Показники, що використовуються при оцінках ефективності апарату управління і його організаційної структури, можуть бути розбитий на наступні три взаємозв'язані групи[2].
1. Група показників, що характеризують ефективність системи управління, що виражаються через кінцеві результати діяльності організації, і витрати на управління. При оцінках ефективності на основі показників, що характеризують кінцеві результати діяльності організації, як ефект, обумовлений функціонуванням або розвитком системи управління, можуть розглядатися об'єм, прибуток, собівартість, обьем капітальних вкладень, якість продукції, терміни упровадження нової техніки і т.п.
2. Група показників, що характеризують зміст і організацію процесу управління у тому числі безпосередні результати і витрати управлінської праці. Як витрати на управління враховуються поточні витрати на зміст апарату управління, експлуатацію технічних засобів, зміст будівель і приміщень, підготовку і перепідготовку кадрів управління.
При оцінці ефективності процесу управління використовуються показники, які можуть оцінюватися як кількісно, так і якісно. Ці показники набувають нормативного характеру і можуть використовуватися як критерій ефективності обмежень, коли організаційна структура змінюється у напрямі поліпшення одного або групи показників ефективності без зміни (погіршення) інших. До нормативних характеристик апарату управління можуть бути віднесений наступні: продуктивність, економічність, адаптивна, гнучкість, оперативність, надійність.
(a) Продуктивність апарату управління може визначатися, як кількість проведеною організацією кінцевої продукції або об'єми виробленої в процесі управління інформації.
(b) Під економічністю апарату управління розуміються відносні витрати на його функціонування. Для оцінки економічності можуть використовуватися такі показники, як питома вага витрат на зміст апарату управління, питома вага управлінських працівників в чисельності промислово-виробничого персоналу, вартість виконання одиниці об'єму окремих видів робіт.
(c) Адаптивна системи управління визначається її здатністю ефективно виконувати задачні функції в певному діапазоні умов, що змінюються. Чим відносно ширше цей діапазон, тим більше адаптивною вважається система.
(d) Гнучкість характеризує властивість органів апарату управління змінювати відповідно до виникаючих задач свої ролі в процесі ухвалення рішень і налагоджувати нові зв'язки, не порушуючи властивій даній структурі впорядкованості відносин.
(e) Оперативність ухвалення управлінських рішень характеризує сучасність виявлення управлінських проблем і таку швидкість їх рішення, яка забезпечує максимальне досягнення поставленої мети при збереженні стійкості налагоджених виробничих і забезпечуючих процесів.
(f) Надійність апарату управління в цілому характеризує його безвідмовним функціонуванням. Якщо вважати якість визначення мети і постановки проблем достатньою, тобто здатністю забезпечувати виконання завдань в рамках встановлених термінів і виділених ресурсів. Для оцінки старанності апарату управління і його підсистем може використовуватися рівень виконання планових завдань і дотримання затверджених нормативів, відсутність відхилень при виконанні вказівок.
3 Група показників, що характеризують раціональність організаційної структури і її технічно-організаційної рівень. До структур відноситься звенність системи управління, рівень централізації функцій управління, прийняті норми керованості, збалансованість розподілу прав і відповідальності.
Для оцінки ефективності управління важливе значення має визначення відповідності системи управління і її організаційної структури об'єкту управління. Це знаходить вираз в збалансованості складу функцій і мети управління, відповідності чисельності складу працівників об'єму і складності робіт, повноті забезпечення необхідною інформацією, забезпеченості процесів управління технологічними засобами з урахуванням їх номенклатури.
Важливими вимогами, є, здатність адекватного віддзеркалення динамічності керованих процесів, збалансованість і несуперечність показників. При оцінці ефективності окремих заходів щодо вдосконалення системи управління допускається використовування основних вимог до їх вибору – максимальна відповідність кожного показника цільової орієнтації заходу, що проводиться, і повнота віддзеркалення ефекту, що досягається.
2. Виробничий процес, його структура і принципи ефективної
організації
Виробничий процес – це сукупність взаємозв'язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких початкова сировина і матеріали перетворюються на готову продукцію. Залежно від призначення і ролі у виробництві процеси діляться на основні, допоміжні і обслуговуючі.
