формулою