Основні – це технологічні процеси перетворення сировини і матеріалів в готову продукцію (відбуваються фізичні, хімічні і біохімічні зміни). До таких операцій відносяться чищення, дроблення, пророщування, вариво, бродіння і т.д. Сукупність основних процесів утворює основне виробництво.
Допоміжні – це процеси, результатом яких є продукція (послуги), призначена для використовування в основному виробництві. Це здійснення ремонту устаткування, вироблення всіх видів енергії. Сукупність допоміжних процесів утворює допоміжне виробництво заводу (ремонтне, енергетичне і ін.).
Обслуговуючі – це процеси, що забезпечують основне і допоміжне виробництво зберіганням і переміщенням предметів праці, контроль якості продукції і т.д. Сукупність обслуговуючих процесів утворює обслуговуюче господарство (транспортне, складське).
При здійсненні виробничого процесу виконуються контрольні операції для встановлення якості сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Наприклад, інспекція сировини, контроль скляних банок після загортання і стерилізації, контроль і регулювання температури сушки солоду.
Операції по обслуговуванню робочого місця включають санітарно-гігієнічну обробку устаткування, видалення з робочого місця відходів переробки сировини, наладку устаткування і т.д.
Побічні – це процеси по виробництву побічного продукту з відходів або компонентів сировини, що має самостійне значення.
Для вивчення організації виробництва, стани організації праці, її вдосконалення, технічного нормування трудових процесів виділяються операції, які класифікуються на: ручні, машинно-ручні, машинні (механізовані), автоматизовані, апаратурні.
До ручних відносяться такі процеси праці, при яких робітник здійснює дію на предмет праці за допомогою своєї фізичної сили із застосуванням найпростіших знарядь праці (або без них). Наприклад, вирізка за допомогою столового ножа серцевини у перцю.
При машинно-ручних процеси праці виконуються машинами при безпосередній участі робітників (приготування сиропу, брокераж вимитого посуду і готової продукції).
При машинних процесах всі дії, пов'язані з обробкою і переміщенням предметів праці виконуються машиною, а робітник управляє нею (розливши пива і напоїв автоматичною розливною машиною).
Для автоматизованих процесів праці характерний виконання всіх виробничих дій автоматами, а робітник спостерігає за роботою автомата.
Апаратурні процеси протікають в спеціальних апаратах, в яких на предмет праці впливає теплова або електрична енергія (наприклад, стерилізація).
Виробничий процес розчленовується на складові стадії (операції, фази), під якими розуміються закінчені технологічні частини виробничого процесу. Це розщеплювання викликається необхідністю вивчення і аналізу виробничого процесу з метою його подальшого вдосконалення.
Одним з показників рівня організації виробництва є час знаходження виробу в процесі виробництва. Чим коротше цей час, тим менше незавершене виробництво.
Найважливішою вимогою, що пред'являється до раціональної організації виробничого процесу, є забезпечення якнайменшої тривалості виробничого циклу виготовлення продукції. Виробничий цикл – це період часу з моменту запуску сировини у виробництво до повного виготовлення (отримання) готової продукції і здачі її на склад. Для більшості видів консервної продукції виробничий цикл рівний 2-3 години. Виробничий цикл виготовлення солоду і пива триває 30-40 днів. Тривалості виробничого циклу використовується при розробці виробничої програми, визначенні величини незавершеного виробництва, підготовки оперативно-календарних графіків.
Тривалість виробничого циклу залежить від трудомісткості виготовлення продукції, кількості одночасно що запускаються у виробництво предметів праці, тривалості нетехнологічних і природних процесів, тривалості перерв у виробничому процесі, прийнятого виду руху оброблюваного предмету праці в процесі виробництва. Тривалість виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається з робочого періоду, часу природних процесів і часу перерв.
Протягом робочого періоду в результаті переміщення предметів праці у виробничому процесі відбувається зміна їх форми, розміру, властивостей. Він включає час на проведення технологічних операцій (технологічний цикл), транспортування оброблюваних предметів праці, контроль якості. Час транспортних і контрольних операцій складають час нетехнологічних операцій.
У виробничому процесі розрізняють п'ять видів перерв:
1) обумовлені режимом роботи організації і залежні від числа робочих змін, кількості вихідних і святкових днів;
2) що викликаються зайнятістю робочого місця, механізму (устаткування). Тому предмети праці пролежують в очікуванні його звільнення (перерви очікування). Їх величина залежить від якості оперативно-виробничого планування;